Сватово - общественно-информационный портал города

вернуться на главную страницу сайта

повернутися назад

Парадоксальний ефект радянської школи

Як відзначав герцог Ларошфуко, «ніхто не задоволений своїм станом, але кожен задоволений своїм розумом». Будучи застосованою до реформи шкільної освіти, ця максима дає досить парадоксальний ефект. Якщо колишня радянська школа нікуди не годиться (а інакше, навіщо так несамовито реформувати), означає, нікуди не годиться і освіта, що давалася в ній, і що закінчили ту школу повинні бути суцільними неуками – не виключаючи і гарячих реформаторів. Тим часом від них ніхто не чув не те що рішучого «відсталий я був дурень і вірив у вульгарну дурницю», але навіть і більш стриманої вказівки на те, що «мене школа нічому корисному не навчила, і якщо я сьогодні не зовсім дурень, то лише завдяки самоосвіті».

Ніхто з реформаторів не задоволений колишньою школою, але кожен задоволений власною утвореною, в цій школі одержаною. Здивування посилюється тим, що загальних слів про непридатність колишньої шкільної освіти вимовлено предосить, з конкретними ж претензіями все йде гірше. Якщо відкинути універсальну претензію Мітрофанушки: «Навіщо вивчати географію, коли є візники?» (варіанти: «Навіщо вивчати фізику, хімію, ту ж географію, коли треба розвивати творчі здібності?»), – залишаться в основному скарги ідеологічного характеру. Колишні програми по історії і літературі були строго витримані у дусі марксизму-ленінізму, а зараз дух абсолютно іншої, і неможливо учити дітей по варіаціях на тему «Короткого курсу» і «нашого щасливого дитинства». Але в реальності заідейологізованність колишніх шкільних програм декілька перебільшена.

Радянська школа була хороша тим, що вона була дуже сильно погіршеним варіантом дореволюційної гімназії, причому це не парадоксилістська думка у дусі Оскара Уайльда, а проста констатація факту: велика частина радянських підручників 50...60-х років була адаптованим варіантом підручників дореволюційних. Йдеться не тільки про математику і фізику, але навіть про таку ідеологічну дисципліну, як історія. Повний тріумф «Короткого курсу» починався лише при вивченні того періоду, якому «Курс» і був, власне, присвячений: з 1895 року і до наших днів.

Ці радянські підручники цілком оригінальні і тому дійсно невиліковні, для створення ж нових підручників суспільство спочатку повинне дійти мінімальної згоди в оцінці російського XX століття, бо проста заміна одного «Короткого курсу» на інший «Короткий курс» тут мало що дає.

Схожа проблема і з літературою, але тут біда шкільних програм є лише віддзеркалення біди суспільства, і ця біда педагогічними новаціями не лікується. Якщо ж відвернутися від проблеми російського XX століття (яка проблема при всій своїй серйозності все ж таки не є безумовною санкцією на те, щоб ламати через коліно всю шкільну систему), то з'ясовується, що підручники навіть і по цілком ідеологічних дисциплінах чудово лікуються шляхом простої реставрації. Бо писалися вони цілком простодушним чином. За основу брався добротний текст, від якого і сьогодні дітям одна тільки користь (радянський і дореволюційний підручники історії середніх століть співпадають цілими сторінками тексту, а на 80% – і картинками), а для ідеології писалися цілком чужорідні початковому тексту вставки, які піддаються безболісному видаленню і заміні.

З математикою і природною історією ще простіше, бо в тих базових областях відповідних наук, яким учать в школі, ніяких революційних змін не відбулося. Таблицю Менделєєва, закони Ньютона і линіївську систематику ніхто не відміняв. Саме тому немає відповіді на просте питання: що перешкоджає і далі учити за гімназично-радянською програмою, що стократ виправдала себе? З необхідною, зрозуміло, її правкою – див. вище. Відповідь, власне, є: перешкоджає неприпустимо низький рівень фінансування школи і так же неприпустимо низький статус вчителя.

Коли стан, що формує майбутніх громадян країни, знаходиться в такому тяжкому і ганебному стані, чому можуть допомогти що залишають цей стан незмінним гарячкові новації міносвіти? Хіба що затушовуванню початкової біди.

Дбайлива і обмежена реставрація старих шкільних програм обійшлася б державній скарбниці значно дешевше, ніж нинішня імітація бурхливої діяльності, а збережені гроші могли б піти на підвищення вчительського статусу. Очевидно, що їх все одно не вистачило б, але в цьому випадку міносвіти, не ославлене нинішніми своїми дурощами, могло б набагато жорсткіше і успішніше ставити питання перед суспільством і державою: «Країні потрібні грамотні громадяни або країні не потрібні грамотні громадяни?»

Максим Соколов

повернутися назад

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новості              Об'яви