Соціальні історії ( Сватівський РЦСССДМ ), любов та жорстокість

Іноді буває так, що суспільство ставить перед нами такі проблеми , які вимагають нас дорослішати. Трапляються такі випадки, коли любов буває такою жорстокою, що залишає рубці і на серці, і на душі. Особливо це стосується любові матері до своєї дитини.

У душі кожного з нас батьки залишили яскравий відбиток, бо саме вони дають життя, розвивають інтелект, формують погляди та характер, відношення до життя та інших людей, навчають бути дорослими, вихованими та розумними людьми. Батьки – це люди, які ведуть нас скрізь роки дитинства, вкладують в кожного з нас частинку свого серця, дарують тепло, свою любов, піклуються про те, щоб кожного року зростали наші знання та навички, допомагаючи знайти своє місце у житті, навчають бути чесними , корисними людям та своїй країні. Ця величезна відповідальність і є показником здоров’я всього суспільства.

Можна приводити безліч прикладів. І кожен з них – не лише рядки на папері, а чиясь доля, яку читаючи дуже важко залишитись байдужими , особливо, якщо це плач дитини за своєю матір’ю. До Сватівського РЦСССДМ звернулися працівники Сватівського РТМО, які повідомили про жінку, що мала намір відмовитись від новонародженого сина. Працівники центру дуже поспішали на зустріч з цією жінкою, бо для їхнього міста - це несподівана подія і рідкий випадок. По дорозі хотілося в голові скласти почуте по телефону від працівників лікарні і уявити образ цієї жінки.

При зустрічі вони побачили худеньку, маленьку, чорноволосу жінку , яка на перший погляд була дуже перелякана. Наталія спочатку не хотіла розмовляти з працівниками Центру. Знервовано відповідала, грубила, але після декількох зустрічей та розмов Наталія розповіла про свою гірку долю та тернистий шлях. Як з’ясувалося у цієї жінки вже було двоє дітей. Старший її син мешкав з бабусею за межами району, середній – з рідною сестрою жінки. Звичайно у працівників центру виникло питання чому ж Наталія знову вирішила народити дитину, бо вже тоді було зрозуміло, що і ті діти їй не потрібні.

Останнім часом жінки народжують дітей для отримання соціальної допомоги, до року виховують їх абияк, витрачають соціальну допомогу і забувають про них , але Наталії цей випадок не зовсім підходив. Жінка розповіла, що рано вийшла заміж .Спочатку все було добре.

Щасливі молодята жили з батьками чоловіка, але з деяким часом щось у тому світлому і веселому подружжі почало згасати. Чоловік почав пити, гуляти з іншими жінками. Наталія народила сина – спадкоємця. Думала цим врятувати родину, але не подіяло. Згодом, жінка забувши про материнський інстинкт почала теж пити, гуляти , а вдома на неї чекав маленький синочок. Через деякий час чоловік помер. Як з’ясувалося він мав збудник захворювання на СНІД. Наталія почала пити ще більше. Знайшла собі нового чоловіка і жила іншим своїм життям, забувши про маленького синочка, догляд та виховання якого повністю лягло на плечі матері померлого чоловіка .

У Наталії почалися сварки із свекрухою , а коли та дізналася про те, що Наталія вагітна на другу дитину – просто вигнала її з будинку. І вагітна жінка поїхала у пошуках своєї рідні. У м. Сватове мешкала її сестра. Минав час. Жінка народила ще одного сина, але поведінка в неї не змінилася. Вона продовжувала пиячити , гуляти з іншими чоловіками. І тепер виховання цього сина полягло на сестру Наталії, яка мала своїх дітей, люблячого чоловіка і щасливе подружжя.

А Наталія заважала цьому своєю поведінкою, що спричиняло сварки в родині її сестри . Тому, коли жінка дізналася, що має ВІЛ залишила родину сестри і через свою поведінку потрапила до одного з селищ району. Там вона знайшла собі будинок, в якому ніхто не жив, зовсім без умов проживання ( води, світла, тепла та газу ) і продовжувала мандрувати по селу у пошуках нових пригод. Існувала вона за рахунок робіт по найму. Наведе лад у подвір’ї чи хаті старенької бабусі чи допоможе їй на городі, а та дасть їй за це картоплі, яйце тощо.

Коли жінка зрозуміла, що знову вагітна. Вона стала переховуватись у своєму будинку, бо живіт зростав, вагітність стала помітна. Сусіди по подвір’ю помітили це і одного дня , коли сусідка зайшла до хати, де жила Наталія вона побачила, що в жінки починаються пологи.

Сусідка визвала швидку допомогу, на що Наталія була дуже обурена, бо вона хотіла цю дитину покинути. Швидка допомога забрала жінку до лікарні і зразу ж було повідомлено працівникам центру про терміновий випадок. Вчасне втручання працівників Центру сприяло тому, що хлопчик залишився з матір’ю та вдалося уникнути сирітської долі дитини.

Протягом одного року роботи з Наталею разом з працівниками лікарні Центру вдалося допомогти жінці зрозуміти , що таке материнська любов, ласка та тепло, що це почуття є і в неї. Завдяки зусиллям та старанням працівників РЦСССДМ та лікарів Наталія відчула себе іншою людиною. Жінку було закодовано , надано речову допомогу з Червоного Хреста, жінка постійно проходить медичне обстеження .

Знайдено житло у якому зроблено невеликий ремонт, де вона проживає разом з меншим сином – Владиславом. Жінка почала слідкувати за своїм зовнішнім виглядом. Забрала середнього сина від своєї сестри, але на цей час хлопчика поки що влаштовано до будинку – інтернату «Надія».

Восени 2008 року Наталія планує переїхати до іншого будинку, де умови проживання кращі і забрати до себе середнього сина Олексія , якого влітку було влаштовано на відпочинок до дворового табору « Сонечко » та ДОЦ « Гончарівський ». Дуже добре, що все змінилося в кращу сторону, коли зараз ми дивимось на цю жінку, яка не бачить сенсу свого життя без своїх дітей, яка так піклується, оберігає їх , зовсім не віриться, що рік тому з нею могло таке трапиться.

Наталія зрозуміла, що немає нічого важливішого для дітей, як родинне тепло та материнська ласка, що ніхто, крім неї самої не підтримає їх так , як вона…

Доля подарувала їй ще один шанс, який вона тепер використає сповна.