Піднявши голову гадючу,
Де злоби випечено знак,
На землю світлу і могучу
Повзе ватага розбишак.
Вони і досі не зреклися
Своєї чорної мети —
Лани, що медом розлилися,
Скаженим потоптом пройти,
Вони, що Францію веселу
В жалобу чорну одягли,
Вони, що чеські білі села
У пута куті повили,
Вони, що прирікають радо
Народи мирні на загин,
Вони, чиє наймення — зрада,
Вони, чиє дихання — тлін,—
Вони переступить насміли
Землі тієї грань святу,
Де лине люд ширококрилий
Із висоти на висоту,
Де всі серця в битті єдинім
Живуть, і люблять, і горять,
Де українець із грузином,
Вірмен із руським вряд стоять.
Пової прагнучи поживи,
Туди насміли йти вони,
Де, ніби моря переливи,
Цвітуть народи і лани...
Дарма, кати оскаженілі!
Вам перемоги не діждать!
Назустріч вашій темній силі
Устала промениста рать,
Над нею стяг багряний має,
Над нею вольний спів гримить,
І в ночі сил таких немає,
Щоб наше сонце погасить.
Максим Рильський, 1941 рік
