Сватове

Комунальний заклад «Мілуватський ліцей» Сватівської міської ради Луганської області

Розділи сайту

Національна дитяча «гаряча лінія»

Національна гаряча лінія з питань запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та тендерної дискримінації

В цьому розділі ми ознайомимо вас із знаменитим земляком села Мілуватка Миколою Павловичем Мащенко – видатним українським режисером.

Микола Павлович Мащенко – видатний український режисер

Хай квітне щаслива моя Україна!
Найкраща, безцінна, любима земля.
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в далекому полі.

О. Олесь

Недаремно розпочинаю свою роботу словами Олександра Олеся.

Адже для кожного, хто вважає себе українцем, назва нашої країни є святинею, національним скарбом. З'явилася ця назва вже дуже давно, ще у XIV столітті, і стала ознакою нашої національної приналежності, нашої гордості й слави. Усі найкращі дочки й сини України протягом століть мріяли про її незалежність, віддавали всі свої сили й прагнення в ім'я цієї мети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Василь Стус – ці та інші імена навіки увійшли в історію нашої культури як імена найполум'яніших борців за волю й незалежність України.Їхній внесок у здобуття незалежності є надзвичайно вагомим, так само, як і внесок мільйонів безіменних борців.Врешті всі зусилля не залишилися марними: якими жаданими, довгоочікуваними були слова «держава», «самостійність», «незалежність»! Цей знаменний день став поворотною віхою в історії розвитку українського народу, могутнім стимулом для єднання світового українства, натхненної праці заради миру й добробуту в нашому спільному домі. Це – день незалежності України. В цьому році наша Батьківщина відзначає своє двадцятиріччя.

Дуже багато наших співвітчизників доклали багато зусиль, щоб про нашу державу дізнався весь світ: це спортсмени, співаки, актори, режисери… Саме про одного з таких режисерів піде мова.

Микола Павлович Мащенко – відомий український режисер, який відкрив нові шляхи в українському кіномистецтві. Він – і сценарист, він – і письменник, і оригінальний майстер слова. І в усьому він є талановитим.

Його не можна відділити від людей, природи і подій, які оточували його і центром яких, хотів він того чи ні, він ставав. Не можна говорити про нього лише як про режисера, бо вся його режисерська, кінематографічна діяльність – це поєднання і сукупність багатьох талантів, якими обдарувала його природа.

Не знайдеться, напевне, людини, котра б не любила кіно. Скільки всього пережито нами разом з екранними героями: з ними радіємо і сумуємо,плачемо і сміємося, кохаємо і ненавидимо. Кіно відкриває нам світ, де є місце і найвищим людським цінностям, і найбільшим гріхам. Кожен з нас знаходить в ньому те, що шукає, прагне його душа, серце, розум. Хороше кіно неодмінно спонукає до добра, вчить і радить, збагачує, розширює наше світосприйняття.

Таке кіно знімав і продовжує знімати ось уже піввіку М. Мащенко. Без цієї людини важко уявити український кінематограф, його становлення і розвиток. Свою значущу сторінку вписав він і в історію національної кіностудії ім. О. Довженка.

Світ, створений майстром в кіно і в житті, героїчний, романтично-піднесений і запально-небайдужий. Кожен його фільм (а створено понад 20 картин) – то сміливі експерименти, пошуки і – визнання.

Микола Павлович Мащенко народився 12 січня 1929 року в селі Мілуватка Сватівського району Луганської області. Мати працювала свинаркою в колгоспі, батько – на залізничній станції, він загинув в результаті нещасного випадку, коли молодшому в сім’ї, Миколці, було лише 19 днів від народження. Без батька залишилося семеро дітей – четверо синів і троє дочок.

Закінчив Мілуватську семирічну школу, старші класи – у школі міста Рубіжне. 1953 року завершив навчання в Харківському театральному інституті (майстерня І.Мар'яненка). З 1957 року працював на Київській кіностудії. З 1989 по 2004 рр. був її генеральним директором.

Микола Мащенко створив більше ніж двадцять визначних кінофільмів. І. Драч сказав: «Не можна уявити сьогоднішнього кінематографічного буття без Миколи Мащенка».

Микола Павлович говорить: «Дитинство – це джерело всього, що з роками творить у собі особистість». Але воно у нього було зовсім не безхмарним, бо він народився в тяжкі часи, і відсутність підтримки батька лягала на душу хлопця важким тягарем. Всю свою любов він віддавав мамі.

Своїй матері Микола Павлович присвятив новелу «Осіння дорога до мами», за якою було знято фільм, головну роль у ньому виконала Ада Роговцева. Один критик після перегляду намагався висловити своє невдоволення побаченим. На що Мащенко відповів: «Вот если бы каждый из вас посвятил своей маме хоть одно произведение, толку было бы гораздо больше, чем от всех ваших писаний вместе взятых».

З 1957 року він працював режисером Київської кіностудії імені Олександра Довженка. Ті, хто вчився з ним в інституті, не розуміли, як міг він з найтихішого студента вирости до лідера, до знаного майстра кіно, талановитого письменника, чиїми оповіданнями захоплювалися Василь Земляк, Олесь Гончар, Іван Драч…

Однокурсник Мащенка Леонід Биков, з яким вони входили до студентської комуни «Донбас», був «заводилою», бешкетником,а от Микола – ні, був тихий, сором’язливий… Він згадував: «Разом жили, вчилися, нас не балували… Ми усі були з глибинки – Донбасу… Дивлячись на Колю, не перестаю дивуватись: адже такий це був скромний і милий хлопчина. І сам себе інколи питаю: як незатишно, мабуть, відчував себе тихий хлопчина в гамірних коридорах, де потрібно навчитись бути динамічним. Видно наука пішла на користь».

Микола Павлович створив кінофільми: «Радість моя», 1962 р., (у співавторстві); «Новели Красного Дону», 1963 р., (у співавторстві); «Хочу вірити», 1965 р.; «Всюди є небо», 1965р., «Дитина», 1967 р.; «Комісари», 1970 р.; «Іду до тебе», 1971 р.; «Як гартувалася сталь», 1973 р., (за романом російського письменника Миколи Островського, 6 серій); «Шлях до Софії», 1978 р., (за романом болгарського письменника Стефана Дичева, 5 серій, СРСР — Болгарія); «Овід», 1980 р., (за романом ірландської письменниці Етель Ліліан Войнич, 3 серії); «Карастоянови», 1982р., (т/ф, 3 серії, СРСР — Болгарія); «Паризька драма», 1983 р.; «Мамо рідна, дорога», 1986 р.; «Все перемагає любов», 1987 р.; «Зона», 1988 р., (спільно з С. Шахбазяном); «Кобзар», 1993 р.; «Вінчання зі смертю» 1994р.; «Богдан-Зиновій Хмельницький», 2008р.

М. Мащенко заявив про себе на повний голос як про режисера фільмом «Комісари». Не кожного режисера можна пізнати по «почерку» – з першого погляду, з першого титру. Чого не скажеш про Миколу Павловича. Його фільми хвилюють, бо схвильований їхній творець. Митець ніби веде репортаж з місця подій, він завжди «присутній» у кадрі.

Особливо важливим для Миколи Павловича як режисера було психологічне пізнання героя, діалектики його душі.

Більшості його творів притаманна філософська тема «прометеїзму». Він як митець знає, що високу моральність, ідеал можуть втілити тільки духовно високі люди.

Найповніше ця велика ідея втілилась у фільмі «Овід». «… У стилістиці, філософії фільмів маститого майстра, його режисерському підході головний герой картини – то форма бачення, мислення і втілення епохи. Як нікому іншому, Миколі Мащенку завжди вдавалося виліпити головних героїв своїх стрічок неординарними, привабливими. Такими, що за ними безпомилково прочитувалися найголовніші, найзлободенніші тенденції часу. Пригадаймо комісара Громова, Овода, Лесю Українку, Павку Корчагіна, багатодітну жінку-селянку, великомученицю Тетяну із стрічки «Мамо рідна, дорога…», в якій прототипом героїні стала мати режисера, – ці незабутні герої – як мембрана часу, через них відтворені його ідеали і падіння.» – писав Андрій Яремчук.

Г. Чміль стверджує, що всі фільми М. Мащенка про людську одержимість: «А вона у світі, власне те, що здатне творити, продумувати, здатне відстоювати, допомагати людині віднайти своє справжнє «я» ». Саме тому люди, яких виводить режисер на екран, здатні подолати усі перешкоди на шляху до самоствердження, зберігаючи у собі найкращі людські якості.

Відомий філософ Хосе Ортега-і-Гассет сказав: «Людина тільки тоді стверджується, коли вона долає страшний супротив. Чим більше цього супротиву долає, тим більше у ній можливості реалізувати свої внутрішні якості, свої індивідуальні здібності».

Як і його герої, Микола Павлович все своє життя змушений був долати різні «супротиви», боротися за право на власну думку.

Остання крупномасштабна робота кінорежисера – кінофільм «Богдан-Зиновій Хмельницький» (сценарій Миколи Мащенка і Андрія Яремчука) за трилогією Михайла Старицького. На думку М.Мащенка, в трилогії яскраво і захопливо відтворені героїчні сторінки Національно-визвольної війни українського народу проти польського гніту, фігура Богдана та його оточення. Твір має читацький успіх до сих пір. Але час зараз інший, а корегування часу – важливий для режисера фактор. Він, вивчивши художні твори і історичні джерела про Богдана Хмельницького, стверджує, що образ гетьмана деформували, постійно змінювали у відповідність тим чи іншим ідеологічним замовленням. М. Мащенко хотів показати творця української держави таким, яким він був насправді. В записнику він зауважує про майбутній фільм: «Хочу зобразити козацького полководця, гетьмана України Богдана і його лицарів, які готуються до битви за свободу як справжні спартанці. Твердо знаючи, що можуть перемогти або потерпіти поразку, вони, незалежно від результату битви, ще до її початку впевнені в своєму безсмерті,тому що безсмертна ідея, яка покликала їх на боротьбу – визволити Батьківщину від жорстокого польського гніту, створити нову національну державу незалежну ні від кого на землях, які споконвіку належали Україні».

Перу Мащенка належить низка сценаріїв: «Хочу вірити» (1965), «Дитина» (1968), «Комісари» (1969), «Карастоянови» (Semeystvo Karastoyanovi) (спільно з Болгарією) (1983), «Паризька драма» (1983), «Напередодні» (1985), «Мамо, рідна, любима…» (1986), «Все перемагає любов» (1987), «Зона» (1988), «Вінчання зі смертю» (1992), «Богдан-Зиновій Хмельницький (2008).

За 40 років мистецької діяльності М. Мащенко крім створених кінофільмів виховав плеяду талановитої творчої молоді. Майстер постійно перебуває в активних пошуках, сміливих експериментах.

Мащенко – акторський режисер. «Екран, – говорить він, – має безліч засобів виразності. Проте для мене ясно одне: найважливіше – кіноактор, людина, яка наші пошуки втілює в життя, лишається наодинці з глядачем. Актор – це душа і серце наших картин. І поки воно б’ється, буде і кіномистецтво». Актори відгукувались на цю його особливість творчості. Антоніна Лефтій казала: «У фільмах Миколи Мащенка не можна грати в півсили, заховатися в окремі деталі. Режисер вимагає творчого горіння, самовіддачі. Він – за актора-творця». Адже без цього не можна було б творити характерів мужніх, здатних на подвиг.

І він творив. Так, на ХХХІ традиційному міжнародному огляді телефільмів у Монте-Карло приз – «Золоту Німфу» – за краще виконання чоловічої ролі було присуджено Андрієві Харитонову за виконання головної ролі у фільмі «Овід». Цей актор називав манеру роботи Мащенка з виконавцями несамовитою.

Кожний новий фільм режисера не схожий на попередній. Він проводить через вогонь випробувань до прозріння героїв фільмів «Комісари» (1969, приз на міжнародному кінофестивалі в м. Піза, Італія), «Як гартувалася сталь» (1973, 6 серій; премія Ленінського комсомолу, три головні призи на Всесоюзному кінофестивалі в Тбілісі). У фільмах «Йду до тебе» (1971), «Овід» (1980, 3 серії; приз «Золота Німфа» фестивалю в Монте-Карло, Франція), «Паризька драма» (1983) образи героїв різнопланові, але їх ріднить сила непокори, непохитна віра у краще майбутнє людини. Стрічки «Напередодні» (1985), «Мамо, рідна, любима...» (1986), «Все перемагає любов» (1987, головний приз на фестивалі українських фільмів у Торонто, Канада), «Шлях до Софії» (1977), «Зона» (1988), «Вінчання зі смертю» (1992, приз за кращу екранізацію на кінофестивалі в Петербурзі), багатосерійний проект «Богдан-Зиновій Хмельницький» (2002-2006) та інші утвердили високий професіоналізм митця.

Також за свою плідну багаторічну працю Микола Павлович Мащенко відзначений безліччю нагород та відзнак, серед яких Премія Ленінського комсомолу за фільм «Як гартувалась сталь», Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка за фільм «Овід», звання Почесного громадянина міста Софії, орден Кирила та Мефодія (Болгарія) за фільм «Шлях до Софії», ордени Дружби народів, Командора (Італія), князя Ярослава Мудрого V ступеня, Почесний знак Президента України; Диплом і Гран-прі «Золота Софійська фреска», міжнародний знак – Лицарський орден «Маестро», звання Народного артиста України за високу професійність і особистий вклад в розвиток світового кінематографу.

Микола Павлович Мащенко відіграв велику роль в розвитку українського мистецтва кіно,його різних напрямків.

Про творчу діяльність Миколи Мащенка можна сказати словами самого режисера: « Роки дитинства, юнацтва мають в творчій долі будь-якого митця вирішальне значення в усьому житті і в творчості. Я не виключення. Я весь родом з дитинства – виплеканий з долі моєї святої мами Тетяни Кирилівни, з долі рідного села Мілуватка. Як це не дивно, все, що я знімав, писав – ніби відлуння з рідного краю, з радощів і мук, пережитих в дитинстві, бо все висвітлювалось з середини трепетним світлом перших вражень від життя, любові материнської, синівської, перших почуттів дружби, любові, перших перемог і поразок.

Митець творить ніби в подяку за все, що дали йому МАМА, БОГ і його величність ЖИТТЯ.

Подробиці, що точно відлунюються в моїх фільмах, книжках, можна оповісти тільки тоді, коли творити щось справді серйозне.

Звичайно, і враження дитинства, і життєвий досвід для митця не мають ніякого значення, якщо він не має хоч трохи дару, таланту Господнього».

«… Свідомий свого покликання, Микола Мащенко безперервно творить себе і світ навколо себе. Радісно бути його друзями – непросто бути біля нього. Він з таких людей, які додають цьому світові багатства своєї буйнющої і перекірливої натури, він з когорти майстрів, які вміють утверджувати і вирощувати, він з когорти будителів і шукачів. Над людиною стоїть сонце нею сподіяного добра для інших людей. Над Миколою Мащенком – сонце високе і непогасне. Воно освітлює йому такі дороги в майбутньому, які будуть співмірні набутому досвіду й молодечій зухвалості його таланту» – такі слова Івана Драча дуже влучно підсумовують творчий шлях режисера.

За роки державної незалежності поки що не вдалося повністю розв’язати всі нагальні проблеми, від яких залежить життєдіяльність і майбутнє країни. Не зник остаточно з політичного простору й інший історичний пережиток – внутрішні усобиці. А тому, настав час усвідомити, що творення держави, її сьогодення і майбутнього – обов’язок не лише обраних, еліти, а кожного з нас, усього народу. Україна вже вправі розраховувати на покоління своїх громадян, яке виростає і формується за часів незалежності, в якого свій погляд на її здобутки, завдання та перспективи, на свої роль і місце у цій доленосній праці.

Література

1. Бугаева Н. Вершины кинорежиссера Николая Мащенко // Новини Сватівщини. – 2009. – № 7-8. – С. 1-3.

2. Власюк Т. Порадницька гостина з Миколою Мащенком // Порадниця. – 2008. – № 36. – С. 2-4.

3. Иваницкий С. Николай Мащенко // Факты. – 2009. – № 231. – С. 7.

4. Лемешева Л. Я твой, живоевремя. – М.: Бюро пропагандысоветскогоискусства, 1981. – С. 64.

5. Панкратьєв С. Вогонь фільму Миколи Мащенка «Богдан-Зиновій Хмельницький» очищує душу українського народу // Правда Украины. – 2007. – № 35. – С. 24-25.

6. Стеблина М. Невгамовний Мащенко // Літературна Україна. – 2003. – № 36. – С.2.

7. Цымбал Г. Николай Мащенко: Экран был моим домом // Профиль. – 2010. – № 47. – С. 52-55.

8. Яремчук А. Збараж і Берестечко – як знаки долі – Богдана і України // Українська культура. – 2001. – № 8. – С. 20-21.

9. Яремчук А. Своїм життям піднятися до себе: Лист Миколі Мащенку // Українська культура. – 2008. – № 12. – С. 1.

Наші фото

Сватове