Обереги Сватівщини. Новини Голос Громади

Пройшов фестиваль «Слобожанський спас». Окрім яскравої музичної програми в рамках фестивалю були представлені різноманітні кулінарні виставки та виставки народно-прикладного мистецтва. Не перестаєш дивуватися наскільки українці талановиті. Недарма кажуть, що Господь позначив нашу націю своїм поцілунком. Картини, вироби з дерева та бісеру, біжутерія, вишивка – це тільки мала частка всього, чим можна було помилуватися на святі. Але, як завжди, найбільшу уважу перехожих приваблюють вишиванки. Поряд з такими досвідченими майстрами своєї справи як Л. Свілозугова, Р. Бабій, А. Бондаренко свої роботи представили і багато молодих майстринь.

Але все ж таки вже вкотре мене вразила виставка Людмили Свілогузової. За останній час вона вишила три великих рушника, які сміливо можна назвати оберегами Сватівщини. Взагалі слово «Рушник» за своїм значенням означає відрізок дороги, шляху і символізує дуальність світу, адже два кінці мають полюси – плюс і мінус.

Рушник «Національної єдності» Людмила Володимирівна почала вишивати як тільки розпочалися військові дії в Україні. За словами майстрині, вона не уявляє Україну розірваною на частини, тому єдине, як може висловити свою точку зору — вишити оберіг Сватівщини і всієї України. «Головне вірити у свою країну, в людей – тоді ми обовязково збережемо усі надбання наших пращурів і переможемо», — каже Людмила Свілогузова.

В основі рушника з одного боку вишито надпис: «Из глубины веков сияет луч Божественного света! В тебе, как и во мне, живет Любовь и ею вся Вселенная согрета!», а з іншого – «Серпневі зорі моляться з небес за рідну матінку – серпневу Україну, що ми й увесь наш рід сузірями зійшлися у родину». Залишається сподіватися, що ця святиня збереже мир на Сватівській землі, як і усій Україні.

Рушник «Матир-Сва» Людмила Володимирівна вишила на старовинній тканині 19-го століття, зітканій з конопель ручним способом. Подарував цю тканину Людмилі Володимирівні наш відомий земляк Сергій Зятєв. За його словами, ця тканина до його сімї потрапила у спадок від тещі, яка отримала її від своєї бабусі. Довжина рушника сягає 5 метрів. Візерунки на полотнищі вишиті з використанням орнаменту та елементів трипільської культури. За словами майстрині, вибір малюнку був не випадковий. Прочитавши книгу «Невідома Україна», Людмила Володимирівна була вражена археологічною культурою часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині.

Дана культура набула найбільшого розквіту між 4-3 тисячоліттями до н. е. між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії. Суспільна організація трипільщини — рід, що поділявся на великі патріархальні родини. Поклонялися трипільці Богині-матері — символу материнства і родючості. Саме це відобразила на своєму рушникові Людмила Володимирівна, показуючи яке стародавнє коріння в українців. В основі рушника зображено дві протилежності, що створюють ціле - Інь і Ян. Вони залежать один від одного, створюють постійний рух, як чоловік і жінка є партнерами в танці, в любові та житті. Інь і Ян не тільки протилежні, але і гармонійно доповнюють один одного.

А вінцем композиції є зображення Матир-Сва, якій поклонялися трипільці. Згідно Велесовій Книзі (книга в основному призначалася для виховання воїнів – захисників стародавньої Русі), цей дивовижний священний птах русичів має декілька імен – Матир-Сва, Слава або Зоря Красна, Мати-Птиця або Птиця Божеська, Птиця Вишня, Мати-Суря, Птаха-Зоря. Здавна словяни прославляли Сварога і Матінку Сва, бога і богиню весіль. І дивилися у воду святих джерел, і так долучались до таїнства народження життя. Цей рушник майстриня Л.В. Свілогузова подарувала Сватівській районній бібліотеці.

Інша робота – рушник «Дерево життя» — займає почесне місце у Сватівському краєзнавчому музеї. Це український етнічний обереговий знак. У центрі рушника зображена Чаша Всесвіту — знак нащадків Ісуса і знак царської крові в продовження крові Ісуса Христа — це знак Грааля. Вважалося, що свята реліквія може відкриватися тільки людям, що досягли вищого духовного розвитку.

Сама Чаша є символом першопредка, жіночого лона, з якого пішов весь рід. Дерево життя зображується квітучим і символізує процвітання. Основна частина дерева – це теперішнє роду, його процвітання і міць. Центральна квітка – вогонь життя, злиття (клітина зачаття). Вона разом з елементами символізує майбутнє родини, її добробут, майбутніх діточок.

Надалі зображено діточок у розквіті літ, потім зрілість та мудрість людини, а нижче – старість, яка висипає сімя для продовження роду. Як бачимо, «Дерево життя» символізує створену чітку систему Всесвіту. І вся ця велич скромно укоренилась у маленькій чаші, як доказ того, що усе живе на планеті є невідємною частиною Вселенського буття. Як правило, вишивається цей символ червоними нитками, що знаменує собою очисний вогонь та сонце, і повязується він із захисною магією, слугує оберегом та використовується при енергетичному очищенні та лікуванні людей. В основі рушника з одного боку надпис «Слобожанщина моя — край до болю рідний», з іншого – «Слобожанщина моя — горда і привітна» (слова С. Зятєва).

Все своє життя Людмила Свілогузова присвятила вишивці. «Ще коли мені було 7 років моя бабуся — Наталія Романівна Почтарьова, навчила мене вишивати квіточку на тканині, для цього під ножиці потрапив бабусін «капот» (халат). Потім я навчилася зашивати і робити кісет для курева», - розповідає майстриня. Людмила Володимирівна в перший День Незалежності України (1991 року) вишила величезний портрет козака Мамая, який подарувала до краєзнавчого музею, де директором була Г.Т. Плющ. Другий козак зберігається в Київському музеї Івана Гончара, третій був подарований на день народження Євгену Рибалку, який передав його до посольства Узбекістану, як символ слобідського краю.

Загалом роботи сватівської майстрині вже давно відомі за кордоном. Є вони в Іспанії, Італії, Єгипті, Германії, вже не кажучи про республіки колишнього Радянського Союзу. І ніколи Людмила Володимирівна не вимагала грошей за свої шедеври, а завжди дарувала їх від щирого серця, адже, за словами майстрині, головне не те, що в сундуку, а те, що на душі.

Український вишиваний рушник можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу після випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, чарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад старожилів: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько ніс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i у перші дні оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.

Зараз — особливий час. Ми повертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. Приємно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають. Мабуть, чим більше ми будемо про них знати, то, можливо, й життя наше стане радіснішим, духовно багатшим.

Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва — все це вiчне, безсмертне, своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати — то до сьомого поту, якщо спiвати — то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось — то неповторне, захоплююче.

Наталія Світлична

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Обереги Сватівщини

Обереги Сватівщини фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!