Протягом останніх місяців, коли в країні сталися трагічні події, а на Донбасі йде війна, в нашому місті зявилося багато вимушених переселенців, що залишилися без домівок, речей, грошей. Небайдужі сватівчани (а таких, повірте, дуже багато) всіляко допомагали і допомагають цим людям у біді. Бо як кажуть, чужої біди не буває. Хтось приютив у себе вдома знайомих із зони АТО, де повним ходом йдуть бойові дії, хтось перераховує кошти, допомагаючи адресно, хтось ділиться продуктами харчування та іншими необхідними речами. З настанням холодів вимушені переселенці опинилися у найскрутнішому становищі – грошей немає, теплих речей немає, а на дворі – «мінус»!
До міської ради небайдужі люди почали зносити теплі речі, волонтери з інших областей України теж не залишаються байдужими. Тому багато переселенців сьогодні звертаються до нас за допомогою.
Одного дня в міську раду звернулася і жителька Луганська Твердохліб Раїса Іванівна за теплими речами. Звісно їй підібрали декілька – светри, плаття, кофти, які передали небайдужі жителі нашого міста. Коли жіночці було запропоновано написати розписку в отриманні цієї допомоги (у нас пишуть такі розписки, щоб у разі потреби, міська рада змогла відзвітувати перед громадою), Раїса Іванівна дуже обурилася та запідозрила мене, що цю розписку я вимагаю, щоб повідомити відповідні служби, які не нарахують їй визначені законодавством кошти як тимчасово переселеній особі. На всі мої запевнення, що це від чистого серця люди за своєї ініціативи допомагають хто чим може, вона кричала, що все це обман і особисто я маю з цього якусь вигоду. Жіночку ледве заспокоїли та відправили додому. Але цим діло не закінчилося. Зранку на другий день Раїса Іванівна знову прийшла до міської ради, забрала та розірвала свою розписку і зі словами: «Пусть тебя в таких вещах хоронят» зашпурила в мене пакет із речами, які отримала день потому, причому не забувши собі залишити речі, які їй підійшли.
Мені було дуже боляче і образливо в першу чергу за тих сватівчан, які передають речі для потерпілих. Звісно, речі всі ношені, але чистенькі. Чи може луганчанка думає, що ми повинні забезпечувати всіх переселенців новим одягом? До речі, як я дізналася потім, ця пані проживає у добрих людей, які її приютили безкоштовно – ніхто з неї не вимагає оплати ні за житло, ні за їжу.
Ось така вдячність нам, шановні земляки.
Які висновки з цієї ситуації я зробила для себе? Душі, опалені війною, болять. Люди, які залишилися в біді сам на сам - в розпачі, втратили віру в добро, надію, милосердя. І тільки ще більша згуртованість, єднання та чуйність зможуть їх відігріти та вилікувати.
Шановна Раїсе Іванівно, носіть на здоровя те, що Ви отримали від сватівчан! Цінуйте увагу та турботу людей навколо Вас! Вибачте, якщо чимось вас образили.
Шановні переселенці, звертайтеся до міської ради по допомогу! Звісно, норкових шуб та брендових речей ви тут не отримаєте, але теплі речі зможуть зігріти вас та ваші душі, бо ця допомога – від чистого серця.
Бажаю всім миру! Хай на нашій землі завжди перемагають добро, людяність та небайдужість!
Олена Ткаченко, зав. сектору діловодства міської ради