Свілогузова Людмила Володимирівна

Живе у нашому місті проста, але гарної вроди і великої душевної краси людина – вишивальниця – професіонал Свілогузова Людмила Володимирівна. Біографія майстрині багата на події. Серед них немало трагічних, складних, але є й приємні. Народилася в 1937 році і виросла у Сватовому. Після закінчення школи вступила до медичного училища, закінчивши яке вирішила вступити до училища культпросвіти, освоїла ще й професію фотографа. Зустрівши свою другу половинку, льотчика першого класу Гредель Вадима Миколайовича, створила сім’ю. Сімейне життя потребувало багато часу, підростали двоє синочків. Їм і присвячує великий період свого життя. Важко уявити, але тендітна молода жіночка починає працювати майстром на сталеварному заводі м. Куп’янськ.

Людмила Володимирівна завжди знаходила час для свого улюбленого захоплення вишиванням. “Скільки себе пам’ятаю – стільки і вишиваю”, - говорить майстриня. Її бабуся була чудовою вишивальницею і онучці передала все, що знала сама. Вишивала і прабабуся. То ж з малих літ нитка та голка стали для Людмили Володимирівни не просто речами повсякденного вжитку, а чимось надзвичайно важливим, сенсом життя.

Раніше вишиванням на Україні займались майже всі жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами і в години відпочинку від повсякденної праці. Ось і наша майстриня піклується про те, щоб традиційна українська вишивка зберігалась і примножувалась. Її художня вишивка і творчість є ґрунтом для спілкування поколінь, тим невичерпним джерелом пізнання історії, звідки ідуть витоки професійного мистецтва. Щотижня в своїй квартирі Людмила Володимирівна вчить майстерності своїх учнів: Алманову Олену, Шудру Лілію, Гредель Регіну.

Є такий вислів “Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”. Тож побачити прекрасні роботи вишивальниці можна в Сватівському народному краєзнавчому музеї. Саме туди передала свої твори майстриня, яка ніколи не продає витвори рук, лише дарує. Сватівчани, жителі і гості району, можуть милуватися вишитими картинами місцевих церков та соборів, яскравими маками, пишними трояндами та чарівним бузком, завітавши в храм пам’яті.

Роботами народної майстрині зацікавились у Києві. Тепер і у столичному музеї народної архітектури та побуту України є роботи Людмили Володимирівни. Відтепер шанувальники народної вишивки мальовничих наддніпрянських пагорбів, де відчувається подих Київської Русі, можуть бачити твори рук нашої сватівчанки. Додати до переліку можна і Львівщину, і Полтавщину, Саратов та столицю Казахстану. Майстриня використовує у роботі, приміром, білу гладь, якою вишивали ще у XVII ст. Тією гладдю вишила не один рушник, не одну картину та сорочку.

Свої твори вона не копіює з якихось модних журналів – ні, це не вабить її фантазію. Людмилі Володимирівні подобається самій вигадувати сюжети майбутніх вишивок. Вона не раз ставала призером багатьох оглядів та конкурсів. Про це свідчать численні призи та дипломи. А в 1998 р. їй присвоїли звання “народна майстриня декоративно-прикладного мистецтва Луганщини”. На І, ІІ Всеукраїнських оглядах народної творчості демонструвались авторські роботи “Козак Мамай”, “Козак Слобожанський”, рушники “Краплина”, “Зірка Перуна”, та інші.

Почесне право вишивати “Рушник Єдності згідно Всеукраїнської національно-мистецької акції 14-15 серпня 2007 р. було надано Свілогузовій Людмилі Володимирівні, як одній із кращих майстринь області.

Спілкуючись з вишивальницею, розумієш, що вона справжній патріот своєї маленької батьківщини.

Людмилу Володимирівну Свілогузову добре знають у Сватовому, та й не тільки у Сватовому, та й не тільки в Україні, Рушники та вишиванки сватівчанки відомі й за межами України. Вона справжній майстер, справжній патріот свого краю. Бо в роботах, виготовлених її руками, така енергетика і магнетизм, що не тільки вражає, а й змушує всіх навколо насолоджуватися силою мистецтва.

Можна до без кінця перераховувати виставки, фестивалі, в яких вона брала участь і відзначалася, та це далеко не весь портрет Людмили Свілогузової, Це людина - надзвичайно широких інтересів. Вона - краєзнавець, бо дуже цікавиться історичним минулим рідного краю, її часто можна зустріти в районному краєзнавчому музеї. До речі, серед експонатів - чимало вишиванок майстрині.

Людмила Володимирівна вважає, що людина, якій не цікавий свій рід, є порожньою духовно. Бо відсутність відчуття коріння не тільки спустошує людину, а й не може подарувати митцю творчих крил. Для Людмили Володимирівни наснага - це і є відчуття рідного краю, помножене на його красу, Тому таким теплом і віє від вишиванок майстрині...

Взагалі Людмила Володимирівна надзвичайно цікава людина. Вона по-особливому уміє любити оточуючий свій і все в тому світі: як приємне, так і не дуже. Мабуть, саме це допомогло їй пережити нелегкі життєві обставини: втрату чоловіка, інвалідність одного з синів, за життя якого вона боролася скільки літ. А потім і його втрату. Та енергію і силу життя вона черпає з безмежної любові до своїх чотирьох онучок.