Так сталося, що “СВ” знову потрапила до моїх рук. Не буду лукавити, потрапила не випадково, бо хотілося побачити чи надрукують мого листа. Мої сподівання не тільки задовольнили, а були перевершені – мені особисто надали відповідь. Я, як людина чемна, відразу відповідаю.
Шановна редакційна рада (а може і не шановна), за десять років свого існування ви дуже добре навчилися піар-ходам та всяким там кореспондентським штучкам. Як лихо ви перевертаєте все з ніг на голову і навпаки. Як лихо ви вжилися в роль головних «трибунів» громади. Ви протиставляєте мене громаді? Пишете, що я соромлю реальних наших громадян, хоча прекрасно розумієте, що я в своїх листах соромлю вашу особисту продажну позицію! Вашу манеру вибирати та публікувати замовні матеріали, які ідуть в розріз з тією чи іншою позицією, яку ви займаєте в період того чи іншого часу. Ви, як той флюгер, куди дме вітер, звідки пахне грошима - туди і ви.
На зорі вашого існування для вас Рибалко був кумиром. Просін (хай земля йому буде пухом) був головною негативною персоною всіх публікацій років зо два. Потім щось змінилося, і Рибалко різко «упав» у ваших очах, а кумиром став Мормуль, хоча недовгий час це місце посідав і Шерстюк. Потім різко Шерстюк став «поганим», а Рибалко знову вийшов на арену (перед останніми виборами) таким собі нормальним мужиком. Але невдовзі в баталійних розбірках вашого видання за звання найкращого, найрозумнішого знову Мормуль переміг (чи то гонорари перемогли?).
Перед минулими місцевими виборами ваше видання піарило Обухова, а потім на довгі 4 роки ви забули про всі його позитивні якості та таку собі супер-турботу про рідне місто, про його освіченість, про самопожертву, про унікальні якості керівника… І ось нові вибори, і знову у Обухова з'явилося «непереборне» бажання щось ремонтувати, волонтерствувати і ваше видання - головний трибун всіх його звершень.
Це не я гноблю думку мешканців громади, це ви, шановні (а може й ні), кожного номеру методично, цілеспрямовано насаджуєте в наші голови думку про того «гарного», який більше вам заплатить, при цьому ховаєтесь за наших громадян, видаючи свою правду за нашу! Так хто з нас більший «мілкий боягуз»?
А що до мене особисто, то ви дуже багато в чому помиляєтесь. Ваша газета для мене зовсім не є «колючкою в одному місці», не лестіть дуже собі, що я сплю і бачу як «перекрити вам подих». Я іноді із задоволенням читаю деякі ваші матеріали, але не замовні і продажні, а ті, які показують справжній стан речей.
Мені подобається, що можна прочитати про дуже багато подій, які ви показуєте не на рівні пліток, а на рівні реального життя. Хоча живу у місті, але є родичі у селі, тому часто читаю матеріали про життя селян. Поради про здоров'я також продивляюся, не завжди виконую, але завжди читаю. Якщо ви самі проаналізуєте ваших дописувачів, як ви нас називаєте, то побачите, що за ці роки багато порядних і нормальних людей перестали надсилати вам свої листи. Не знаєте чому? Може тому, що Божа заповідь «Не сотвори себе кумира» зовсім випала з вашої газети? Так як і випадає елементарна порядність? Ви знаєте моє прізвище? І про що воно вам говорить? Воно не громадських організацій чи партій, пристойних гонорарів. Часто я пишу не тільки від себе, а від моїх сусідів, які мене підзадорюють - ти вмієш, іди і пиши. Не знаю, наскільки вмію, але коли уривається терпець читати всяку гидоту або є вільний час - пишу.
Ну, і з «мілким боягузом» ви явно помилились. У мене не малі страхи, а великі! Я дійсно боюся. Боюся за те, що буде з країною, боюсь за хлопців, які зараз стоять десь там, на незрозумілому кордоні, боюсь за дітей і онуків, боюсь за свого сусіда, який зараз десь під Щастям. Я боюсь, що завдяки вашій «пропаганді», в міську раду можуть вибратися люди, яких на понюх табаку не можна підпускати до нашої громади, до влади! Я боюсь, що переважна більшість моїх розсудливих сусідів, проживши довге життя, мовчки ковтає всю прописану вами гидоту, і живе за правилом не чіпай..., щоб... Раніше майже всі мої сусіди читали «СВ», а тепер майже ніхто не виписує, іноді, як і я, купують.
Ось цього я і боюсь, що порядні люди відходять від активного протистояння непорядності, а їх місце займають люди без совісті і честі, бо порядна людина завжди бере під сумнів кожну подію, розбирається в ній, аналізує, а негідник - завжди впевнений у собі. Як приклад - невідомо звідки «матеріалізувалися» наші місцеві громадські діячі. Один сотню людей залишив без грошей, які ті йому на збереження віддали, інші - сиділи оріфлеймом торгували, а тепер бац - патріоти, «турбувачі!» - за громаду бійці. Борони нас, Боже, від таких патріотів. Ось чого боюся, і не соромлюся в цьому признатися, дійсно - боягуз! І знаю точно, що переважна більшість нашої громади мають схожі страхи!
Бо я живу в цьому місті, і дуже хочу, щоб в ньому жили мої діти і онуки. Жили в таких будинках, як «порядний» колишній очільник адміністрації, купалися не в «обіцяних», а в реальних басейнах, читали цікаві та змістовні, а не «проплачені» статі в газетах, ну, і хочу, щоб з війни всі повернулися живими! А ваше «вибачте за емоційність» в кінці припису мені адресованого, викликає тільки посмішку. Про які емоції ви пишете, про те, що «заділо», що правда-матка все ж таки душу ятрить? Хоча, навряд чи.
Здається мені, що у двобою - порядність проти гонорару, останній (у вашому випадку) перемагає з великою перевагою . Жалкую і... страшно!
Сват