Коли затихне вітер у деревах
І води віддзеркалять рідний дім.
Коли по вікнах і столі твоїм
Заграє сонце в одсвітах рожевих
І мати, що устала із труни,
Тобі розчеше кучері русяві,—
Про дні, прожиті у диму і в славі,
Ти для сусідів слово розпочни.
Згадай про них, товаришів незмінних —
Степовиків, поморів, шахтарів,—
З незнаним часто передзвоном слів.
Але в одвазі й вірності єдиних.
Багато з них, немов стебло трави,
Ворожа сила в полі підкосила,
Але усіх вела вперед і гріла
Сурма неподоланної Москви.
І сам: ти впав був од тяжкої рани,
Та прапор полку у руці втримав,—
І орден серце мужнє осіяв
Героєві без плями і догани.
Великий гнів і непогасний пал
Тобі левину навівали силу,
Бо всі боролись за Отчизну милу,
Як за життя,— солдат і генерал.
Ти пам'ятаєш мури Сталінграда
І грізні громи Курської дуги,
Приніс ти на дніпрові береги
Гілля зелене батьківського саду!
Од Волги й Дону ніс ти до Карпат,
Свого народу здійснюючи волю,
Жадобу помсти, крик святого болю,
Син матері і брату — рідний брат.
Поглянь в вікно — твоя це перемога,
Це дружби й братства пам'ятник живий,-
Цей лан, цей сад, цей порив твій і мій,
Ця в безміри прокладена дорога.
Вершиться суд над душогубом злим,
Вінчає лавр чоло твоє стемніле,
І знову ти обличчя бачиш миле
В сусідськім колі крізь родимий дим.
Живе сім'я велика ї єдина!
Твій крок твердий усі світи потряс —
І на стіні до Пушкіна Тарас
Промовив: «Воскресає Україна!»
Максим Рильський, 16 серпня 1944 рік
