СВАТОВО



Сватово - общественно-информационный портал города

Международная Ассоциация сайтов городов

 

поветнутись на головну сторінку сайту



Вірш Шевченко, Наймичка



Архітектура

Здоров'я

Новини

Історія Сватове

Природа

Статті

Форум

Фото Сватове

Чат

 

Вірші Шевченка

 

Вірш Шевченко, Наймичка

Фото - портрет Тараса Григоровича Шевченка

ПРОЛОГ

У неділю вранці-рано
Поле вкрилося туманом;
У тумані, на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
Щось до лона пригортає
Та з туманом розмовляє:


«Ой тумане, тумане,
Мій латаний талане!
Чому мене не сховаєш
Отут серед лану?
Чому мене не задавиш,
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тільки в полі,
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі!..

Я не одна: єсть у мене
І батько, і мати...
Єсть у мене... туманочку,
Туманочку, Брате!..
Дитя моє мій синочку,
Нехрещений сину!
Не я тебе хреститиму
На лиху годину.
Чужі люди хреститимуть,
Я не буду знати,
Як і зовуть...
Дитя моє!
Я була багата...
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе».
Пішла полем, ридаючи,
В тумані ховалась
Та крізь сльози тихесенько
Про вдову співала,
Як удова в Дунаєві
Синів поховала:
«Ой у полі могила:
Там удова ходила,
Там ходила-гуляла,
Трути-зілля шукала.
Трути-зілля не найшла,
Та синів двох привела,
В китаечку повила
І на Дунай однесла:
«Тихий, тихий Дунай!
Моїх діток забавляй.
Ти, жовтенький пісок!
Нагодуй моїх діток;
Іскупай, і сповий,
І собою укрий!»

Був собі дід та баба.
З давнього-давна, у гаї над ставом,
Удвох собі на хуторі жили,

Як діточок двоє,—
Усюду обоє.
Ще змалечку удвох ягнята пасли,
А потім побралися,
Худоби діждалися,—
Придбали хутір, став і млин,
Садок у гаї розвели
І пасіку чималу,—
ВСЬОГО надбали.
Та діточок у їх бігма,
А смерть з косою за плечима.
Хто ж їх старість привітає,
За дитину стане?
Хто заплаче, поховає?
Хто душу спом'яне?
Хто поживе добро чесно

В добрую годину
І згадає, дякуючи,
Як своя дитина?..
Тяжко дітей годувати
У безверхій хаті,
А ще гірше старітися
У білих палатах,—
Старітися, умирати,
Добро покидати
Чужим людям, чужим дітям
На сміх, на розтрату!

II

І дід, і баба у неділю
На призьбі вдвох собі сиділи
Гарненько, в білих сорочках.
Сіяло сонце; в небесах
Ані хмариночки; та тихо
Та любо, як у раї.
Сховалося у серці лихо,
Як звір у темнім гаї.

В такім раї чого б, бачся,
Старим сумувати?
Чи то давнє яке лихо
Прокинулось в хаті?
Чи вчорашнє, задавлене
Знов поворушилось,
Чи ще тільки заклюнулось
І рай запалило?

Не знаю, що і після чого
Старі сумують; може, вже
Оце збираються до бога,
Та хто в далекую дорогу
їм добре коней запряже?

«А хто нас,
Насте, поховає,
Як помремо?»

«Сама не знаю!
Я все оце міркувала,
Та аж сумно стало:
Одинокі зостарілись...

Кому понадбали Добра цього?..»
«Стривай лишень!
Чи чуєш? щось плаче
За ворітьми... мов дитина!
Побіжім лиш!..
Бачиш?
Я вгадував, що щось буде!»

І разом схопились,
Та до воріт...
Прибігають —
Мовчки зупинились.
Перед самим перелазом
Дитина сповита —
Та й не туго, й новенькою
Свитиною вкрита;
Бо то мати сповивала —
І літом укрила
Останньою свитиною!..
Дивились, молились
Старі мої. А сердешне
Неначе благає:
Випручало рученята
Й до їх простягає
Манюсінькі... і замовкло,
Неначе не плаче,
Тільки пхика.
«А що, Насте?
Я й казав...
От бачиш?
От і талан, от і доля,
І не одинокі!

Бери ж лишень та сповивай...
Ач яке, нівроку!
Неси ж в хату, а я верхи
Кинусь за кумами В Городище...»

Чудно якось Діється між нами!
Один сина проклинає,
З хати виганяє,
Другий свічечку, сердешний,
Потом заробляє
Та, ридаючи, становить
Перед образами —

Нема дітей!..
Чудно якось
Діється між нами!

III

Аж три пари на радощах
Кумів назбирали
Та ввечері й охрестили,
І Марком назвали.
Росте Марко. Старі мої
Не знають, де діти,
Де посадить, де положить
І що з ним робити.
Минає рік. Росте Марко —
І дійна корова
У розкоші купається.
Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця
Прийшла молодиця
На той хутір благодатний
У найми проситься.
«А що ж, каже, возьмім, Насте».
«Возьмімо, Трохиме,
Бо ми старі, нездужаєм,
Та таки й дитина,
Хоча воно вже й підросло,
Та все ж таки треба
Коло його піклуватись».
«Та воно-то треба,
Бо я й свою вже часточку
Прожив, слава Богу,—
Підтоптався так що ж тепер,
Що візьмеш, небого?
За рік, чи як?»
«А що дасте».
«Е, ні! треба знати,
Треба,дочко, лічить плату,
Зароблену плату,
Бо сказано: хто не лічить,
То той і не має.
Так отак хіба, небого:
Ні ти нас не знаєш,
Ні ми тебе.
А поживеш,
Роздивишся в хаті,

Та й ми тебе побачимо —
Отоді й за плату.
Чи так, дочко?»

«Добре, дядьку».
«Просимо ж у хату».
Поєднались. Молодиця
Рада та весела,
Ніби з паном повінчалась —
Закупила села.
І у хаті, і на дворі,
І коло скотини,
Увечері і вдосвіта;
А коло дитини
Так і пада, ніби мати;
В будень і в неділю
Головоньку йому змиє
Й сорочечку білу
Що день божий надіває,
Грається, співає,
Робить возики; а в свято —
То й з рук не спускає.
Дивуються старі мої
Та моляться богу.
А наймичка невсипуща
Щовечір, небога,
Свою долю проклинає,
Тяжко-важко плаче;
І ніхто того не чує,
Не знає й не бачить,
Опріч Марка маленького.
Так воно не знає,
Чого наймичка сльозами
Його умиває.
Не зна Марко, чого вона
Так його цілує,—
Сама не а'їсть і но доп'є,
Його нагодує.
Не зна Марко, як в колисці
Часом серед ночі
Прокинеться, ворухнеться,—
То вона вже скочить,
І укриє, й перехрестить,
Тихо заколише,—
Вона чує з тії хати,
Як дитина дише.
Вранці Марко до наймички
Ручки простягає
І мамою невсипущу
Ганну величає...
Не зна Марко, росте собі,
Росте, виростає.

IV

Чимало літ перевернулось,
Води чимало утекло.
І в хутір лихо завернуло,
І сльоз чимало принесло,
Бабусю Настю поховали
І ледве-ледве одволали
Трохима діда.
Прогуло Прокляте лихо та й заснуло.
На хутір знову благодать
З-за гаю темного вернулась
До діда в хату спочивать.

Уже Марко чумакує
І восени не ночує
Ні під хатою, ні в хаті...
Кого-небудь треба сватать!
«Кого ж би тут?» — старий дума
І просить поради
У наймички,
А наймичка

До царівни б рада
Слать старости:
«Треба Марка
Самого спитати».
«Добре, дочко, спитаємо
Та й будемо сватать».
Розпитали, порадились,
Та й за старостами
Пішов Марко. Вернулися
Люди з рушниками,
З святим хлібом обміненим.
Панну у жупані,
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором. Отаке-то
Диво запопали!
«Спасибі вам! — старий каже.
Тепер, щоб ви знали,
Треба краю доводити,
Коли й де вінчати,
Та й весілля. Та ще ось що:
Хто в нас буде мати?
Не дожила моя Настя!..»
Та й заливсь сльозами.
А наймичка у порогу
Вхопилась руками
За одвірок та й зомліла.
Тихо стало в хаті;
Тільки наймичка шептала:
«Мати... мати... мати...»

V

Через тиждень молодиці
Коровай місили
На хуторі. Старий батько
З усієї сили
З молодицями танцює,
Та двір вимітає,
Та прохожих, проїжджачих
У двір закликає,
Та вареною частує,
На весілля просить.
Знай, бігає, а самого
Ледве ноги носять.
Скрізь гармидер та реготня,
В хаті і надворі,
І жолоби викотили
З нової комори.
Скрізь порання : почуть, варять,
Вимітають, миють...
Та все чужі.
Де ж наймичка?
На прощу у Київ Пішла Ганна.
Благав старий,
А Марко аж плакав,
Щоб була вона за матір,
«Ні, Марку, ніяко

Мені матір'ю сидіти:
То багаті люди,
А я наймичка... ще й з тебе
Сміятися будуть.
Нехай бог вам помагає!
Піду помолюся
Усім святим у Києві,
Та й знову вернуся
В вашу хату, як приймете,
Поки маю сили,
Трудитимусь...»
Чистим серцем
Поблагословила Свого Марка... заплакала
Й пішла за ворота.
Розвернулося весілля,
Музикам робота

I підковам. Вареною
Столи й лави миють.
А наймичка шкандибає,
Поспішає в Київ.
Прийшла в Київ — не спочила,
У міщанки стала.
Найнялася носить воду,
Бо грошей нестало
На молебствіє Варварі.
Носила, носила,
Кіп із вісім заробила
Й Маркові купила
Святу шапочку в пещерах
У Йвана святого,
Щоб голова не боліла
В Марка молодого;
І перстеник у Варвари
Невістці достала,
І, всім святим поклонившись,
Додому верталась.
Вернулася. Катерина
І Марко зустріли
За ворітьми, ввели в хату
Й за стіл посадили;
Наповали й годували,
Про Київ питали,
І в кімнаті Катерина
Одпочить послала.
«За що вони мене люблять?
За що поважають?

0 боже мій милосердний!
Може, вони знають...
Може, вони догадались...
Ні, не догадались —
Вони добрі...»
І наймичка Тяжко заридала.

VI

Тричі крига замерзала,
Тричі розтавала;
Тричі наймичку у Київ
Катря проводжала
Так, як матір; і в четвертий
Провела небогу
Аж у поле, до могили,
І молила Бога,
Щоб швиденько верталася,
Бо без неї в хаті
Якось сумно — ніби мати
Покинула хату.
Після пречистої в неділю,
Та після першої,
Трохим Старий сидів в сорочці білій,
В брилі, на призьбі.
Перед ним
З собакою онучок грався.
А внучка в юпку одяглась
У Катрину і ніби йшла До діда в гості.
Засміявсь Старий і виучку привітав,
Неначе справді молодицю:
«А де ж ти діла паляницю?

Чи, може, в лісі хто одняв?
Чи попросту — забула взяти?..
Чи, може, ще й не напекла?
Е, сором, сором, лепська мати!»
Аж зирк — і наймичка ввійшла
На двір. Побіг стрічати
З онуками свою Ганну...
«А Марко в дорозі?» —
Ганна діда питалася.
«В дорозі ще й досі».
«А я ледве додибала
До вашої хати,
Не хотілось на чужині
Одній умирати!
Коли б Марка діждатися...
Так щось тяжко стало!»
І внучатам із клуночка
Гостинці виймала:
І хрестики, й дукачики,
Й намиста разочок
Яриночці, і червоний
З фольги образочок,
А Карпові соловейка
Та коників пару,
І четвертий уже перстень
Святої Варвари Катерині; а дідові
Із воску святого Три свічечки; а Маркові
І собі нічого

Не принесла: не купила,
Бо грошей нестало,
А заробить не здужала.
«А ось ще осталось Півбубличка!»
Й по шматочку
Дітям розділила.

VII

Ввійшла в хату.
Катерина їй ноги умила
Й полуднувать посадила.
Не пила й не їла Стара Ганна
«Катерино! Коли в нас неділя?»
«Післязавтра».—
«Треба буде Акафіст найняти Миколаєві святому
Й на часточку дати;
Бо щось Марко забарився...
Може, де в дорозі
Занедужав, сохрань боже!»
Й покапали сльози
З старих очей замучених.
Ледве, ледве встала
Із-за стола.
«Катерино! Не та вже я стала:
Зледащіла, не здужаю
І на ноги встати.
Тяжко, Катре, умирати
В чужій теплій хаті».
Занедужала небога.
Уже й причащали,
Й маслосвятіе служили,—
Ні, не помагало.
Старий Трохим по надвір'ю,
Мов убитий, ходить.
Катерина ж з болящої
І очей не зводить;
Катерина коло неї
І днює й ночує.
А тим часом сичі вночі
Недобре віщують
На коморі. Болящая
Щодень, щогодини
Ледве чути питається:
«Доню Катерино!
Чи ще Марко не приїхав?
Ох, якби я знала,
Що діждуся, що побачу,
То ще б підождала».

VIII

Іде Марко з чумаками,
Ідучи співає,
Не поспіша до господи —
Воли попасає.
Везе Марко Катерині
Сукна дорогого,
А батькові шитий пояс
Шовку червоного.
А наймичці на очіпок
Парчі золотої
І червону добру хустку
З білою г а б о ю.
А діточкам черевички,
Фіг та винограду.
А всім вкупі — червоного
Вина з Цареграду
Відер з троє у барилі,
І кав'яру з Дону,—
Всього везе, та не знає,
Що діється дома!
Іде Марко, не журиться,
Прийшов — слава богу!
І ворота одчиняє,
І молиться богу...
«Чи чуєш ти, Катерино?
Біжи зустрічати!
Уже прийшов. Біжи швидше,
Швидше веди в хату!..
Слава тобі, христе боже!
Насилу діждала!»
І «отче наш» тихо-тихо,
Мов крізь сон, читала.
Старий воли випрягає,
Занози ховає
Мережані, а Катруся
Марка оглядає.
«А де ж Ганна, Катерино?
Я пак і байдуже!
Чи не вмерла? »
«Ні, не вмерла,
А дуже нездужа.
Ходім лишень в малу хату,
Поки випрягає
Воли батько: вона тебе,
Марку, дожидає».
Ввійшов Марко в малу хату
І став у порогу...
Аж злякався...
Ганна шепче:
«Слава... слава богу!
Ходи сюди, не лякайся...
Вийди, Катре, з хати:
Я щось маю розпитати,
Дещо розказати».
Вийшла з хати Катерина,
А Марко схилився
До наймички у голови.
«Марку! подивися,
Подивися ти на мене:
Бач, як я змарніла?
Я не Ганна, не наймичка, Я...»
Та й оніміла.
Марко плакав, дивувався.
Знов очі одкрила,
Пильно, пильно подивилась
Сльози покотились.
«Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати».
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері —
А вона вже спала!


 

 

Дати життя і творчості Т. Г. Шевченка

 

Вірш Шевченко, "Думка"

Вірш Шевченко, Думка 2

Вірші Шевченко, Думка 3

Вірш Шевченко, Думка 4

На вічну пам'ять Котляревському

Думи мої, думи мої

Перебендя

Тополя

До Основ'яненка

Іван підкова

Н. Маркевичу

Вітер з гаєм розмовляє

Вірш Шевченка, Гамалія

Вірш Шевченка, Сова

Вірш Шевченко, Сон

У неділю не гуляла

Заворожи мені, волхве

Вірш Шевченка, Гоголю

Не завидуй багатому

Не женися на багатій

Вірші Шевченко, Єретик

Вірш Шевченко, Наймичка

Вірші Шевченко, Кавказ

І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє

Вірші Шевченка, Холодний яр

Вірш Шевченка, Маленькій Мар'яні

Минають дні, минають ночі

Вірш Шевченка, Три літа

Вірші Шевченка, Заповіт

Вірш Лілея

Вірші Русалка

Вірші Шевченко, В казематі

Вірші Шевченко, Думи мої, думи мої

Поема 'Княжна', (уривки)

Не гріє сонце на чужині

Вірші Шевченко, Сон

Вірші Шевченко, Полякам

Один у другого питаєм

Самому чудно, а де ж дітись?

Ой стрічечка до стрічечки

Вірш Шевченко, Хустина

Вірші Шевченко, А. О. Козачковському

Вірші Шевченко, то так і я тепер пишу

А нумо знову віршувать

Вірш Шевченка, У Бога за дверима лежала сокира

Вірші Шевченка, Ой гляну я, подивлюся

Та не дай Господи нікому

Вірш Шевченка, Царі (уривки)

Вірші Шевченка, Добро, у кого є господа

Ну що б, здавалося, слова

Мов за подушне, отступили

Вірші Шевченка, Якби зустрілися ми знову

Вірш Шевченка, Пророк

Вірші Шевченка, Сичі

Вірш Шевченка, І небо невмите, і заспані хвилі

Вірші Шевченка, І виріс я на чужині

Не для людей, тієї слави

Коло гаю, в чистім полі

Якби мені черевики

Вірші Шевченка, І багата я

Вірш Шевченка, Полюбилася я

Породила мене мати

Ой виострю товариша

По вулиці вітер віє

Ой сяду я під хатою

Вірші Шевченка, Закувала зозуленька

Ой не п'ються пива - меди

Вірш Шевченка, У тієї Катерини

Ой пішла я у яр за водою

Не так тії вороги

Вірші Шевченка, ой люлі, люлі, моя дитино

Вірш Шевченка, ой чого ти почорніло

Туман, туман долиною

У неділеньку у святую

У неділеньку та ранесенько

Вірш Шевченка, Утоптала стежечку

І широкую долину

На вгороді коло броду

Не хочу я женитися

Вірш Шевченко, Чума

Вірш Шевченко, І знов мені не привезла

Вірші Шевченка, в неволі в самоті немає

Вірш Шевченко, Ой умер старий батько

Вірші Шевченка, Неначе степом Чумаки

Вірш Шевченко, За сонцем хмаронька пливе

Вірші Шевченка, Не додому вночі йдучи

Вірші Шевченко, Як маю я журитися

На що мені женитися?

Вірш Шевченка, Заросли шляхи тернами

Зацвіла в долині

Вірші Шевченка, У нашім раї на землі

На великдень на соломі

Було, роблю що, чи гуляю

Буває іноді старий

Вірші Шевченко, Хіба самому написать

Дурні та гордії ми люди

Вірші Шевченка, І золотої й дорогої

Вірш Шевченко, Ми в купочці колись росли

Готово! Парус розпустили

Вірш Шевченка, Ми восени такі похожі

Лічу в неволі дні і ночі

Лічу в неволі дні і ночі 2

Ми заспівали, розійшлись

Не молилася за мене

Мені здається я не знаю

Вірші Шевченка, Якби ви знали, паничі

Вірш Шевченко, Буває, в неволі іноді згадаю

Вірш Шевченка, І станом гнучим і красою

Огні горять, музика грає

Чи то недоля та неволя

На батька бісового я трачу

І досі сниться: під горою

Мій Боже милий, знову лихо

Юродивий

Вірші Шевченко, Доля

Вірші Шевченка, Муза

Вірш Шевченка, Слава

Вірші Шевченка, Сон

Я не нездужаю, нівроку

Вірші Шевченка, Подражаніє 11 псалму

Марку Вовчку

Ісаія глава 35

Така, як ти, колись лілея

Федору Івановичу Черненку

Вірші Шевченко, Сестрі

Вірш Шевченко, Колись дурною головою

Во Іудеї во дні они

Вірші Шевченко, Подражаніє

Ой діброво — темний гаю!

Вірш Шевченко, Молитва

Колись-то ще, во время оно

Вірші Шевченко, Плач Ярославни

З передсвіта до вечора

Над Дніпровою сагою

Вірші Шевченко, Росли у купочці, зросли

Вірш Шевченко, Світе ясний! Світе тихий!

І Архімед, і Галілей

Поставлю хату і кімнату

Вірші Шевченко, Не нарікаю я на Бога

Вірш Шевченко, Минули літа молодії

І тут, і всюди — скрізь погано

Якби з ким сісти хліба з'їсти

Вірші Шевченко, Тече вода з-під явора

Вірш Шевченко, Якось-то йдучи уночі

Бували войни й військовії свари

Зійшлись, побрались, поєднались

 

 



 

 

 

Вірші Шевченка

 

 

 

Пропонуємо ще декілька віршів про природу та Стихи о весне     Вірші     Вірші дітей     Діти і поезія     Стихи Плещеев А.Н.     Стихи Фет А.А.      Вірші Миколи Уманця

 

 

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новини              Об'яви

 

поветнутись на головну сторінку сайту

  Статистика сайта
Авторское право © 2007 - 2017 Ширков Андрей Алексеевич - Все права защищены, Копирование материалов разрешено только с видимой ссылкой на источник: http://svatovo.ws