Поколінню, яке не знає, що таке війна, онукам і правнукам з побажанням мирного неба.
Карнаух Петро Григорович, ветеран – інвалід Великої Вітчизняної війни
В другій половині 17 століття на території теперішнього с. Куземівки поселилася рідня двоюрідних братів Карнаухів. Брати були із Сумщини та Полтавщини. Поселилися сім’ї поряд на окраїні села: з заходу – сім’я Романа Федоровича, по сусідству – сім’я Михайла Михайловича, а зі сходу – сім’я Семена Даниловича. Жили вони по сусідству. Спочатку їх називали сім’ями Романів, Михайлів і Семенів. Ті давно минулі роки були «урожайними» на дітей. В сім’ї Романа народився Омелян, в сім’ї Михайла – Савелій, в сім’ї Семена – Данило.
Минули роки, і в Омеляна, Савелія та Данила появилися свої сім’ї. В Омеляна Романовича підростали 2 сина і 3 дочки. Карнаух Омелян Романович (роки життя 1872-1946) в 1905 році був учасником російсько-японської війни, де отримав інвалідність та вищу солдатську нагороду – Орден святого Георгія Побєдоносца.
В Савелія Михайловича – підростали 5 синів і 2 дочки, в сім’ї Данила Семеновича – 3 сини і 3 дочки. Сім’ї жили в злиднях, але в згоді.
Не минуло ці сім’ї горе, сльози та розпач. В Савелія Михайловича рано померла дружина, і батько залишився з сімома малолітніми дітьми. Сім’ю поступово стали називати «Савичі» (так вони і залишилися в пам’яті потомків).
Сім’ю Данила Семеновича теж не минуло горе: помер годувальник, батько багатодітної сім’ї Данило. Дітей виховувала сама дружина на ім’я Мавра. Цю сім’ю поступово почали називати «Мавричі». Сім’я дане прізвисько сприймала не доброзичливо, хоча воно залишилося в пам’яті потомків і односельців назавжди.
Діти – Мавричі росли в бідності. Рідко хто з хлопчиків отримував початкову освіти уже при радянській владі через лікбез. Дівчатка не мали і початкової освіти: вони займалися сільськогосподарською працею. Сім’я була бідна, але дружна і працьовита. Займалися сільським господарством, а здоровіші хлопчики – підлітки працювали на залізниці, яка нещодавно була збудована і проходила через село.
Серед дітей цих сімей виділявся здоров’ям, працездатністю, наполегливістю старший син Савки – Микита. У двадцяті – тридцяті роки 19 ст. Микита Савич з чорноробочого залізничника виріс до першого керівника залізничної колії ( Попасна – Сватове) - і це при початковій освіті.
Велика Вітчизняна війна чорним вороном прилетіла в СРСР, вона не минула села Куземівки і родини Карнаухів. Всі хлопці із трьох сімей Карнаухів, крім Микити, у якого була броня залізничника, пішли на сувору війну, захищати свій рідний край. В цей час Микита Савич керував дільницею залізниці Попасна-Сватове.
Другий син Савичів, Іван, з перших днів війни – на фронті. Згодом потрапив у полон. Пішли чутки, що він знаходиться у Канаді. Через 10 довгих післявоєнних років куземівці почули радіопередачу з Києва, що Карнаух І. С. (українець, родом з с. Куземівки) з далекої і чужої Канади розшукує свою дружину Єфросинію Романівну… Приблизно за 30 років до смерті Єфросинія Романівна сказала: «Якщо він, Іван, прийде в Куземівку, то я його нізащо нікуди не відпущу». Але не судилося…
Третій син Савичів, Микола, повернувся з війни з підірваним здоров’ям. На батьківському подвір’ї не залишився, виїхав до м. Кремінне. Подальша доля його не відома.
Про четвертого сина, Михайла, в книзі Пам’яті України (по Луганській обл., т.11, Луганск, 1966г. стр. 138) значиться: «Карнаух Михаил Савельевич, 1923 г. р., с. Куземовка, украинец. Рядовой. Погиб в бою с националисти-ческими бандформированиями 3 февраля 1945г. Похоронен в г. Коломыя, Станиславской обл.».
П’ятий син, Олексій, 1926 р. н. пішов на фронт в 1943 році (після звільнення с. Куземівка), йому на той час ще не виповнилося повних 18 років. Пропав безвісти.
З родини Мавричів на фронті був другий син Антон (перший Микола, був похилого віку). В вищеназваній книзі Пам’яті України на стор. 138 значиться: «Карнаух Антон Данилович, 1909 г.р. с. Куземовка, украинец. Рядовой. Погиб в бою 17 сентября 1942 года. Похоронен г. Торжок Калининской обл.». Але слід зазначити, що Антон Данилович в січні 1946 року приїздив до с. Куземівка з метою одружитися. Він розповідав, що був тяжко поранений, пам’ята як попав до госпіталю, де його вилікували. Після закінчення війни працював машиністом паровоза на залізниці Сибіру.
Другий син, Костянтин Данилович, повернувся з війни інвалідом. Тяжко хворів, виховав доньку і сина і пішов у вічність…
Третій (уже онук!) Олексій Миколайович був учасником Великої Вітчизняної війни і загинув, захищаючи рідну землю, в 1944 році. В цій же книзі Пам’яті України на стор. 137 значиться: «Карнаух Алексей Николаевич, 1926 г.р., с. Куземовка, украинец. Сержант. Погиб в апреле 1944г.»
Четвертий, Іван Миколайович Карнаух, 1923 р.н. не потрапив на фронт, зате зі своєю нареченою Ганною Опанасівною потрапили на звірську каторгу до Німеччини. Під кінець війни їх звільнили з полону радянські війська. В кінці 1945 року з підірваним здоров’ям вони, уже подружжям, приїхали в рідне село. Про життя в неволі і долю цього подружжя на сторінках газети «Новини Сватівщини» розповіла журналістка Олена Рагра (газета від 08.05. 2004р.). Здоров’я на той час молодих людей, народжених для життя, було підірвано німецькою неволею. Рано пішов з життя Іван Миколайович. А бабуся Ганна Опанасівна на той час (2004р.) нянчила маленького правнучка Олексійка і згадувала свої молоді роки, проведені на каторзі.
Перед Великою Вітчизняною війною в с. Куземівка жив юнак-сирота, інвалід Петро Пелих. Жив зі старим своїм дідусем Дігтярем Миколою (це була єдина рідна душа підлітка – інваліда). На жаль, перед війною дідусь помер,.. і сирота перебував у добрих односельчан. Коли німці ввійшли в с. Куземівку, куземівці зробили все можливе, щоб сирота-каліка не потрапив у рабство до Німеччини. Вони оформили йому фіктивний брак, одружили з
жінкою набагато старшою за нього, у якої були діти. Але це не спасло сироту: при першому наборі до Німеччини німці забрали інваліда в полон. Любов до рідної землі і чорна ненависть керували діями Петра Пелиха. Як зумів малолітній сирота утекти з рабства з Німеччини? Цього не знають односельці. Скільки часу і як добирався у рідне село каліка з поломаною ногою теж невідомо односельцям. Але він вижив і, поборюючи на своєму шляху жорстокі лихоліття, прибув у рідну Куземівку. Радість! Але вона миттєва: його знову відправляють в пекло і назавжди… Ось так нещадно ламала війна людські долі…
Аналогічна доля спіткала іншу сім’ю Карнаух ( Фомки, Ілька, Якова, Лавріна). Чоловіки цих сімей полягли смертю хоробрих, а частина повернулася з війни, залишившись назавжди інвалідами.
Малолітній хлопець Матвій Ілліч Карнаух рано лишився батьків. Його забрав на виховання Карнаух Омелян Романович. Матвій Ілліч пішов на фронт, де був не раз ранений. Повернувся до своїх чотирьох діточок інвалідом І групи ( йому відірвало праву руку), в тяжких муках помер…
Михайло Якович Карнаух, 1922 р. н. Повернувся з фронту живим, але багато разів раненим, з нагородами, але без здоров’я. В 2009 р. перестало битися серце Солдата, Переможця…
Його брат, Карнаух Василь Якович, 1922 р.н. рядовий війни, загинув в 1943 році, назавжди залишився в сирій землі Чехословаччини.
В 17 сторіччі до Куземівки разом з переселенцями прибула родина так званого Хомки Карнауха. В цій сім’ї народився Федір Хомич, який все своє життя був керівником села та депутатом сільської Ради Куземівки. На жаль, Федір Хомич Карнаух уже покійний, але його справу продовжують діти. Старший син Михайло Федорович Карнаух, 1925 р.н. в 1944 р. загинув, мужньо захищаючи Батьківщину. Другий син Федора Хомича Карнауха, Іван Федорович, був депутатом сільської ради Куземівки.
Такими були предки і є потомки куземівських сімей Карнаух, якими я пишаюся і про яких завжди розповідаю своїм дітям і внукам. Карнаухами славиться Куземівка і буде славитися, бо в сім’ях таких предків народжувалися, народжуються і будуть народжуватися ще кращі потомки.
П. Г. Карнаух – ветеран Великої Вітчизняної війни.
