У неділю 13 листопада гості сватівчан – педагоги із Західної України, разом із директорами закладів, іншими педагогами взяли курс на село Новодеркул Біловодського району, адже саме там знаходиться відомий далеко за межами України Новодеркульський кінний завод, найстаріший з кінних заводів Біловодщини. Дві години їзди – і ми у мальовничому Новодеркулі. Безкраї, неосяжні степи, чарівні краєвиди – характерні окраси цього краю. Першим етапом подорожі стало знайомство з територією кінного заводу.
Всіх присутніх вразили, в першу чергу, масштаби. Адже гектари земель, що належать заводу, призначені не тільки для приміщень, а й для тренування коней. Наступною крапкою дотику стали відвідини знаного музею Новодеркульського кінного заводу. Екскурсовод, який був нашим гідом, детально, з величезною кількістю подробиць, розповів про всі етапи розвитку і формування цього найстарішого кінного заводу.
Наші гості цікавилися, коли було створено завод, чому він такий відомий і задавали безліч інших питань. Тож, екскурсовод крок за кроком переповідав історію заводу аж з 1767 року і зауважив, що наступного року завод святкуватиме 250-річчя від дня заснування і що вже розпочалися підготовчі заходи до ювілею.
Наступний етап поїздки – зупинка біля місцевої школи, яка свого часу була побудована за кошт заводу. На шкільному подвірї височіє памятник А.В. Пастухову, відомому альпіністу, геодезисту, етнографу 19 ст,, уродженцю цих місць, його імя носить школа.
А далі розпочалося найцікавіше – знайомство із тими, хто вже 250 років уславлює ці степові місця, кіньми, які цього часу днини перебували в стайнях. Більше години ми з гостями ходили приміщеннями заводу, милуючись степовими красенями і слухаючи розповіді екскурсовода.
Перед нашими поглядами пройшли відомі екземпляри, переможці багатьох виставок, змагань, такі, що є гордістю заводу. Бажаючі могли погарцювати на конях з вітерцем, отримавши таким чином значну порцію адреналіну. Наші колеги зі Львівщини та Тернопільщини, в свою чергу, розповідали, що в селах Галичини до сих пір є коні у приватних господарствах і, як і сотні років тому, вони продовжують допомагати селянам у важкій роботі на їхніх обійстях.
Екскурсія добігає кінця, а з нею і черговий недільний день. Але яскраві враження від побаченого і почутого у Новодеркулі, щирі емоції і розповіді та спогади тривають і тривають увесь час по дорозі до Сватового.