Місяць, який змінив чи не змінив нас. Новости Сватово

Сьогодні Сватове, вже не те місто, яким воно було рік чи місяць тому. Пройшов місяць з тієї страшної ночі, коли небо заполонили «червоні вогні», що падали на наші будівлі, розривали навпіл двері та вікна квартир, нівечили майно, наводячи жах на стариків, дітей, дорослих.

Чим жило місто ці чотири тижні? Як пережив (чи й досі не пережив) кожен з нас оце відчуття, коли тремтіло все навколо, розліталося скло, зривало дахи будівель? Що принесла ця страшна подія в місто, крім руйнувань? Сьогодні ми можемо точно сказати, що ми змінилися, але в кожному з нас відбулися свої, особливі зміни. Так, один із наших працівників, прийшовши в перший день на роботу після трагедії, сказав таку фразу: «з сьогоднішнього дня у мене немає друзів». Як потім він розповів, що всі добрі друзі, до яких він звертався з проханням допомогти вивезти дітей (а живе він на вулиці, будинки якої дуже постраждали), йому відмовили, і вони з дружиною бігли тримаючи на руках малу дитину в найбільш безпечніше місце. Хоча майже у всіх друзів була можливість прихопити їх з собою. Ось і перша зміна, яка показала реальну вартість людської дружби і вміння прийти на допомогу своєму ближньому.

А хтось навпаки, після того, як забезпечив безпеку своєї родини, повертався до міста, і тому, що мобільний зв'язок не працював, їздив від оселі до оселі своїх друзів, щоб запропонувати свою допомогу і впевнитися, що в них все добре. Я знаю і такі приємні приклади чоловічої порядності. Але чи можемо ми давати оцінку і когось звинувачувати, що не вчинив так само? Мабуть, це зробить за нас життя, ну і, звичайно, Бог.

А перші два тижні в місті, після 29 жовтня, - це були тижні, наповнені страхом, нерозумінням того, що відбулося. Сотні людей в паніці йшли до приміщення міської ради та адміністрації з надією знайти негайну відповідь на питання – що робити? А ось класичним питанням «Хто винуватий?» в більшості цікавилися репортери майже всіх центральних каналів, які за одну добу, наввипередки наїхали до нашого міста. При цьому, як потім стало зрозуміло, їх цікавлять тільки сенсації, а не люди та їхні проблеми. Мені, наприклад, дуже дивним здавалося запитання, з яким вони обходили людей, збираючи думки сватівчан - “Чому так сталося?”.

Їх не цікавили питання – де будуть ночувати люди, як вони переживуть морозну ніч (а термометр тоді вночі показував мінус сім), як спати в квартирі, в якій не залишилося цілих вікон і т.д. Їх «мучило» питання, що думає народ про причину вибуху. І понеслися до ефірів на всю Україну версії - хто, що придумав, одна іншої цікавіші. Хоча думку фахівців запитати й забули! А навіщо, якщо інформація «одна баба сказала» на телеканалах продається краще. Як ще ніхто з наших громадян не розказав про можливе втручання прибульців, або про комету, яка так влучно потрапила прямо в склад боєприпасів. А ті, хто зібрався біля міської ради на прямий ефір, мали надію, що саме на наші питання будуть відповідати великі чини. Прийшли люди, які залишилися зовсім без домівок, або в напіврозвалених будівлях, і чекали, що зараз їх заспокоять, підтримають, розкажуть як буде відбуватися допомога.

А ще ті політичні сили, які програли вибори на посаду міського голови, та явно програвали б у виборах до міської ради, привели сюди «своїх» з надією висловити своє особисте негативне ставлення чинному міському голові та покласти відповідальність за вибухи саме на нього. Тому ще ефір і не починався, а тут вже кипіли пристрасті. Найактивніші кричали і махали руками, а журналісти раділи – буде цікавий кадр. Але, подальшій ефір витверезив всіх – бо показали наше місто на початку новин – 50 секунд, а потім через 40 хвилин, коли вже всі добре підмерзли, зробили включення на 2 хвилини, а потім ще сказали – чекайте, можливо, хтось відгукнеться - і все! Розходились і ті, хто прийшов почути шляхи виходу з трагічної ситуації, і ті, хто хотів мера скомпрометувати, в поганому настрою. Висновок зробили всі однаковий – ми не потрібні нікому, а потрібні тільки сенсації.

А потім один перед одним стали приїздити волонтери та представники різних партій, яких ми також цікавили тільки як масовка для гарних кадрів в ефірі, на яких показували, як вони вправно допомагають нам. Жодного з них не цікавило, що на кв. Луначарського живе близько трьох тисяч людей, і якщо давати допомогу – то всім або адресно: підійшли до помешкання, подивилися на руйнування – вручили допомогу. Але для цього ж треба попрацювати і походити! Легше стати біля будинків, розкрити машину, хто встиг добігти – той отримав, ну а хто ні – така доля! Головне - потрапити до камер телерепортерів. А те, що переважна більшість людей похилого віку не здатна товкатися в черзі та розсувати руками собі шлях серед тих, хто по три рази умудрився щось отримати і знову повертався, — це волонтерів не цікавило. І як болісно було вислуховувати, ні не скарги, а просто людську образу від тих, кому вже далеко за 80, і тих, хто не встиг, не добіг, не прорвався…

Хочеться низько вклонитися терпінню і повазі до себе тим, хто за жодних обставин не змінив своєї людської гідності. Роздаючи невелику гуманітарну допомогу по вулиці Лихачова, декілька жіночок поважного віку, відмовляючись, говорили, що вони постраждали трішечки і, можливо, комусь буде потрібніше, хай буде людям… Доброту і людяність роками не зістарити. Як і не перевиховати тих, хто все життя “вириває з рота” і вважає, що всі йому зобовязані. Багатодітна родина – одна мати, троє дітей від різних чоловіків і жодного «папи» поряд – зобовязана міська рада! Після того, як цій матусі відремонтували дах, замінили шифер, посклили вікна, вона заявила, що їй тепер потрібен утеплювач для дверей, хоча його зроду там не було, ну, і взагалі вона дуже незадоволена – мало дали!

А чи бачили ви, на яких авто приїздили до приміщення колишньої швейної фабрики, щоб отримати пакунок з продуктами? Склалася думка, що в тому пакунку є червона ікра та пляшка шампанського, а не макарони та баночка бичків у томаті. Шкода, що ніхто не сфотографував номери автомашин, щоб показати наших «найбідніших» громадян. Це в переважній більшості ті, хто набирав плівки, яку роздавала міська рада в перші дні, щоб люди могли хоч якось захистити свої помешкання від морозу. Набирали і тут же, за поворотом, пропонували продати дешево іншим - по 5 грн. за метр. Це і ті, хто виходив на призиви в інтернеті йти і пікетувати міську раду, збиратися на мітинги, щоб звинуватити міську раду в трагічних подіях. І таких мітингів відбулося аж два! Людей правда збиралося не багато - до 20 чоловік.

Підбурені і обдурені, вони щось кричали, щось вимагали, але до кінця і самі не розуміли чого саме зібралися, а ось замовників цього дійства, ясна річ, з ними не було – темні конячки завжди в тіні (це вони так думають!). Це зміни? Ні! Це закономірність – у важкій ситуації негативні явища проявляються яскравіше, так само як і людська доброта та порядність. Говорячи про це, треба брати до уваги той стрес, який отримав кожен з нас. Різні люди по-різному пережили вибухи – хтось виливав стрес сльозами, у когось загострилася агресія, хтось увійшов у стан повної байдужості до всього. Все це яскраво виявлялося в приміщенні міської ради. Сотні людей йшли сюди за підтримкою, допомогою, порадою, просто поскаржитися, покричати, виговоритися.

Роблячи поквартирні та побудинкові обходи, мене вразила одна ситуація - скільки у нас самотніх і безпомічних людей! Я і раніше, читаючи статистику, знала, що у нас переважає кількість населення поважного віку, але щоб скільки! Хоча, якщо розібратися, то дійсно самотніх не так і багато, у багатьох є діти та онуки. Але, де ж вони? Чому до кабінетів міської ради вишикується черга людей з паличками, на милицях, які не завжди можуть запамятати, що їм потрібно і чого вони взагалі сюди прийшли! Бабусі, які вже відзначили свої 85-річні ювілеї, з останніх сил бредуть, щоб їм у чомусь допомогли. І коли запитуєш, а чому не допомагають сини, доньки, онуки, у відповідь – вони зайняті.

А чим може бути зайнятий син, знаючи, що у матері дах протікає, або впала стеля, вибиті вікна? Чи більшість синів вважає, що прийде бригада від міської влади і повністю перекриє, засклить, зацементує? За розпорядженням міського голови зараз у місті на ліквідації наслідків вибухів працює чотири будівельних бригади, але чи можуть вони повністю забезпечити потребу, коли більше 2,5 тис тільки пошкоджених будинків? І це не беручі до уваги, що кожного дня приходить близько 50 громадян, які раніше не заявляли про пошкодження, але вирішили це зробити зараз. Особливість цього процесу полягає ще і в тому, що після вибуху просте обстеження дахів не показало повної картини пошкоджень, але це добре зробили дощі, які пішли згодом. Багато дахів почали протікати.

Але… як і скрізь є своє але. Дехто, почувши, що сусід отримав 3 тис. гривень, вирішив, що він за нього не дурніший і - гайда по інстанціях. Не знаю хто придумав термін «моральне відшкодування», але дай Бог йому здоровя. Зараз мешканці йдуть саме за моральним відшкодуванням, тому що вважають, що всі на нього заслуговують. Воно то і так, але оцю допомогу у розмірі 3 тис. гривень надають тільки тим, чиї будинки постраждали: у кого розбиті вікна, пошкоджені дахи, стелі і т.д. Я не знаю, чому адміністрація не проводить розяснювальної роботи щодо коштів, які вони отримують та видають на допомогу постраждалим.

Проте я дуже добре знаю, як, обстежуючи будинки деяких сватівчан, які щойно заявили про руйнування і «дуже потребують моральної допомоги», мені показують тріщини в стінах літніх кухонь, на яких по два кіло замазки різного кольору і різних років, показують стіни в сараях, які ніби то відійшли, але в тих розтріщинах павутиння мінімум трирічної давнини! І пролізаючи крізь купи бруду на подвірях , обстежуючи напіврозвалені від старості та від того, що не ремонтувалися десятками років сараї, я говорю таким господарям – ваше майно пошкоджено не від вибухів, а від того, що за ним ніхто не доглядав з моменту його побудови, мінімум років сорок. У відповідь - прокльони, “побажання”… і крики про моральну шкоду. Вже якщо виплачувати дійсно моральні збитки, то на них заслуговують усі 18 тисяч мешканців, бо я не знаю такої людини, яка б не злякалася тієї страшної ночі. Тому ці кошти видаються на те, щоб люди купували будівельні матеріали і робили ремонти майна, пошкодженого вибухом (а не часом і безгосподарністю).

Міська рада також вносить свій внесок в конкретну допомогу сватівчанам, але на першому плані – люди похилого віку, одинокі та інваліди. Тобто це ті люди, які не можуть самостійно залізти на дах і провести ремонтні роботи, а вже потім допомагаємо всім, хто цього потребує. Сотні залатаних дахів, вікон з новим склом, вставлених луток та інших видів робіт вже зроблено із матеріалів, які отримала міська рада чи придбала на власні кошти, але черга господарів пошкоджених будівель майже не зменшується. Кожного дня додаються все нові та нові адресати. Сьогодні, 1 грудня, було організовано ще одну ремонту бригаду, яка відразу почала працювати по вул. Комінтерна, 90. Інша бригада сьогодні працює на вул. Веселій, вже надано допомогу мешканцям будинків №№184,179,160,154-А,181, 182. Третя бригада, опрацювавши Свердлова ,19, Кударя, 108-1, Фрунзе-40, почала роботу на провулку Роз'їздному, № 61. Ще одна бригада сьогодні закінчує надавати допомогу постраждалим з вулиці Комарова.

І це тільки один робочий день міської ради по наданню практичної допомоги громадянам. Громадянам, які дійсно постраждали і потребують нашої допомоги. І до кожного такого помешкання ми будемо намагатися приїхати і допомогти. Хоча, іноді буває, що гарні справи караються – «я отримав кошти – це мені дали моральну компенсацію, а все інше – приїдьте і зробіть!». Зробимо, обовязково зробимо і приїдемо, і допоможемо, але тим, хто цього дійсно потребує і не може самостійно виконати роботу, та освоїти ті самі 3 тисячі. Але знову звертаюся до тих, хто вже отримав грошову допомогу – не чекайте, поки у вас впаде стеля та шпалери, купуйте будівельні матеріали та виконуйте ремонтні роботи самотужки, бо поки приїде саме до вас бригада, там вже буде потребувати ремонту весь будинок.

Ну, і ще одна цікава сторона теперішнього існування. Це гуманітарна допомога. Якимсь чином її роздають всі підряд. Мені іноді самій цікаво, як вона потрапляє до рук новоспечених партій та громадських лідерів і організацій. Зараз постійно надходить дзвінки, що одна з партій вже формує список тих, хто за неї буде голосувати, обіцяючи їм гроші та гуманітарну допомогу. Обіцяли гуманітарку в суботу, але тепер сказали, що буде тижня через два. І люди питають мене, де ж та гуманітарка? Ось мені також цікаво, де ж вона? Під чиєю егідою вона роздається, а саме головне – чому всі свої дані, разом з номером паспорта та кодом громадяни віддають комусь, а про допомогу звертаються саме до мене? Хоча я все ж таки вірю, що нормальна людина за пакет макаронів себе не зрадить. Можна зрадити друга, коханого, але себе – ніколи. Людина, яка жила по законах совісті, людяності та Божому ніколи не зрадить добру, любові і собі. Ні в біді, ні в радості.

Сини та доньки, сусіди і друзі – не забувайте тих, кому ви потрібні! Провідайте зайвий раз батьків, запитайте сусіда про проблеми, допоможіть слабшому! Сам у полі не воїн, і самостійно справитися з тим лихом, яке нас спіткало нікому не під силу. Тільки разом, тільки спільно усією громадою можна подолати біду.

Голос громади

Заступник міського голови — Людмила Жаданова

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Еще новости:

Місяць, який змінив чи не змінив нас

Місяць, який змінив чи не змінив нас фото:

Сватівський районний відділ філії Державної установи «Центр пробації» в Луганській області інформує мешканців про свою діяльність

Долучилися до флешмобу Центру пробації "СТОП НАРКОТИК_КОЛЬОРИ ЖИТТЯ"

Чистота в місті – спільна справа усіх його жителів!

Здорове тіло – продукт здорового розуму

Спільна нарада Сватівського РВ філії ДУ «Центр пробації» в Луганській області та Сватівського ВП ГУНП в Луганській області.