Сватове
Информация
предоставлена Королько Леонидом
Николаевичем
Фізико-географічна характеристика і основні етапи формування району
Сватівський район , один з найбільших
сільськогосподарських районів Луганщини, розташований в
північно-західній частині Луганської області в басейнах
річок : Жеребця, Борової і середньої течії р. Красної.
Площа району 1765 1765 1765 кв . км., що складає 6,6% території
області. Протяжність території району по прямій з півночі
на південь – 43 км.,з заходу на схід – 50 км.
На півночі район межує з Троїцьким , на сході -
Білокуракінським і Старобільським, на півдні – Кремінським
районами Луганської області, а на заході – з Куп”янським і
Борівським районами Харківської області.ласті.ласті.ласті.ласті.
Район має
вигідне економіко-географічне положення. Знаходячись в
центрі великої сільськогосподарської зони між великими
промисловими центрами Донбасу і Харківщини на перехресті
значних транспортних магістралей , район з давну служить
„воротами” Донбасу , бо через його територію проходять
важливі залізничні та автомобільні магістралі з
центральних регіонів Росії і Харківщини до міст Донбасу
і Приазов’я. Транзитні автомобільні дороги республіканського
та обласного значення перетинають район з півночі на
південь і з заходу на схід та з’єднують район з
сусідніми районами Луганщини і районами Харківщини і
Донеччини.
Поверхня
району являє собою полого хвилясту лісовидну рівнину
(відроги Середньоросійської височини),глибоко розчленовану
річковими долинами ,балками і ярами. Найбільш піднята
північна частина ,де висоти досягають до 200 м, на південь
рівнина знижується до 150 м., зумовлюючи напрям течії рік
району. Річки глибокими долинами розрізають рівнину на ряд
відносно вузьких вододільних смуг, які своїми високими
частинами прилягають до правих берегів рік, утворюючи круті
схили. До лівих берегів вододільні смуги спускаються полого
,переходячи в річкові тераси. Праві високі і круті береги
рік порізані ярами і балками, які врізаються в корінні
береги досить глибоко, але не далеко.І навпаки, яри та балки
на лівих берегах зустрічаються значно рідше, але там вони
неглибокі і значно довші.
На корисні
копалини район бідний. Порівняно добре район
забезпечений підземними водами, крейдою, вапняками, глиною і
піском, але всі ці будівельні матеріали мають місцеве
значення.
Клімат
району
-
помірно-континентальний з жарким і сухим літом та холодною
і малосніжною зимою з частими відлигами і ожеледицями.
Середньомісячна температура січня-7,20С (мінімальна
-390С ),липня + 21,50С (максимальна + 410С)Середня
кількість опадів 415 мм на рік.
Поверхневі
води .
По
території району протікає три річки : Жеребець
-
58 км., Красна
-124 км.,
Борова -
86 км.
На території
району р.
Красна
приймає притоки :
Дуванка -24
км.,
Гнила-20,
Кобилка-16,
Харина
-
24 км. Майже
в кожному великому селі створені ставки чи водосховища.
Найбільші з
них – Сватівське пл.
-
419 га,
Верхньодуванське -186 га, Рудівське -182 га, Райгородське -174,
Оборотнівське -120.
Грунти.
На переважній більшості території району
переважають чорноземи звичайні на лісовидних породах. В
заплавах рік днищах балок і на знижених ділянках розміщені
лучні і лучно-болотні грунти.
Рослинність.
На території району переважає різнотравно-типчаково-ковилова
степова рослинність, байрачні ліси, заплавні солончакові луки
і рослинність крейдяних відслонень.
Основні етапи формування території району.
Сватівський
район був утворений в березні 1923р. На базі
Сватоволучської волості, яка входила до Куп”янського повіту
Харківської губернії. В цьому ж році районний центр
слобода Сватово Лучка була перейменована в село Сватове.
З 1932 по 1938
роки район входив до складу Старобільської округи
Донецької області,а з утворенням в 1938 р. Ворошиловградської
області війшов до її складу.В цьому ж 1938р. Районний центр –
село Сватове одержало статус міста районного
підпорядкування.
У вересні 1930
р. в зв”язку з укрупненням районів був ліквідований
Містківський район і всі населенні пункти цього району
були включені до складу Сватівського району.В 1935 р.
Місківський район був відновлений і всі населенні пункти,
які були раніше йому підпорядковані були вилучені із
Сватівського району і включені до його складу.
В 1957 р. із
Куп”янського району до складу Сватівськго району було
передано територію села Стельмахівки.
В 1959р. в
зв”язку з укрупненням районів Містківський район знову був
ліквідованай і більша частина його населених пунктів була
передана до Старобільського і Кремінського районів, а
Рудівська і Круглівська сільради були приєднані до
Сватівського району і обєднані в одну Рудівську сільраду.
У 1961 р. село
Мілуватка було вилучено із складу Кремінського району і
включено до складу Сватівського.
Указом Президії
Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р.в зв”язку з
укрупненням сільських районів були ліквідовані
Ниньодуванський і Кремінський райони. Всі населенні
пункти Нижньодуванського району були приєднані до
Троїцького району, а населенні пункти Кремінського району
(крім самого міста Кремінна, яке було підпорядковане
Рубіжанській міськраді) в складі усіх 17 сільрад були
прєднані до Сватівського району. В цей же час із
Старобільського району до складу Сватівського були
передані населенні пункти Містківської сільради з центром в
с. Містки.
На основі
Указу Президії Верховної Ради УРСР № 1193 від 15 грудня 1964
р. було змінено адміністративно - територіальний поділ і в
відповідності з цим Указом знову був створений Кремінський
район в попередніх його межах. До його складу були
повернуті із Сватівського району всі населенні пункти ,
які раніше до нього входили.
У зв’язку з
об’єднанням обласних промислових і сільських Рад депутатів
трудящих і враховуючи пропозиції по розукрупнення районів ,
Президія Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 р. змінила
адміністративно-територіальний поділ на Україні.
Відповідно до
цього Указу Сватівський район був сформований у складі
Сватівської міськради, Меловатської, Ковалівської, Райгородської,
Коломийчанської, Куземівської, Гончарівської, Первомайської,
Петрівської, Місківської та Рудівської сільрад Сватівського
району та Нижньодуванської , Верхньодуванської , Оборотнівської,
Преображенської , Свистунівської , і Маньківської сільрад
колишнього Нижньодуванського району, які були вилучені їз
складу Троїцького району.
МІСТО СВАТОВЕ.
Місто Сватове
– одне з найстаріших козацьких поселень Слобожанщини, місто
районного підпорядкування , центр Сватівського району,
одного з найбільш сільськогосподарських районів Луганської
області.
Сватове
розташоване в північно-західній частині області в долині
середньої течії річки Красної і має вигідне
економічно-географічне положення : розміщене на перехресті
важливих транспортних магістралей й, поблизу
великих промислових центрів. Місто здавна служило
північними воротами Донбасу бо через нього проходить
важливі залізничні й автомобільні магістралі з центральних
районів Росії та Харківщини на Донбас та Приазов'я.
Місто
Сватове було засноване в 1660 р. козаками Ізюмського
Слобідського полку на незайманих просторах Дикого поля
поблизу важливої татарської дороги. За свою багатолітню
історію місто декілька раз змінювало свою назву: Сватово
Пристань , Сватово Лучка , Новокатеринослов і знову Сватово
- Лучка , і просто Сватове.За переказами ця назва
пов”язана зі сватом першого поселенця луків, але більш
вірогідною , що ця назва пов”язана з „лучкою” (лукою,
коліном) „річки” Свахи , на берегах якої було засноване
перше поселення .
Невдозі ,
після заснування , поселення стало сотенним містечком
Ізюмського Слобідського полку. Козаки Сватово лучської
сотні не тільки мужньо захищали південні кордони
Слобожаншини від частих набігів татаро-турецьких орд, а й
приймали участь в складі Ізюмського полку в Азовських
походах Петра 1.
В 1965р.
після ліквідації слобідських козачих полків , сотенне
козаче містечко було перетворене на слободу і виділене
в окреме Сватоволучське комісарське управління , куди
ввійшли ще й Нижньодуванська , Меловатська та Кабанська
волості. Жителі слободи були позбавлені всіх козацьких
прав і привелегій, і переведені в розряд військових
обивателів та обкладені податком по 0,95 копійок на кожну
чоловічу душу.
З
розгортанням аракчеєвських військових поселень , які повинні
були приборкувати селянські заворушення в 1825 р. слобода
Сватова Лучка стає одним з великих центрів військових
поселень. Тут розміщується штаб 2-ї кірасирської дивізії
і розквартирується Катеринославський полк цієї дивізії. За
назвою цього полку слобода одержує назву Новокатеринослав.
Військові архітектори і будівельники здійснюють корінне
перепланування і реконструкцію всієї слободи. Великі площі
правильні квартали , прямі вулиці, які перетинаються під
прямим кутом залишилися в місті з тих часів.
Після
багатьох заворушень і повстань військових поселенців
царський уряд змушений був в 1857 р. ліквідувати цю
найжорстокішу форму військового кріпацтва. І слободі
повертають її колишню назву Сватово - Лучка, а її жителів
–військових обивателів переводять в розряд державних селян.
Знаходячись
на перехресті важливих транспортних шляхів в центрі великої
сільськогосподарської зони , одинаково віддаленої від
розвинених міст Старобільська, Куп”янська , Ізюма, Бахмута,
Уразової, слобода по рівно економічному розвитку і торгівлі
в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Не знала собі рівних серед
сусідських слобід.
Тут щорічно
проводилися 6-7 ярмарок , в яких приймають участь купці і
торгівці не тільки з навколишніх слобід , а й з далеких
міст. Крім ярмарок тут щоденно проводилися торжки, а по
суботах і неділях –великі базари, на які з навколишніх і
дальніх сіл на конях і волах приїздили селяни зі своєю
продукцією. Ярмарки проводилися в такий час (1-го березня
Євдокієвський і другий на передодні Великодня) ; влітку-2
(Троїцький та 20 липня Ільїнський) ; восени-2(Іванівський 26
вересня, Катеринівський 24 листопада) ; в зимку 1 (Стрітенський
2 лютого) . В архівних документах повідомляється , що на
ярмарках в слободі Сватовій Лучці приїжджі купці торгують
4 дні сукнями, ситцем, полотном ,лисичими та заячими шкурами,
килимами, металічною та дерев’яною посудною, виноградними
винами і наливками, а з навколишніх сіл жителі привозять хліб
, сало ,шетину, вощину ,мед, брички та худобу. Як писала
газета „Харьковские губернские ведомости” за 12 травня 1862
р. слобода сватова Лучка за своїм торговим значенням
посідала одне з перших місць серед слобод південних
повітів Харківської губернії.
Розвиток
торгівлі в слободі в значній мірі стимулював розвиток
сільського господарства , різних ремесел, промислів ,
транспорту та інших галузей господарства. Багато більш
сильних і заможних селянських господарств почали виробляти
різну сільськогосподарську продукцію не тільки для власних
потреб ,як було раніше , а й для продажу. Широкий внутрішній
ринок дав досить сильний поштовх для розвитку в слободі
різних ремесел і промислів. в тій же газеті, яка щойно
згадувалася писалося: „Цими базарами місцеві ремісники
користувалися для продажу своїх виробів, якими забезпечуються
всі близькі і дальні округи. Ця можливість збуту значно
сприяла тому, що ремесла одержали тут більш широкий
розвиток як по розмірам так і по якості виробів , далеко
залишив за собою ремісничу діяльність інших поселень і
повітів. Шевців , чоботарів, теслярів, тут знайдеться не
тільки не менш, але навіть більше ніж в повітовім місті.
І між ними попадаються істині знавці своєї справи ,
вироби котрих однаково можуть похвалитися як своєю
міцністю , так і своєю витонченістю”.
В 1894-1895
роках через слободу було прокладено Катеринівському ( нині
Донецька) залізницю , яка значно прискорила економічний
розвиток слободи. Маючи вигідне положення в центрі великого
сільськогосподарського району на перехресті декілька
торгових шляхів станція Сватове швидко вийшла по
вантажообігу в число перших на залізниці. Вже на початку ХХ
ст. станція розвантажувала до 500 тисяч . пудів,
а навантажувала до
2-х млн. пудів, в тому числі 1,7 млн. пудів хліба, 1,2 тис.
голів великої рогатої худоби.
Одночасно з
будівництвом залізничної колії в слободі будується
водокачка , 1902 р. депо, 1903р. залізничний вокзал. В цей же
час будується залізнична лікарня та інші залізничні служби.
Будівництво
залізниці та інших залізничних служб значно прискорило
розвиток торгівлі і кустарних промислів сприяло швидкому
промисловому розвитку слободи. В книзі „Города России 1904”
писалося , що в слободі Сватовій Лучці працює 10 фабрик, а в
Харківській губерніїї календарі повідомляли , що в Сватовій
Лучці в чей чіс працювали такі підприємства як винокурня
Согіна , пивоварений завод Бенеша, цегляні заводі Бабіна,
Гапонова, Березовського , Клименка; вальцова мельниця
Карнаушенка; механічні майстерні Ялинича й Вашина; колісні
майстерні Шарапова і Асеева ; карктні майстерні Ясіна та
Хоменка.
В 1899 р
промисловець Ларіон Григоренко в центрі слободи на базарній
площі побудував вітрову мельницю і кустарну олійницю а в
1903 р. на місці старої олійниці побудував нову , велику за
тих часів з паровою машиною , яка переробляла за добу до 50
пудів насіння соняшнику.
В 1901р.
німецький промисловець М.П. Унгер на Соборній площі
побудував велику парову мельницю з 10 парами вальців. Свою
продукцію Унгер відправляв до Німеччини, Польщі, та інших
країн Європи На базі цієї мельниці в 1925 р. була відкрита
міська електростанція. В 1904 р. промисловець С.І.
Пономарьов
побудував поряд другу велику мельницю з двигуном внутрішнього
згорання.
Значній
розвиток торгівлі сільського господарства та промисловості
сприяли розвитку в слободі освіти , культури та охорони
здоров”я . В згадуваній вже книзі „Города Росии .1904г”
повідомлялося, що в слободі Сватова Лучка діють 7 початкових
шкіл (5 чоловічих і 2 жіночих) , в яких навчається 658 чоловік
.Крім початкових шкіл в слободі працювали ще два вищих
початкових училища, зразкове двохкласне Олександрівське ,
комерційне училище та духовна учительська Семінарія.
Значно
покращало і медичне обслуговування. В Харківському календарі
на 1879р. повідомлялося, що в слободі працює в збудованому
земством лікарня на 20 ліжок, де працювало 2 лікаря ,3
фельдшера, 3 акушерки і 10 медичних сестер. В 1904 р. біля
залізничної станції була відкрита залізнична лікарня на 7
ліжок з одним лікарем. В слободі працювала аптека ,
ветеринарна аптека і ветеринарна лікарня, побудована на
пустирі біля залізниці в 1910 р. 4 червня 1914 року прийняла
перших 75 чоловік хворих колонія для божевільних ,побудована
губернським земством на Готовицькій горі розрахована на 400
чоловік хворих.
8 жовтня 1896
р. в слободі була відкрита народна бібліотека-читання
,завідувати якою було доручено лікарю В.І.Попову.
Бібліотеки були також створені майже при кожній школі. В
колишній військовій казармі часів військового поселення
земством був створений Народний дім , де провидилися сходи
громади , різні збори і зібрання . Тут же самодіяльні і
приїжджі артисти показували свої вистави , а дрібний
підприємець Васильченко в вихідні та святкові дні
демонстрував кінофільми.
Значний
розвиток торгівлі сільського господарства та промисловості
стимулював проведення великого об’єму робіт по благоустрою
слободи .В 1901 р. через річку Красну в районі вулиці
Столбової був побудований великий міст , який не
затоплювався під час повені. В цьому ж році було розпочато
будівництво кам’яної бруківки та тротуарів по вулиці
Дворянській і Старобільській. Для відведення води вздовж
Дворянської вилиці та багатьох інших вулиць були
побудовані спільні канави і містки через них Купці ,
торгівці , підприємці та інші більш заможні жителі
побудували на центральних вулицях і площах добротні
кам’яні будинки, які й донині визнають архітектурний облік
центру нашого міста.
До 1923 р.
слобода Сватова Лучка була волосним центром Куп’янського
повіту Харківської губернії. В 1923 р. слобода сватова Лучка
перейменовано в село Сватове, яке стало районним центром
утвореного сватівського району Харківської області. З 1932 по
1938 рік село Сватове входило до складу старобільського
округу Донецької області, а з утворенням в 1938 р. Луганської
області – стало районним центром цієї області і одержало
статус міста районного підпорядкування.
Місто Сватове
розмістилося на площі – 224,3 га. В місті 5 кварталів, 6 площ,
98 вулиць, 43 провулки; 7100 дворів. На кінець 2001 року в місті
проживало – 21,9 тисяч чоловік.
В місті
працювало 10 промислових підприємств, це такі як: підприємства
транспорту, зв’язку, енергопостачання, будівельних організацій,
та підприємства житлово – комунального господарства, побутового
обслуговування , торгівлі і громадського харчування. Серед
промислових підприємств, переважають підприємства по переробці
сільськогосподарської сировини та обслуговування сільського
господарства, ремонтні і металообробні підприємства.
В місті три
медичних заклади: районна лікарня, залізнична лінійна лікарня,
та обласна психоневрологічна лікарня; п’ять загальноосвітніх
шкіл та гуманітарна гімназія, вечірня школа та обласна школа –
інтернат для глухих дітей, будинок – інтернат для соціально –
незахищених дітей, та будинок дитячої і юнацької творчості.
В місті працюють
три бібліотеки, профспілковий клуб. З 1997 року на базі
районного будинку культури працює центр культури і дозвілля
„Сватова Лучка” в якому діють 13 колективів художньої
самодіяльності, 7 з них мають звання „народний” . З 1962 року
функціонує районний народний краєзнавчий музей, в якому зібрано
понад 8 тисяч експонатів.
В місті
приділяється значна увага розвитку фізичної культури та спорту.
Працює стадіон на три тисячі місць, діють шість спортивних
залів. З 1975 року діє дитячо – юнацька спортивна школа, багато
випускників якої стали спортсменами – розрядниками і майстрами
спорту. Один із випускників цієї школи, заслужений майстер
спорту, майстер міжнародного класу, штангіст, Станіслав
Рибальченко, став чемпіоном світу серед юніорів в 1991 року,
третім призером першості світу в Стамбулі. Зайняв четверте місце
на олімпійських іграх в Атланті, а в 1997 році, штангісти Андрій
Зінченко і Євген Андріященко, Юрій Шматов, Сергій Коваленко, які
були неодноразовими чемпіонами області і України.
Місто Сватове
багате на пам’ятники історії, культури та архітектури. Серед
пам’ятників архітектури зареєстровано 10 об’єктів. Це приміщення
діючої церкви на площі Волі, приміщення банку, районної
бібліотеки, магазина на площі злагоди, паспортного столу,
дитячої консультації, залізничного вокзалу, краєзнавчого музею,
СШ №1 та приміщення колишньої пошти .
Серед
пам’ятників історії та культури значаться: „Паровоз” на
привокзальній площі, який встановлено на вічну стоянку на честь
100 – ліття Донецької залізниці, приміщення будинку поїзних
бригад, де в 1917 році працювала перша рада робітничих і
солдатських депутатів, приміщення банку, де в грудні 1919 року
знаходився штаб першої кінної армії, приміщення дитячої
консультації, де в січні 1942 року розміщувався штаб Південно –
Західного напрямку, пам’ятний знак „Гармата” на честь воїнів
267 с. д., яка 31 січня 1943 року, звільнила місто від німецько
– фашистських військ, а також 8 пам’ятників – братських могил
воїнів які загинули при звільненні міста чи померли від ран в
шпиталях міста.
В 1995 році на
центральній площі міста відкрито величний „Меморіал Слави”,
пам’яті і скорботи, де установлені меморіальні дошки з іменами
воїнів, які загинули при звільненні міста від ворогів та іменами
майже 2 тисяч Сватів чан, які не повернулися з фронтів Великої
Вітчизняної війни. Поряд з меморіалом встановлено пам’ятний знак
„Чорний тюльпан” на честь воїнів – інтернаціоналістів, які
загинули в Афганській війні.
Для охорони
природних комплексів, збереження і відтворення рослинного і
тваринного світу навколо міста створено три заповідні території.
Це – Загально зоологічний заказник – „Сватівський”, площа якого
3326 га, який включає низку байрачних лісів західної околиці
міста. Загально зоологічний заказник – „Терни”, площа 730 га,
який розташований по обидва боки р. Красної на північній околиці
міста. „Пам’ятник садово – паркового мистецтва” – сосновій парк
площа 16 га, на крейдяних відкладах селища Сосновий.
Місто Сватове –
це невеличке охайне і красиве місто, відоме далеко за межами
області, з впорядкованими вулицями, майданами і проспектами з
безліччю прекрасних, різноманітних квітів і декоративних
насаджень, красивих фонтанів, і зручних місць відпочинку, з
красивими, талановитими, працелюбними і гостинними жителями.
Зустрічаючи в
2007 році, 347 річницю від дня його заснування хочеться побажати
цьому місту і всім його жителям довгих літ життя, добробуту і
всіляких успіхів, і хай наше місто буде красивішим і охайним, а
ми прикладемо ще більше зусиль щоб цього добитися.
Леонід Миколайович Королько –
краєзнавець.
