Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Про людину (по Ліннею)















Архітектура

Здоров'я

Новини

Історія Сватове

Природа

Статті

Форум

Фото Сватове

Чат

Повернутися на головну сторінку служби

  Останні статті та публікації

Данильченко О.Ф. "Листи мого друга"

Про людину (по Ліннею)

Вітаю тебе, мій друже!

Зізнаюся тобі щиросердно, що запитання, яке ти мені задав в своєму останньому листі найтяжче для мене з усіх попередніх, і ти в цьому скоро переконаєшся сам. Ти мене, друже, запитуєш, що визнавши якості Бога людськими, чи не занадто буде визнати якості людини божественними? Ставлячи Бога поряд з людиною, пишеш ти, ми маємо можливість стояти поруч з Богом, – то чи не засліпляє наші очі сяйво божественного німба, чи не тьмарить наш розум споконвічне людське заздрісне бажання назвати себе Богом? – запитуєш ти. І вимагаєш від мене, не відмовляючись від визначення поняття „Бог”, дати визначення поняттю „Людина” то ж вона така?

І правильно робиш, мій любий друже! Не варто боятися задавати важкі запитання. Бо лише пошук істинних відповідей на них дає можливість нашому розуму бігти попереду нас, а наше завдання просте – не загубити його з поля зору і не загубитися самому, і повір мені, друже, що зовсім нема ніякої різниці, – чи твій розум біжить попереду тебе, чи він належить комусь іншому – головне те, що ти його бачиш і слідуєш за ним. І в цьому немає ніякого сорому, – адже все найкраще в світі (в тому числі і розум) належить всім. Якщо тобі, друже, сподобались ці слова останнього із дійсних стоїків, візьми їх собі за подарунок, як доказ істинності висловленої в них думки. Але скажи зараз мені, друже, чи все, що належить всім людям, є найкращім в світі? Звичайно ж, ні, – абсолютно правильно даси ти відповідь, – бо скільки багато прикладів того, що всі люди володіють і різними негараздами, які до найкращого в світі не віднесеш.

Любий друже! Повертаючись до теми твого запитання, мені легко тепер тебе впевнити в тому, що визнання всіх якостей Бога людськими, якими володіють і люди, зовсім нас не змушує визнати всі якості людини божественними. Як ти розумієш, це можливо лише за єдиної умови, що люди володіють і не найкращими рисами, якими Бог не володіє. Користуючись традиційними релігійними уявленнями про людину, всі ці не – найкращі людські риси і були віднесені цими ж уявленнями не до Бога, а до диявола. І від нього люди їх отримують, як покарання за гріхи людей, які все ж таки спадають їм з Божої волі. Як бачиш, друже, уявлення про людину, засновані на релігійній вірі унеможливлюють її зрівняння з Богом. А релігійні канони розглядають людину, як Боже творіння, яка лише силою та щирістю віри в свого творця може наблизити себе до Бога, щонайближче, – скажу тобі так, – на чутливу та видиму відстань.

Навіщо це тобі розповідаю, – запитаєш мене, друже, – адже ти бажаєш знати істину а не вірити в неї. Лише з однією метою – шлях до знань, друже, ми завжди проходимо через віру, і лише через істинну віру. То ж не зайвим буде згадати початок цього шляху, користуючись традиційними поняттями, щоб не допустити помилки при ствердженні нових.

Любий друже! Починаючи розмову про людину, давай згадаємо один цікавий історичний момент, безпосередньо пов’язаний з нашою темою. Легко собі уявити, що, ліплячи першу людину , Бог місив глину своїми руками, закотивши прозорі рукави своєї невидимої сутани. То хіба можемо ми з тобою друже, маючи такий чудовий приклад, поступати по іншому? Ні , друже, не вийде по іншому ні у нас ні у інших бажаючих.

Зрозумій мене вірно, – я не відмовляюсь дати тобі відповідь на твоє запитання, – її ти отримаєш невдовзі, але необхідно тобі сказати, що це єдина робота в світі, яку має робити (і робить) кожний з нас особисто. Зліпити людину, в першу чергу, з себе, формувати уяву про людину, виховати людину, – найтяжча божественна справа, і багатьом людям вона не під силу.

І щоб уникнути цього безсилля, друже, давай і ми з тобою засучимо рукави своїх сорочок (я маю на увазі позбутися всього, що заважає) і приймемося кожний за свою справу. І не забувай, будь ласка, що почути істину завжди важче, ніж її сказати.

Любий мій, друже! На перший погляд може скластися враження, що я перебільшую труднощі, які виникають з відповіддю на твоє запитання. Ні, друже, я не перебільшую їх, – вони дійсно більші. Мені було легко говорити про Бога в попередньому листі тому, що він єдиний, має визначені і відомі людям властивості, конкретний, йому альтернативи, за винятком зрозумілої нам необхідності, в світі не існує. Враховуючі, що істина завжди конкретна, то і говорити про Бога, досягти істини в цьому великих проблем не склало.

А як бути з поняттям „Людина”? Адже це поняття загальне, а загальних істин не буває, – то чи можна про людину сказати загальну істину, а тим більше дати їй наукове визначення, яке не було б сумнівним? Давай, друже, уважно придивимося до тих визначень, які сьогодні вважаються науковими і вирішимо, чи є вони істинними.

Почнемо з першого визначення, яке запропонував великий систематик Карл Лінней, назвавши людину, як біологічний вид організмів, людиною розумною – Homo Sapiens. Уяви собі, друже, який би був чудовий світ, коли б кожна людина відповідала цій назві! Цей світ, безперечно, можна було б назвати раєм. Лінней допустив поспішність, назвавши людину розумною. Але ця поспішність має логічне пояснення, – Лінней не знав генетики, і не міг знати, що розум не передається по спадковості і не може служити в даному випадку характеристикою виду, а лише характеризує якість мислення. По спадковості у людей передається лише потенційна можливість його придбати на протязі життя, що вдається далеко не кожній людині, на превеликий жаль. Значно вірніше з біологічної точки зору вид людей назвати ”людина мисляча” або „людина розмовляюча”. І хоч мислення та розмова людей також передаються у спадкоємність як потенційні можливості, все ж таки вони реалізуються майже у кожної людини. Крім того, такі визначення не пов’язані з якісною характеристикою, що притаманно ліннеєвському визначенню, бо розум – це, як правило, результат людського життя і його умова одночасно, а не генетично визначена властивість людей.

До того ж, друже, після відкриття генетичних законів та сучасного їх тлумачення, систематики не наважилися підняти та уточнити питання назви виду людини більш науково, не дивлячись на те, що з античних часів відомі мудреці відмовлялись від епітету „найрозумніший” на свою адресу. Та і яка розумна людина скаже, що вона вже розумна? Бо всі ж ми лише на шляху до розуму, як ти, друже, розумієш сам. Це тобі гарний приклад, коли людське марнославство заважає істині пробитися до нашої свідомості, і мене радує те, що тобі воно не загрожує.

В багатьох сучасних словниках, друже, людина визначається, як вища ступінь розвитку живих організмів на Землі. Але чи так це насправді? І що необхідно розуміти під „ вищім ступенем”? Якщо пристосованість до умов життя, то людина – далеко не на вищому рівні, якщо розвиток нервової системи та свідомості, то тут виникає одна суща проблема: як може суспільство найвищих істот в світі робити шкоди навколишньому середовищу та один одному більше, ніж всі інші істоти вмісті взяті? Хіба в цьому випадку вона може називатися „вищім ступенем” розвитку? Особисто в мене, друже, така „вищість” буде визивати сумнів до тих пір, доки люди не навчаться покращувати природу, а не погіршувати її.

А чого варте таке визначення: „Людина – сукупність всіх суспільних відносин”? Про що воно говорить? Адже сукупністю всіх суспільних відносин є кожний організм на Землі, в своїй спільноті, звичайно.

Як бачиш, любий друже, наведені сучасні наукові визначення людини, як правило, однобоко і не повно її характеризують. Поверховість визначення не сприяє вірному розумінню суті людського організму, її походженню, розвитку властивостей. І з цієї причини не сприяє її удосконаленню, що є головним сенсом існування самої людини та природи в цілому.

Можливо, друже, таке бачення проблеми ти назвеш суворим та упередженим. З першим я погоджусь, – але ця суворість зовсім не принижує гідності людей. Навпаки! Вона справедливо оцінює стан людського розуму, почуттів, інших властивостей та спонукає людей працювати над їх удосконаленням. Щодо моєї упередженості, то вона дійсно існує, але лише в межах порад люблячого та шукаючого істину все життя Епікура, який радив всім, хто хоче в житті уникнути помилок, бути до себе в першу чергу прокурором, потім суддею і лише на кінець - адвокатом. То чи є необхідність порушувати цю багатовікову істину? Адже нам друже має бути зрозумілим, що шкода від недооцінки зародків нашого розуму є мізерною, порівняно зі шкодою, яку приносить переоцінка нашого невігластва.

Таким чином, друже, шлях у нас попереду до відповіді на твоє запитання ще дуже довгий. Тож дозволь мені перевести дух на деякий час та підготуватися до ролі судді, яку я маю нести у слідуючому до тебе листі. А цей я хочу закінчити словами великого англійського поета, можна сказати, що і філософа одночасно, Олександра Попа, який писав: „Кожна людина відрізняється від другої і з кожним днем відрізняється сама від себе”. Тож виконай, друже, будь ласка, домашнє завдання: користуючись цією аксіомою , знайди той час, коли кожна людина не встигла ще відрізнитися від другої, а також, і від самої себе. Тоді ми і піймаємо істинну відповідь на твоє запитання, – „Хто є людина?” ,- і дамо їй визначення.

О. Данильченко