Безпам’ятство — це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім. Новини Голос Громади

Історія органічно пов’язана з пам’яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. Щоб не помилятися в майбутньому, ми повинні пам’ятати про свої помилки в минулому.

У другій половині 1980-х років, з розпадом Радянського Союзу та створенням власної держави, почали відкриватися факти недалекого спільного минулого, які так старанно приховувалися владою. Однією з таких трагічних сторінок стала правда про голодомори.

У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. Розпочався голодомор наприкінці літа 1932-го, свого піку досяг навесні 1933-го і завершився на початку літа. Головною причиною Голодомору історики називають політику тоталітарного сталінського режиму щодо українців. Коли люди голодували, влада не лише не припинила примусове відбирання їжі та не приймала допомогу інших країн, а навпаки - кинула всі сили на те, щоби ізолювати голодні райони.

За даними істориків, у 1932-33 роках жертвами голоду в Україні, за різними оцінками, стали від 4 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна не долічилася від 10 до 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч людей в день, по тисячі — на годину, по 17 — щохвилини. Найбільше постраждали тодішня Харківська і Київська області. На них припадає більше половини усіх загиблих.

Великий терор — найменування періоду в історії СРСР (1937 — 1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності. Масовий терор періоду здійснювався тодішньою владою країни на всій території СРСР, а також в Монголії і Туві, на підставі «спущених на місця» цифр «планових завдань» з виявлення й покарання так званих «ворогів народу».

У ході кампанії до арештованих якнайширше застосовувалися катування, вироки до розстрілу, що не підлягали оскарженню виносилися найчастіше без усякого суду й негайно приводилися до виконання.

Родичі репресованих самі піддавалися репресіям за один тільки факт свого споріднення з ними; діти, що залишилися без репресованих батьків, розподілялися у спеціальні «дитячі будинки для дітей ворогів народу».

Ще живі люди, котрі пам’ятають голодомор та репресії і можуть розповісти про них. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не за підручниками, а через безпосередній контакт із живими свідками. З кожним днем ті страшні події віддаляються в часі, але не втрачають при цьому свого скорботного і трагічного значення.

Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Безпам’ятство — це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім

Безпам’ятство — це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!