Сватівська Міська Рада

Сватове


Герб Сватове


Роздуми про війну… Спогади про однополчан

Фотогалерея

Монументальні споруди


Герої сьогодення - воїни АТО




 

Статистика




Символи Сватове

Історія символів України

Герб України

Флаг України

Гімн України

Державні символи президента України



Сватівська Міська Рада 

Електронна книга пам'яті

Роздуми про війну… Спогади про однополчан

 

Моргун Антон ПрокофьевичПоколінню, яке не знає, що таке війна, онукам і правнукам з побажанням мирного неба. Карнаух Петро Григорович, ветеран – інвалід Великої Вітчизняної війни

 

Я, Карнаух Петро Григорович, 1922 року народження з 22.06.1941р. по 09.05.1945р. – учасник Великої Вітчизняної війни. З початку рядовий, а з червня 1942р. – старший сержант, командир зенітної гармати, парторг батареї.
Був період, коли радянський народ намагався не вживати в своїй мові слова «війна». Це ненависне слово наш народ запозичив у фашистської Німеччини. Ця кровопролитна війна була нав’язана фашистською Німеччиною народом бувшого СРСР. Народ багатонаціональної нашої країни (від малого до старого) став на захист своєї Батьківщини.

Часто до мене зверталися малограмотні чи зовсім безграмотні бійці – однополчани різних національностей (пам’ятаю їх прізвища): Суханов, Оразнепес, Піліванов Дурди, Бастряков Прокіп та інші зверталися з питаннями:

- Товаришу командире, де ти жив, яку країну захищаєш?

- В Україні. Захищаю і СРСР, і Україну зокрема.

- А моя Батьківщина Туркменістан.

- Моя – Узбекистан.

- Моя – Марійська республіка…

Бійці приходили до одного висновку: всі ми захищаємо СРСР від гітлерівської Німеччини під Ленінградом (війна для нас почалася в місті великого Леніна). Всі ми розуміємо, якщо німець захопить Ленінград, тоді захопить і Україну, і Туркменістан, і Узбекистан Дурди, і Марійську республіку Бастрякова, а потім – весь світ. Ми спочатку повинні розбити ненависного ворога під Ленінградом, а потім – в його логові – Німеччині.

Я був перший раз ранений одночасно з моїм товаришем – ленінградцем Крумером Олександром. Спочатку болі не відчував, але почув слова товариша, який звертався до мене:

- Петре, Петре, ти живий?

- Та ще живий…

- Будь добрий, візьми мою гвинтівку і пристрель мене…

Я намагався заспокоїти смертельно раненого друга, а він попросив: «Подивися уважно на мене…» Коли я глянув на нього, то побачив таку жахливу картину: Олександр стояв навколішки з піднятими руками, на яких не було кінцівок. Я подумав, що він молиться Богу. Окровавлений солдат – побратим впевнено сказав, що він – не жилець, і попросив мене:

«Якщо у тебе не вистачає сили волі прикінчити мене, то будь добрим, виконай моє останнє прохання… Якщо ти з пекла війни вийдеш живим і повернешся до своїх (наших) товаришів, то передай їм моє прохання – швидше закінчити цю прокляту війну. Знищити ворога і повернутися в сім’ї до своїх рідних діточок-кровиночок, серед яких десь є і мій єдиний синок, якого я так і не побачив: він народився, коли я був уже на фронті». Важко зітхнув мій смертельно поранений товариш, повернувся на бік, тихо заліг у калюжу власної крові і –навіки заснув…

В цей час командир дивізії викликав санітарів, які звернулися до нього, командира дивізії полковника Шкурихіна:

- Куди його? (показуючи на труп Олександра).

- До Кіріші! (до братської могили)

Забравши труп, санітар знову запитує: «А цього куди?- і показав на мене,- теж у Кіріші?» Коли чую голос лікаря із сараю: «Цього до мене, він ще ворушиться». Так я і був врятований від братської могили, хоч і залишився на все життя інвалідом. А пам'ять про друзів-однополчан, спогади про них і тяжкі бої також супроводжують мене на всіх стежинах мирного життя. Тяжкі рани і спогади не дають спокою сивочолому ветерану…

Війна здружила наших бійців, зріднила їх горе і біль кожного бійця сприймалося горем і болем всього підрозділу. Біль втрати солдатів-побратимів я відчув на собі. Будучи командиром гармати, втратив більше 20 чоловік, які загинули, захищаючи нашу рідну землю…

Труднощі і горе, перенесені (пережиті) солдатами-захисниками, солдатами визволителями під час Великої Вітчизняної Війни, не перерахувати, як не перерахувати поіменно вбитих і ранених у цьому пеклі війни. А ті, що залишилися в живих, по сьогоднішній день чують зловіщий голос війни, згадують тих, хто назавжди залишився в пам’яті живим, і відчувають не тільки душевний біль, а й фізичний: болить душа, болять рани… Одне радує: ми відстояли весну і мир на Землі для прийдешніх поколінь.

Під час Великої Вітчизняної війни жодного дня не воював на території України. Мої фронтові дороги такі: блокада Ленінграда, Ленінградський, Волховський, 3-ій Білоруській, 3-ій Балтійській фронти; області: Ленінградська, Новгородська, Калінінградська, Псковська, Естонська, Латвійська, Литовська, Білоруська республіки. Закінчив війну в столиці Східної Пруссії – м. Кенігсберг.

За останні чотири місяці бойових дій у Східній Пруссії у нашому підрозділі, в який входило 8 чоловік обслуги гармати, були вбиті та поранені 8 чоловік, серед них:

- Карнаух Петро Григорович – ранений і контужений, частково втратив слух;

- Лопатін Олександр Григорович – вбитий;

- Циганков Спиридон Іванович – тяжко ранений;

- Сємьонов Михайло Федорович – ранений;

- Вашевніков Хаїм Калманович – двічі втрачав слух;

- Алєксандров Євген Олександрович – неодноразово ранений;

- Боришполь Микола Мефодійович – ще під Сталінградом був тяжко ранений і після 7 місяців лікування потрапив в обслугу зенітки під Кенігсбергом, тимчасово втратив слух.

Через 40 років після закінчення ненависної війни я зустрівся зі своїм солдатом-побратимом, дружили сім’ями, товаришували до дня смерті Миколи Мефодійовича;

- Пасічник Прокіп Семенович – ранений, тимчасово втратив слух.

- З техніки було виведено 2 гармати зі строю.

 

Звернення до молоді

Поклоніться і мертвим, і живим. Пам’ятайте, якою ціною був завойований мир на Землі.

 

Миру і щастя Вам!

 

Інформацію надано правнуком Карнаух Петра Григоровича, Сальніковим Дмитром, студентом Київського інституту туризму.

 

 

 

Електронна книга пам'яті


  



Фотогалерея

Монументальні споруди


Герої сьогодення - воїни АТО










     Сватівська Міська Рада

Сватове

  Статистика сайта
Авторське право © 2007 - 2018 Сватівська Міська Рада - Всі права захищені

У разі використання матеріалів сайту посилання на svatovo.ws є обов'язковим.