Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Сторінки: 1.  2.  3.  4.

Первомайськ Сватівського району

(Друга сторінка)

Автор інформації про Первомаськ, Усов Володимир Леонідович

Історична довідка села Первомайськ Сватівського району Луганської області Україна

Подивитися Первомаськ на карті Сватівського району

4. Переселенці, що прибували в наш край, розраховували мати власну землю і вільно господарювати на ній. На період освоєння нових земель (10-15 років) царський уряд гарантував їм пільги („вільготи”) такі, як: „без чиншу мати усякі промисли, володіти землями і усякими угодами , млинами, риболовлями, вільно курити горілку і шинкарювати нею, не платити ніяких податків і мита, а тільки вести боротьбу з татарами” (цар Петро I, 1700 р.). Перші поселенці вільно (на своє вподобання) займали ділянки дикого степу, випалювали бур’яни, облаштовували садиби, орали поле, розчищали лісові галявини під пасіки, заплави річок під сінокоси і з тих часів по своєму звичаю володіли ними, як власними заїмками „через межу”.

Це означало, що зайняті земельні ділянки назавжди залишались у володінні того, хто їх першим розорав або очистив. Крім того, в подальшому, їх господар мав право розширяти свою займанщину через „межу”, або займати в іншому місці нові ділянки незайманого степу. По власній волі він міг свою займанщину продати, поміняти, передати у спадок і таке інше. Цікавим у пізнавальному відношенні є офіційний документ „Екстракт о Слободських полках”, складений у 1734 році на підставі полкових відомостей. В ньому, зокрема, записано: „У Ізюмському полку (в складі якого перебувала сучасна Сватівщина) як козакам, підпомощникам, так і всім мешканцям, кожному осібно земель у дачу не давалося і вони їх не мали, а володіли з початку, володіють і нині усякими угодами по жалуваних грамотах громадами („в общество”) хто собі зоре по своїй заїмці через межу. А як козаки і їх підпомощники, і інші полкові мешканці проживали на цих полкових землях і перейшли у інші слободи, їх подвір’я і землі велено віддавати, по указу Апраксіна, реєстровим козакам, як старожилам, також і внов оселеним по розпорядженню полкових і сотенних старшин. А іншими володіють їх брати, родичі та свояки й покупкою, і таких безлюдних та виморочних подвір’їв, земель та дикого поля є ще доволі. Щодо підсусідків, то вони не мали і не мають ніяких земель та угод, бо вони по свойому убожеству проживають у чужих дворах і годуються од роботи,а як хто з них обзаведеться майном, той вступає в козачу полкову службу і тоді оре землю і володіє усякими угодами укупі з усіма козаками”.

Як бачимо, з самого початку відродження краю земля залишалась власністю Російської держави і передавалась у володіння територіальним громадам у обмін на безкоштовне несення полкової козачої служби (боротьби з татарами) та відбуття пов’язаннях з нею казенних повинностей.

Земельною реформою 1766 року скасовувалось право здійснення нових заїмок та вільного в’їзду в громадські ліси. Право користування старозаїмочними землями (рілля) і сінокосами було поставлено у залежність від казенних відбутків та потреби конкретного обивателя.

Після проведення земельної реформи 1861 року питання користування земельними наділами, їх наслідування, оренди на основі звичаєвого права вирішувала сільська громада.

За свідченням мешканців села Куценка О.А. (1918 р.н.), Бережного П.К, (1918 р.н.), Бондаря А.А. (1918 р.н.), Мищенко М.О. (1925 р.н.), Хміль Е.Ф. (1920 р.н.) вдалось з’ясувати, що общинний земельний наділ в селі на 1 мешканця чоловічої статі (голову сім’ї) в пореформений період становив 4,5 десятини (ріллі) і плюс одна десятина на кожного іншого „їдака”. Приміром Бережний Кузма у своєму володінні мав 8 десятин, Куценко Андрій – 7 десятин, Пурик Кузьма – 8 десятин, Бондар Андрій (с. Свистунівка) – 12 десятин.

Пропонуємо подивитись краєвиди Первомайська

Середній наділ у бідняцьких господарствах Білоцерківки становив менше 5 десятин, у середняцьких – до 8, у заможних господарів – близько 15 десятин. Вправні господарі на цей час уже мали можливість самотужки обробляти близько 20 десятин. А тому, переважна більшість господарів (особливо багатодітні родини) потерпали від малоземелля. Цю проблему кожний господар розв’язував по-своєму. Одні, щоб не дробити родинний земельний наділ, будували хату одруженим синам неподалік від своєї і продовжували вести господарство з ними спільно (Подоляки, Петрушенки, Фесенки). Заможні господарі (Ульки, Хмелі, Чмихали, Бушні, Борзили, Бондарі ) скуповували і орендували землі бідняків. Зокрема, пан Хорин також здавав їм свої землі в обробіток „з копи”, тобто, за частину врожаю. Сердюк Федір Апатійович (1861 р.н.), приміром , їздив на заробітки на південь („до тавричан”), копив гроші на землю. А Усов Іван Парфилович всією родиною виїхав шукати долю „на нових землях” аж на Алтай.

 той же час, як свідчать Бережний П.К. і Мищенко М.О. „на Журавці існував недоторканий державний земельний запас”, так звані „солдатські землі”. Усов Микита (дід Мищенко М.О. по матері), який згодився „за когось” із Білоцерківської общини відслужити термін у царському війську зміг потім з цих земель придбати собі аж 8 десятин.

В 1896 році в селі Білоцерківка із 263 господарств нараховувались заможними тільки 10, решта (десь 50х50) були середняцькими і бідняцькими. За цими дворами було закріплено 3244 десятини ( 3544 га) земельних угідь, з яких було 3103 десятини ріллі, сінокосів і випасів і 140 десятин лісів (урочище „Ярувате”, „Стадне”, „Прищепне”).

За радянських часів при колективній формі ведення господарства земля продовжувала бути власністю держави і формально „державними актами” була передана у володіння колгоспам і радгоспам. Приміром, у 1951 році за колгоспом ім.. Шевченко було закріплено 5458,8 га земельних угідь. З них орної – 3813 га, сіножатей – 71 га, пасовиськ – 564 га, лісів – 182 га ( урочища „Ярувате”, „Стадне”, „Прищепне” та „Довгенське” – біля с. Калинівка).

Починаючи з 1960 по 1996 рік на території Первомайської сільської Ради відбулась ціла низка перетворень адміністративного підпорядкування, спеціалізації та структурної перебудови колективного господарства (колгосп „Шевченко” – четвертий відділок радгоспу „Петрівський” – радгосп „Первомайський” – КСП „Первомайське”). Внаслідок цих „перебудов” господарство втратило 385га кращих (переважно орних) земельних угідь.

Згідно з „Земельним Кодексом України” в 1996 році всі земельні угіддя, якими володів радгосп „Первомайський” були передані у розпорядження сільської Ради, а потім проведено їх землевпорядкування на предмет подальшого цільового використання: для ведення колективного сільського господарства, селянського фермерського господарства і особистого підсобного господарства.

На 1 січня 1997 року за КСП „Первомайське” було закріплено 4186 га земель, з них: ріллі – 2428 га, сінокосів – 240 га, пасовиськ - 821 га.

Відповідно до Указів Президента України в цьому році землі КСП „Первомайське” були розпайовані між його членами (працюючими і пенсіонерами, всього 370 осіб) з видачею їм, кожному осібно, „Сертифіката” на право власності на земельну частку (пай) розміром 10,23 умовних кадастрових гектарів.

В подальшому цей „Сертифікат” власник мусить буде замінити на „державний акт” з виділенням належної йому земельної частини в натурі (на місцевості). В 2003 році роботу над виготовленням „Державних актів пайовиків” розпочала Сватівська філія ООО СП „Нібулон”.

На 1 січня 2002 року в адміністративному підпорядкуванні Первомайської сільської ради знаходилось 5111,6 га земельних угідь, з них в сільськогосподарському використанні – 4764 ,9 га.

Основними землекористувачами були:

ССХП „Нібулон” – 3140 га сільгоспугідь, з них орної землі – 2144 га;

ООО „Слобожанська” – 91 га (орної 65 га);

6 селянських фермерських господарств – (227 га);

з них у: „Міні-Макс” – 47 га;

„Стожари” – 47 га; „Сватівські козаки” – 49 га;

„Світлана” – 39 га; „Ельвіра” – 10 га; „Єрмак” – 35 га;

приватне товариство (28 чоловік) – 273 га (189 га);

особисті підсобні господарства (354) – 75 га (64 га).

В межах населеного пункту знаходилось 446,7 га., під лісами і лісополосами – 163,9 га, сіножатями – 11 га.

5. Наші пращури з моменту поселення змушені були постійно вести оборонну війну з кримськими татарами. Територія Ізюмського козацького полку потерпала від татарських нападів майже щорічно. А найбільше у 1680, 1681, 1690, 1691, 1711, 1736 роках.

Неждані гості, як правило, появлялись в степу раптово. Великими об’єднаними загонами вони долали опір прикордонних козачих заслонів, подальше заглиблювались на обжиті території і розпочинали свою чорну справу. Невеликими загонами розсипалися по слободах і хуторах, грабували худобу і збіжжя, палили хати і надвірні будівлі , хлібні ниви, убивали людей. Молодих і здорових чоловіків, жінок, молодь, дітей, як свою найціннішу військову здобич (ясир), гнали у неволю, вимагаючи за низ викуп або продаючи в рабство на східних ринках.

В період „вільної займанщини” мешканці х. Білоцерківського самостійно піклувалися про свою безпеку. Постійно, вдень і вночі, у полі і вдома тримали при собі зброю, „чатували” в степу і на околицях хутора, оповіщали мешканців про небезпеку, організовували сховища для людей і худоби, охороняли їх, сміливо вступали в бій з невеликими татарськими загонами.

В складі Ізюмського полку (після 1704 року) найбільш заможна частина мешканців хутора безпосередньо несла військову козачу службу в Сватоволучанській сотні. Інша ж забезпечувала цю службу матеріально (грошима, зброєю, кіньми, провіантом, фуражем та ін.)

Спираючись на родинні перекази Куценко І.Г. (1926 р.н.) свідчить про те, що „У вершині Тетюнового яру, біля криниці, стояли улани, і захищали наш край від татар і турок”.

Козаки хутора за царським Указом 1723 р. облаштували сигнальні маяки, що призначалися для вчасного попередження місцевого населення про небезпеку татарського нападу та швидкої і достовірної інформації про татар Білгородському воєводі. Один із таких маяків стояв на правобережній частині вододілу, на могилі, між Яруватим і Стадним лісом. Він забезпечував подальшу передачу інформації на організованій таким чином державній лінії зв’язку: Ізюм – Сватова Лучка – Белгород – Москва. І обслуговували його улани. Ця лінія зв’язку проіснувала до 1767 року. Крім боротьби з татарами козаки хутора в складі діючої армії приймали участь у Північній війні (1700-1721 рр.), та в будівництві державних оборонних ліній (Української лінії – 30-ті роки XVIII ст. ). В пам’яті старожилів села збереглася розповідь їх пращурів про те, як вони „ходили в ополчення аж на Дуванки будувати фортифікаційні споруди”, коли в 1709 році Карл XII намагався вийти на територію Росії збоку Харківщини.

В 1767 році згідно з царським Указом всіх заможних козаків хутора Білоцерківського приказним порядком перевели в гусари, а решту у селянський стан.

На відміну від більшості мешканців краю, що розпочали боротьбу за повернення втрачених козацьких привілеїв, білоцерківці зустріли такі корінні зміни у своєму житті, як належне.

Нова влада (комісарське управління) на базі хутора намагається сформувати гусарський ескадрон. Для цього на лівобережжі у нижній правій частині найбільшої балки (пізніше названої Гусарів Яр) за казенний кошт будується казарма для військовослужбовців і стайня для коней, а на правобережжі (Тетюків яр) – літні загони.

Курінний отаман Хорин (росіянин, сибіряк) отримує офіцерський чін і статус російського дворянина та відповідний земельний наділ. Він призначається командиром ескадрону, а по виході у відставку стає Білоцерківським (Харинським) паном.

В період військових поселень названими спорудами користувалися підрозділи Катеринославського полку. В 1857 році хутірська громада вирішує казарму і стайню розібрати на цеглу і нею завершити будівництво церкви.

З 1825 по 1857 рік х. Білоцерківський перебуває на положенні військового поселення. В ньому квартирує другий взвод Катеринославського полку другої кірасирської дивізії, штаб якої знаходиться у Новокатеринославі (слобода Сватова Лучка). Всіх придатних для військової служби хуторян чоловічої статі віком від 18 до 45 років примусово було переведено в довічні солдати, з обов’язковою землеробською працею. Як і в період козаччини, військові поселенці поділялися на господарів та їх помічників. З господарів комплектувався основний склад взводу, а з помічників господарів – допоміжні йому підрозділи. Не лишились у спокої навіть діти. Семирічних хлопчаків зараховували до так званих кантоністів, а коли їм минало 18 років, переводили у солдати. Кожен господар також мусив утримувати постояльців-кірасирів.

За статистикою в х. Білоцерківському на 4 грудня 1830 року нараховувалось 100 дворів військових поселенців, з них було 47 дворів господарів і 47 – помічників господарів, а на 21 липня 1834 року – 111 дворів, з яких - 48 господарів, 48 – помічників господарів і 15 різних найменувань військових поселенців. На кінець існування військових поселень в ньому вже налічувалось 98 господарів, 116 помічників господарів, 15 службовців та інвалідів, 152 – не службовця, 101 постоялець, 16 кантоністів.

Військова служба та військові відбутки завжди були великим тягарем для односельців. Від них вони мали великі людські та матеріальні збитки. Приміром, в 1857 році з 465 жінок хутору нараховувалось 60 вдов - солдаток. У 1945 році, після закінчення Великої Вітчизняної війни, кожна четверта доросла жінка в селі була вдовою.

На долю цих жінок випала важка праця по забезпеченню перемоги над ворогом, по відбудові зруйнованого господарства, по матеріальному забезпеченню і вихованню своїх дітей. Їм було нелегко самостійно „без батька виводити своїх дітей у люди”.

В бойових діях з німецько-фашистськими загарбниками приймали участь 248 наших односельців.

З них 186 загинуло, поіменно:

Балака Петро Федорович,
Бандуров Федір Кузьмич,
Белеменко Іван Юхимович,
Білик Марк Пантелійович,
Білоцерківський Антон Андрійович,
Білоцерківський Іван Іванович,
Білоцерківський Іван Антонович,
Білоцерківський Василь Іванович,
Бережний Яків Кузьмич,
Бондарєв Олексій Васильович,
Бондарєв Олексій Миколайович,
Бондарєв Андрій Григорович,
Бондарєв Єгор Тихонович,
Бондарєв Іван Григорович,
Бондарь Олександр Васильович,
Бондарєва Параска Арсентіївна,
Бондар Олександр Миколайович,
Бондар Іван Володимирович,
Бондар Іван Тарасович,
Бондар Макар Якович,
Борзило Олексій Євлампійович,
Борзило Олексій Микитович,
Борзило Олексій Миколайович,
Борзило Олексій Федорович,
Борзило Арсентій Дмитрович,
Борзило Василь Лаврентович,
Борзило Григорій Омелянович,
Борзило Єлісей Дем’янович,
Борзило Іван Афанасійович,
Борзило Іван Григорович,
Борзило Марія Олексіївна,
Борзило Михайло Петрович,
Борзило Микита Олександрович,
Борзило Микола Олексійович,
Борзило Микола Іванович,
Борзило Семен Данилович,
Борзило Стефан Кирилович,
Борисенко Антон Єпіфанович,
Борисенко Василь Дмитрович,
Борисенко Дмитрій Степанович,
Борисенко Іван Григорович,
Борисенко Іван Захарович,
Борисенко Ларивон Ксенофонтович,
Борисенко Кіндрат Федосійович,
Борисенко Микола Григорович,
Борисенко Йосип Іванович,
Борисенко Павло Федосійович,
Борисенко Петро Іванович,
Борисенко Петро Никифорович,
Борисенко Семен Антонович,
Борисенко Пилип Леонтович,
Борисенко Яків Миколайович,
Борисенко Яків Федорович,
Бушний Єрофей Леонтович,
Бушний Семен Степанович,
Вітківський Федір Андрійович,
Вітківська Марія Антонівна,
Вітківський Іван Андрійович,
Вітківський Микола Григорович,
Волох Микола Костянтинович,
Григоренко Олександр Антонович,
Давиденко Гнат Мефодійович,
Давиденко Гнат Федотович,
Дорошенко Андрій Наумович,
Дорошенко Микола Стефанович,
Жаженко Григорій Родіонович,
Жаженко Яков Кирилович,
Золотарьов Василь Миколайович,
Золотарьов Микола Миколайович,
Золотарьов Петро Миколайович,
Закотянський Андрій Федорович,
Капустін Василь Демідович,
Капустін Микола Полікарпович,
Карпцов Василь Федорович,
Карпцов Семен Романович,
Ковальов Василь Григорович,
Ковальов Григорій Юхимович,
Ковальов Дмітрій Ксенофонтович,
Ковальов Митрофан Ксенофонтович,
Коваленко Андрій Корнійович,
Коверга Олексій Григорович,
Коверга Олексій Степанович,
Колначенко Сергій Макарович,
Котелевський Макар Петрович,
Красій Василь Федорович,
Кривошия Арсеній Євтеевич,
Куценко Іван Йосипович,
Кушнарьов Григорій Устимович,
Кушнарьов Іван Павлович,
Кушнарьов Павло Васильович,
Кушнарьов Петро Іванович,
Лозовой Олександр Степанович,
Лойко Семен Антонович,
Малофєєв Тарас Савелійович,
Мельник Іван Михайлович,
Мельник Микола Іванович,
Мірошниченко Андрій Стефанович,
Мищенко Олександр Миколайович,
Мищенко Борис Макарович,
Мищенко Омелян Петрович,
Мищенко Іван Кондратович,
Мищенко Іван Миколайович,
Мищенко Іван Сергійович,
Мищенко Микола Олександрович,
Мищенко Микола Ларивонович,
Мищенко Микола Степанович,
Мищенко Павло Лукянович,
Мищенко Трохим Дмитрович,
Мороз Іван Тимофійович,
Назута Василь Трохимович,
Наконечний Микола Фетисович,
Недвига Трохим Устинович,
Нечитайло Андрій Пилипович,
Нечитайло Василь Іванович,
Нечитайло Іван Антонович,
Нечитайло Іван Трохимович,
Нечитайло Петро Трохимович,
Ольховий Іван Іванович,
Ольховий Федір Володимирович,
Петрушенко Григорій Андрійович,
Петрушенко Харитон Андрійович,
Подоляка Олексій Гордійович,
Подоляка Василь Павлович,
Подоляко Іван Юхимович,
Подоляко Іван Михайлович,
Подоляко Петро Олександрович,
Порик Василь Васильович,
Пурик Василь Олександрович,
Пурик Василь Васильович,
Пурик Іван Кузьмич,
Пурик Іван Макарович,
Пурик Ілля Кузьмич,
Пурик Петро Кузьмич,
Пурик Петро Гнатович,
Ренгвельський Віктор Антонович,
Рогальов Василь Іванович,
Руденко Тихон Олексійович,
Рябцев Василь Єлисєєвич,
Свинаренко Олексій Григорович,
Сердюк Василь Акимович,
Сердюк Григорій Степанович,
Сердюк Дмитрій Тихонович,
Сердюк Іван Кузьмич,
Сердюк Леонтій Ілліч,
Сердюк Максим Кузьмич,
Сердюк Михайло Степанович,
Сердюк Никанор Олександрович,
Сердюк Никандр Федорович,
Сердюк Яков Миколайович,
Стельмах Омелян Павлович,
Стельмах Іван Павлович,
Стельмах Павло Олександрович,
Сухов Семен Венедіктович,
Тарануха Іван Лаврентійович,
Тарельник Петро Лаврентович,
Усов Олександр Іванович,
Усов Андрій Омелянович,
Усов Василь Олександрович,
Усов Василь Артемович,
Усов Василь Данилович,
Усов Василь Миколайович,
Усов Іван Артемович,
Усов Іван Якович,
Усов Михайло Леонтович,
Усов Микола Миколайович, Сталінградська обл..
Усов Микола Миколайович 1913 р.н., Смоленська обл..
Усов Яков Савустянович,
Хміль Артем Дмитрович,
Хміль Іван Федорович,
Хміль Пилип Федорович,
Ходун Василь Климович,
Ходун Петро Якович,
Целухін Данило Миколайович,
Цимбал Олексій Миколайович,
Цимбал Іван Миколайович,
Чернишов Павло Степанович,
Чмихало Микола Никифорович,
Черепаха Дмитрій Парфилович,
Черепаха Аким Якович,
Шаповалов Степан Васильович,
Шебетя Андрій Андрійович,
Шебетя Михайло Омелянович,
Шебетя Михайло Семенович,
Шебетя Микола Микитович,
Шевельов Йосип Дмитрович,
Щербак Микола Петрович.

Пам’ятники загиблим воїнам:

Сторінки: 1.  2.  3.  4.

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новини              Об'яви