Та чи не найбільшу популярність принесли Вербицькому світські хори, їхнє виникнення, як і все інше у творчій біографії композитора, спричинило "соціальне замовлення", тобто суспільні запити й потреби. У Галичині XIX століття серед різних прошарків населення — міщан, інтелігенції, священичих родин — панував справжній культ хорового співу. Співали скрізь: у побуті, під час різноманітних товариських зустрічей та зібрань, святкових концертів. Особливо популярними були чотириголосі чоловічі "квартети" на кшталт німецьких молодіжних патріотичних або ж застольних пісень (Liedertafel).
Однак українського репертуару такого типу катастрофічно бракувало. Крім обробок народних пісень, існували лише лічені одиниці оригінальних авторських "квартетних" творів. М. Вербицький, як людина вельми товариська і чуйна до запитів молоді, активно взявся заповнити цю репертуарну нішу. Його численні хори на вірші українських поетів, де ліричні мотиви ("До зорі" на текст І. Гушалевича, "Жаль" на вірші В. Шашкевича, "Поклін" на текст Ю. Федьковича та ін.) межують із заклично-патріотичними (найбільш показовий серед таких "На погибель", або "Тост до Русі" на текст В. Стебельського) одразу стали улюбленими і широко виконувалися.
Для композиторського стилю Михайла Вербицького властиве було поєднання загальноєвропейського із національно специфічним. За таким же принципом створено й пісню-хор
на слова Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". її поява у творчому доробку композитора не була випадковою. Зміст вірша повністю відповідав світоглядним позиціям і творчій ментальності Вербицького — митця-патріота. До того ж виникнення цієї пісні (подібно як і кантати "Заповіт") безпосередньо пов'язане з потужною хвилею патріотичного піднесення, що прокотилася по всій Україні під впливом віщого слова Тараса Шевченка. Цьому сприяв і певний збіг обставин.
Ясна річ, бунтівний антиімперський вірш Павла Чубинського не міг бути опублікований у Росії. Вперше він побачив світ, як уже було сказано, 1863 року, без авторського підпису, у львівському літературно-політичному віснику "Мета" (№4, с 271—272), де відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка — "Сидячи в неволі" ("Лічу в неволі"), "Мені однаково", "Н. Костомарову" ("Веселое сонечко ховалось"), "Завіщанє" ("Заповіт"). Тож не дивно, що "Ще не вмерла Україна" довгі роки сприймалася галицьким середовищем, в тому числі, очевидно, й Михайлом Вербицьким, як твір Великого Кобзаря. Тим більше, що за духом і навіть лексичними зворотами вірш цілком відповідав поетичній манері геніального співця українського народу.
До наших днів дійшов автограф пісні "Ще не вмерла Україна", написаної
Вербицьким для голосу в супроводі гітари. Він зберігається у відділі рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (фонд Якубовича, № 10, п.1). Але немає сумніву, що приблизно одночасно був створений і хоровий варіант твору: адже саме з хоровою версією пов'язані всі відомості про його входження у виконавське життя.
За музичним стилем пісня-хор М. Вербицького є типовим зразком ранньоромантичної творчості, де класичне гомофонне чотириголосся, чітка мажоро-мінорна система органічно поєднуються з національними мелодичними елементами та властивими для українських фольклорних наспівів, старовинних кантів і псалмів інтонаціями, кадансами, ліризованими мелодичними зворотами. Все разом надає музиці піднесено врочистого і водночас щирого, задушевного характеру.
Творча спадщина Михайла Вербицького — одне з найцінніших надбань української культури. Він належить до
яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли . в XIX столітті активному духовному злету українського суспільства.
Ще за життя Вербицький здобув визнання як талановитий музикант, творець улюблених і добре знаних хорів, солоспівів, популярної театральної музики. М. Вербицького високо поціновували чільні діячі української культури, зокрема Іван Франко. А один з найавторитетніших і прославлених митців України композитор Станіслав Людкевич 1934 року відзначав: "Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині".
Михайло Вербицький був справжнім народним композитором, котрий не лише тонко відчував настрої та мрії громадськості, а й умів своєю музикою збуджувати світлі, піднесені почуття. Саме цим пояснюється величезна популярність його творів, і в першу чергу найславетнішого — пісні-хору "Ще не вмерла Україна".
Сторінки
1.
2.
3.
Інформація взята з науково - популярного видання "Державний Гімн країни", популярний історичний нрис. Випущеного на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга"
Автор тексту Марія Петрівна Загайкевич.
Матеріали, публікації та дослідження, використані при
складанні нарису:
-
Павло Чубинський. "Ще не вмерла Україна" / Упорядник та коментарі Федора Погребенника.
— К.: "Обереги", 1991.
-
Погребенник Федір. "Ще нам, браття молодії,
усміхнеться доля". Героїчна і трагічна історія гімну.
Рукопис. — К., 1993.
-
Трембіцький Володимир. Національний гімн "Ще не вмерла Україна..."
та інші українські гімнові пісні. Друге перероблене і доповнене видання. — Львів: НТШ, 2003.
-
Чередниченко Дмитро.
Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім "Альтернативи",
2005.
-
Загайкевич Марія. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. — Львів: "Місіонер", 1998.
-
Зелінський Олександр. Редакції гімну "Ще не вмерла Україна" в старих рукописах та першоджерелах // Musica Galiciana, т. 6, с. 257-307. - Львів, 2001.
-
Зелінський Олександр. Виникнення та перші кроки життя національного гімну "Ще не вмерла Україна" // Актуальні проблеми
внутрішньої політики. — К., 2004, №4, с 11-27.
