Повернутися на головну сторінку Голос громади

Повернутися в розділ: "Кожен має право на своє слово"

Перед фальшивим святом 23 лютого, днем нібито великих перемог Червоної Армії під Нарвою та Псковом у 1918р., яких не було, комуніст тов. Рижевол змушував голову Сватівсьукої міської ради Є.В.Рибалко вивісити на приміщенні червоний Прапор. Міський голова не дозволив і правильно зробив. Редакція «СВ» повідомила, що сватівчанин тов. Загородний, та ще деякі читачі незадоволені діями Є.В. Рибалко, бо червоний Прапор дуже дорогий серцям ветеранів. А якийсь молодий чоловік, не назвавши свого ім’я, сказав, що є Закон про увічнення пам’яті війни. Такого Закону в Україні немає.

Червоний Прапор символізує річки крові, промитої народом за бредові ідеї Маркса Енгельса, Леніна, Сталіна, Троцького та компанії встановити на всій землі комуністичні порядки. Під цим Прапором більшовики розв’язали Громадянську війну, в якій загинуло більше людей ніж під час Першої Світової війни в усіх державах, які воювали. Під цим Прапором творилися Голодомори, колективізації, в яких загинуло більше людей, ніж у Громадянську війну. Під цим Прапором наші батьки, діди й прадіди після війни, в селах були рабами, які працювали задурно, на яких були накладені великі податки, яким було заборонено мати паспорти, а їхнім дітям вступати до вузів, окрім сільськогосподарських. Під цим Прапором кримінальний злочинець тов. Сталін розв’язав Другу Світову війну (названою у нас Великою Вітчизняною), переслідуючи основну мету свого життя – встановити радянську владу на всій землі. На похоронах Леніна, Сталін поклявся: «Клянемся тебе товарищ Ленин, что мы примем последнюю республику в состав Советского Союза». Під цим Прапором розорили церкви, а які вціліли перетворили в комори. Під цим Прапором послали наших дітей в Афганістан. Тисячі вбиті, покалічені, а хто вцілів, повернулися з порушеною нервовою системою. Замовкніть комуністи! У світі не було партій, які б знищили більше своїх людей, ніж Ваша. Під Червоним Прапором, Радянська Армія придушувала повстання проти окупованих держав – це Німеччина, Польща, Угорщина, Чехословакія. Під цим Прапором гниють кістки шести мільйонів наших солдат безвісти зниклих, розкиданих по лісах, полях та болотах. Комуністична диктатура не жаліла своїх солдат. Німці хоронили своїх, кожного окремо, в трунах з хрестом. Наші – у виритих ямах. Покидають трупи, як дохлих собак, закидають – і готові братські могили. Навіщо хоронити кожного окремо? Так легше. Повкидали в яму, зарили й написали: «Никто не забыт». А у німців братських могил немає. Тут фашизм виглядає якось по-іншому, в порівнянні з своїм братом-комунізмом.

Відомі експерти війни наголошують: «Замість наліплених бетонних пам’ятників солдату, по всіх селах та містах, треба було Червоній Армії після війни поставити Задачу: в районах бойових дій зібрати трупи, установити імена, зібрати снаряди, міни, стріляні гільзи. Разом з цим Армія отримала б знання по орієнтації, топографії, виховання патріотизму».

Повернемося до Червоного Прапору, який 70 років нас змушували любити усім серцем. А за що любити? За мільйони загиблих? А скільки було цих мільйонів? При Сталіну казали 15 млн., при Хрущові – 20млн., при Брежнєві – 25млн. А скільки насправді, ми ніколи не дізнаємось. Люблять цей кров’яний символ тільки затуркані. А ми звернемося до Бога: Господи! Звільни нас від червоних залишків, які заважають нам пізнати істину. Амінь.

Анатолій Гриценко

19.03.2013р.