Вербицький став на чолі ентузіастів хорового багатоголосся, котрі прагнули опанувати складні духовні композиції, зокрема величні святкові твори Дмитра Бортнянського і активно протистояли намаганням консервативної клерикальної верхівки, яка намагалася будь-що зберегти аскетичне одноголосся церковних наспівів. А ще, перебуваючи в семінарії, Михайло Вербицький (звісно, потай) навчився майстерно грати на гітарі, і це дало йому можливість у підручних "гітарних зошитах" записувати зразки музичної класики, а також ескізи власних композицій.
Вербицький узагалі дуже серйозно ставився до своїх музичних уподобань.
Він не лише самотужки поповнював музичні знання, а ще й дістав добру школу в чеських музикантів, які працювали у Перемишлі: спочатку в Алоїза Нанке, а згодом у відомого теоретика, композитора й органіста Франца Лоренца (1805-1883).
Проте найбільше посприяла фаховому зростанню Вербицького його різнобічна композиторська практика. Причому у творчості своїй він керувався не лише зрозумілим і природним прагненням мистецького самовияву, а передусім — потребами тогочасного культурного життя, на які чуйно реагував.
Михайло Вербицький почав писати музику ще в юнацькі гімназійні роки.
Першими його композиціями були церковні твори. До духовної музики, котра мала в Україні багатющі й міцні традиції та щонайширше застосування, він звертався впродовж усього свого життя. У творчому доробку М. Вербицького є Літургії, окремі частини богослужебних піснеспівів для чоловічого і мішаного складу хорів тощо.
Відчутне бажання композитора підкреслити красу православного обряду, перенести
й на галицький ґрунт засоби багатоголосого письма, репрезентованого здобутками Дмитра Бортнянського. А ще — наповнити церковний спів щирістю й ліричною теплотою, притаманними романтичному стилю XIX століття.
Доступна, звернена до людської душі, спроможна піднести молитовний настрій, духовна музика Вербицького набула широкої популярності. Його твори співали у великих храмах і скромних сільських церквах. Безліч разів переписані від руки різними регентами, вони часто втрачали своє авторство і вважалися народними. І нині духовні композиції Михайла Вербицького можна почути як з концертної сцени, так і під час церковних богослужінь.
Утім, вирішальне значення для становлення й розвитку Михайла Вербицького як композитора-професіонала, тісно пов'язаного з громадським життям, мала його участь в організації перших українських аматорських театральних вистав у Перемишлі впродовж 1848—1850 років, а пізніше — постійна
співпраця з Народним театром товариства "Руська Бесіда", відкритим у Львові 1864 року.
Як відомо, саме театральний рух відіграв величезну роль у національному відродженні Галичини. Зі сцени зазвучала звична й дорога серцю народна мова; постановки п'єс І. Котляревського, Гр. Квітки-Основ'яненка та інших наддніпрянських авторів зміцнили культурні зв'язки між розділеними державним кордоном землями Східної і Західної України; пожвавилась власна літературна і перекладацька діяльність галицьких митців.
Композиторська спадщина Вербицького охоплює музику до десятків театральних творів різних жанрів — водевілів, народно-побутових оперет, мелодрам. Серед них "Жовнір-чарівник" (за І. Котляревським), "Гриць Мазниця" (за Ж. Б. Мольером), "Козак і охотник" (за А. Коцебу), "Проциха" (переробка польської п'єси І. Танського, здійснена Ю. Желихівським), "Верховинці" (за Ю. Коженьовським) та ін.
Центральне місце посідає мелодрама "Підгіряни" на текст І. Гушалевича. Розгорнута музична драматургія, наявність монологічних арій, великі хорові епізоди впритул наближають цей твір до оперного.
Виразним національним колоритом позначені так звані симфонії Вербицького — оркестрові твори, типу ранньо-класичних оперних увертюр, що належать до перших зразків української симфонічної музики.
Є у Вербицького й масштабні вокальні композиції. Цикл хорів "Жовнір", об'єднаних спільною тематикою,
за своїм змістом і структурою наближається до кантатно-поемного жанру. А написана для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста і симфонічного оркестру кантата "Завішане" ("Заповіт") — масштабна епічна інтерпретація священних слів Тараса Шевченка — належить до найвидатніших творів М. Вербицького і перших зразків музичної шевченкіани в Галичині.
продовження
Сторінки
1.
2.
3.
Інформація взята з науково - популярного видання "Державний Гімн України", популярний історичний нарис. Випущеного на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга"
Автор тексту Марія Петрівна Загайкевич.
Матеріали, публікації та дослідження, використані при
складанні нарису:
-
Павло Чубинський. "Ще не вмерла Україна" / Упорядник та коментарі Федора Погребенника.
— К.: "Обереги", 1991.
-
Погребенник Федір. "Ще нам, браття молодії,
усміхнеться доля". Героїчна і трагічна історія гімну.
Рукопис. — К., 1993.
-
Трембіцький Володимир. Національний гімн "Ще не вмерла Україна..."
та інші українські гімнові пісні. Друге перероблене і доповнене видання. — Львів: НТШ, 2003.
-
Чередниченко Дмитро.
Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім "Альтернативи",
2005.
-
Загайкевич Марія. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. — Львів: "Місіонер", 1998.
-
Зелінський Олександр Редакції гімну "Ще не вмерла Україна" в старих рукописах та першоджерелах // Musica Galiciana, т. 6, с. 257-307. - Львів, 2001.
-
Зелінський Олександр. Виникнення та перші кроки життя національного гімну "Ще не вмерла Україна" // Актуальні проблеми
внутрішньої політики. — К., 2004, №4, с 11-27.
