Хай буде так...
Можливо, я тебе кохаю.
Можливо, я тебе і відпущу.
Ти кажеш, любий, що тебе я мало знаю,
Але не йди від мене, я прошу...
Коли підеш –
Можливо, зовсім вже, назавжди,
І долю кращу ти собі знайдеш.
Але невже нема тепер на світі правди,
Й закоханням твоїм немає меж?
Зі мною був
Люб’язним, милим, терпеливим,
Тепер, мій голубе, до іншої летиш.
Лети, мій друже, хутко птахом сизокрилим,
Надію лиш на зустріч ти залиш.
Дасть зустріч Бог,
Тоді тебе сама спитаю,
Чи тлієш знов в коханні, чи гориш.
Про себе теж, як не забуду, нагадаю.
А зараз йди від мене, йди скоріш!
|
