ДО 70-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

    З наближенням вікопомної трагічної дати — 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни — ми згадуємо людей, які у грізні роки виявили мужність та відвагу у битві з ворогом. Ці розповіді — про наших земляків, що були учасниками подій того історичного періоду.

1. Відплатив за смерть Зої Космодемянської

    Багатьом людям, які вчилися у радянських школах, відомі с}х)тографії страти фашистами 29 листопада 1941 року під Москвою юної патріотки, бійця розвідувально-диверсійної групи, яка діяла в тилу німецьких військ, Зої Космодемянської. Але як зявилися у нас ці фотознімки, знає мало хто. У військовій газеті 21-ї армії «Боевой натиск» від 09.01.1944 р. була надрукована стаття молодшого лейтенанта І. Горєліна «Слава бійцю Бондареву», у якій повідомлялося, що в боях під селом Потапово Смоленської області у серпні 1943 року сержант Бондарев знищив одного з катів Зої Космодемянської, і у кишені того офіцера були знайдені ці знімки страти.

    Як зясувалося пізніше, сержант Павло Бондарев був командиром відділення 6-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйонну 104-го стрілецького полку знаменитої 62-ї армії, яка відстоювала Сталінград. Далі в газеті повідомлялося: «Підрозділ капітана Лобзова штурмував висоту 240,0 біля с. Потапово. Поряд з капітаном у бою був Бондарев. Він хоробро увірвався в траншею і на очах у свого командира розстрілював гітлерівців з автомата. У цей час група фашистів на чолі з офіцером кинулася в контратаку, направляючись прямо на Бондарева. Вони були вже на відстані декількох кроків від воїна-героя. Бондарев дав останню чергу з автомата. Офіцер і кілька солдатів упали...

    У кишені вбитого Бондаревим гітлерівського офіцера і були знайдені знімки страти Зої Космодемянської.

    Ось хто виявився безпосереднім месником за смерть російської патріотки, яка стала символом безстрашності і хоробрості для нашої молоді...»

    У цьому памятному бою Бондарев одержав важке поранення. Після одужання він потрапив до 290-го окремого винищувального протитанкового дивізіону 160-ї стрілецької дивізії. У його складі брав участь у прориві оборони гітлерівців західніше Ковеля, у звільненні Бреста.

    Після демобілізації, у жовтні 1945 року, Павло Гаврилович Бондарев повернувся додому, у село Свистунівку. Працював у колгоспі. Помер 1998-го року.

2. Сини полку Василь Головченко звільняв Донбас, Україну, Європу...

    Коли у село Комісарівку Ворошиловградської області зайшла остання відступаюча частина червоноармійців, Василь зумів упросити комісара взяти його з собою. Так 12-річний хлопчик Василь Головченко став сином полку і бійцем Червоної Армії, захисником своєї Вітчизни.

     З перших днів служби він був звязковим, а вже через півроку кмітливого хлопчика запросили до полкової розвідки. І він виправдав довіру командування. Переодягнувшись у цивільний одяг, він йшов у села і міста до своїх ровесників, видивлявся, випитував про ворога все, що було потрібно, а потім стояв біля стереотруби на командному пункті і впевнено вказував виявлені цілі.

    Через усю війну пройшов син полку Василь Головченко. Він брав участь у боях за звільнення Дону, Донбасу, України і країн Європи. Був два рази поранений. За мужність і відвагу нагороджений багатьма урядовими нагородами.

    Після війни Василь Іванович Головченко більше 20 років прослужив у Радянській Армії, пройшовши шлях від сина полку до майора. Після відставки займав у Сватівському районі ряд керівних посад: інструктора райкому партії, заступника голови райвиконкому, директора комбінату комунальних підприємств. Леонід Золотарьов — звязківець, розвідник, шофер, загинув 1 травня 1945-го...

    Народився Леонід Золотарьов у місті Сватове, у робітничій сімї. Навчався в середній школі №2, любив техніку, слюсарну справу.

    У квітні 1943 року Леонід вирішив помститися фашистам за смерть свого батька і попрохав командира військової частини, яка проходила містом, взяти його з собою. Так 14-річний Леонід Золотарьов став сином полку і у складі 22-ї зенітно-артилерійської дивізії пройшов з важкими боями територією України, Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії. Він був звязківцем, розвідником, шофером.

    Як воював Л. Золотарьов, згадує у своєму листі до Сватівського народного районного краєзнавчого музею його командир, генерал-майор В.І. Горбань: «Незважаючи на те, що фактично за віком Льоня був ще дитиною, він мужньо і стійко переносив весь тягар військової служби. Ніколи не засмучувався і не втрачав присутності духу. Дуже любив свою маму, часто згадував її і розповідав про неї.

    В бій завжди рвався, щоб помститися за батька. Для мене він був не просто солдатом, а близькою і рідною людиною, і, по можливості, зважаючи на вік Льоні, я намагався полегшити йому службу. А ось у місті Відень (Австрія) не догледів. А він, охоплений ненавистю до ворога, буквально ліз у пекло вуличних боїв.

    Саме там, у Відні, Леонід був тяжко поранений і 1 травня 1945 року помер у польовому шпиталі, не доживши до Перемоги усього вісім днів.

    Жаль юних патріотів, які загинули, не пізнавши ро-дощів життя, радощів кохання і здійснення своїх життєвих планів. Вічна їм память і слава!».

    Ці розповіді взяті з книги «Сватівщина у роки Великої Вітчизняної війни». Запрошуємо читачів надавати розповіді про своїх рідних, знайомих, які були учасниками війни, пройшли нелегкий шлях до Перемоги або навічно залишилися на фронтових дорогах.