Перш за все не люблю лицемірство. Починаючи з того, як місцеві діячі будують «басейни», цькують громадян, відправляють людей на протистояння, таким чином бажаючи «консолідувати» суспільство. В той же час люди помирають, бо немає ліків, продуктів харчування. Переселенцям іноді роздають допомогу, але не пропонують роботу. Що це за державна соціальна політика? Чому соромязливо уникаємо слово «війна»? «Не можна» — кажуть політики! Не потрібно «дражнити мавп»! Про яких мавп іде мова? Про сусідських чи заокеанських? Та бачу, що саме з нас намагаються зробити циркових мавп, які за харчі та подачки будуть виконувати будь-які піруети!
Бачу наступне – українська економіка балансує на межі обвалу, бо розвивалась, спираючись на «російську спину». Критичний імпорт – паливо, газ, пальне на АЕС. Ще є власність українських олігархів та нашої держави в Росії, які будуть націоналізовані. Чому не знаємо співвідношень того, що можуть націоналізувати українці, показників товарообігу між «братами»? Кажуть, що за минулий рік імпорт з Росії зменшився на 45%, експорт — на третину. Відносно чого? Це багато, чи це мало? Всі бояться розгойдати човен! А сам човен стоїть на мілині та в муляці.
Ще бояться, що не будуть давати кредитів та, щоб «московський вождь» не ввів регулярні війська, авіацію і тактичні ракети. Європейці сумніваються, що Дебальцеве розстріляли з «Ураганів» та «Смерчів», от як полетять на Дніпро чи Київ «Іскандери» та «Ельбруси» — річ інша! Малюють експерти різні напрямки на рубежі ймовірні та неймовірні. На танках «мирних» ополченців вже написано – «На Берлін», «На Брюсель». А Меркель колихає Обаму…
Саме завдяки народу за рік створена армія – народна армія. З бойовим досвідом на противагу шукачам пригод, «зеленим чоловічкам», місцевим лузерам-відморозкам, «відпускникам», які збіглися на запах грошей та крові зі всієї Росії. На кордоні стоїть на старті 1 млн. 200 вояків, 2 млн. резервістів на 80 млрд. доларів. В Україні 184 тис. військових ЗСУ та 2 млрд. доларів на все про все! І ми всі усвідомлюємо, що істотної допомоги ні від Європи, ні від Америки не буде!
А є ще правда і про те, що Україну ще велика війна не торкнулася. На екранах телевізорів «Співають, танцюють всі!», романтичні серіали, можновладці крадуть, корупція вирує та живе, реформ немає, гроші та кредити зникають… Бідкаються люди з Донбасу, вимушені переселенці зневірені, бо нікому не потрібні. Мобілізовані чекають допомоги тільки з дому та від волонтерів!
У нас що введено карткову систему, налагоджена співпраця з військово-громадськими адміністраціями, порядок в пропускних зонах, кордони на замку? Чи перевели підприємства на декілька змін, щоб працювали на мир, на Перемогу, для армії? Забирають транспорт на фронт? Всім однаково! Та ми самі, хто живе біля лінії зіткнення, морально не готуємося до всіх принад воєнного часу. Гуляємо, пиячимо, святкуємо. Всі розслабилися.
Три дні був сильний вітер. Позривало дахи, ворота. Міська рада має можливість допомогти людям і кошти є, але не дозволяє цього зробити Бюджетний кодекс. А ще гірше те, що проблеми тих, хто живе на верхніх поверхах багатоповерхівок, не хвилюють тих, хто мешкає внизу!
Потрібно забути про депресію, весняний авітаміноз. Знаю, що сил мало, втомилися від обіцянок та зневірилися, але нам допомагає Господь. Треба жити. Мабуть, Путін залишить Донбас, бо не все гладко і в Кремлі — люди російські теж бідкаються, з арабами не все гаразд, санкції неочікувано вдарили по економіці і Крим не дуже потрібен, китайці піджимають, японцям острови потрібні…
Війна закінчиться, зникне ненависть. Треба вірити, що ми всі – ті, хто дбає про мир, — пришвидшимо її завершення. Саме люди України – українці, росіяни, вірмени, євреї, татари, бо виявляється більше нема кому в усьому політкоректному світі. Я вірю в це, бо саме наші діди та прадіди, так само, обєднавши зусилля, здійснили Подвиг та перемогли фашизм, потім відбудували народне господарство, подарували на цілих 70 років мир та спокій нашій землі!
Євген Рибалко