Школа, батьки, суспільство завжди виконували і виконують одну з найважливіших функцій - навчання і виховання підростаючого покоління. І головне в ній - не лише набуття знань дітьми, а й навчити їх у подальшому успішно «пливти у бурхливому життєвому морі». Народна мудрість говорить, що багатство людини не те, що він має при собі і надбав за усе трудове життя, а багатство – у самій людині, у її працездатності, моральній стійкості, здатності протистояти усіляким негараздам, знаходити вихід навіть у безвиході, вмінні передбачати негативні чи позитивні ситуації, творити добро не лише для себе, своєї сімї, а й людям, бо воно завжди повертається сторицею, навіть через роки. І ще одна особливість у навчанні і вихованні – це враховувати не лише біологічний і генетичний спадок дитини від батьків, а й здатність її у різних обставинах вбирати в себе кращі (чи негативні) риси характеру від оточуючих її людей. І ми, педагоги, завжди памятали про це у своїй роботі.
Ми, ветерани, як і батьки, радіємо успіхам своїх колишніх вихованців і сумуємо з їхніх життєвих невдач та негараздів. Вони до кінця нашого життя, як і для батьків, залишаються для нас Євгенами, Ігорями, Сергіями, Олександрами, Тетянами, Ларисами, Маринами тощо. Більшість з них залишаються жити і працювати навіть після закінчення навчання у вищих і середніх навчальних закладах, у нашому місті чи районі, у різних сферах життєдіяльності. Чимало з них обіймали чи обіймають керівні посади.
Одним з таких очільників є Сватівський міський голова Євген Вікторович Рибалко. Людина неординарна, відповідальна, принципова, творча, самовіддана у роботі, цілеспрямована у досягненні поставленої мети, комунікабельна і людяна. Усі кращі риси свого характеру він успадкував не лише від своїх батьків, а й від педагогів СШ №8, де навчався, Г.О. Бондарєвої і К.І. Руденко (Калашникової), Т.М. Тішакової, А.І. Таранченка, М.О. Кармазіної.
Маючи добрі організаторські здібності, вболіваючи душею і серцем за справу, він зі своїми підрозділами міськради, союзниками – колективами комунальних підприємств «Сватове-благоустрій» та «Сватове-тепло», міським ринком та водоканалом, депутатським корпусом та іншими помічниками прагне зробити наше місто красивим, охайним, комфортним, з вуличним освітленням і чистою питною водою, зі зручними переходами через річку, чудовим парком і дитячими майданчиками по мікрорайонах, іншими місцями для відпочинку, зручними маршрутками для пасажирів, пляжами та організацією народних свят. Євгену Вікторовичу до всього є діло, за яке він вболіває. І ми, ветерани, переконуємося у цьому не лише читаючи місцеву пресу, а й на власні очі. Він навіть неможливе робить можливим. Так, наприклад, 57 мешканців Сватового у кінці 2013 року вирішили приватизувати землю, на якій живуть, але виникли бюрократичні «проволочки», бо при міськрадах та райрадах не були створені комісії по збереженню памятників культури і архітектури (раніше цим займався відділ культури, але йому було заборонено). Куди тільки не писали і не дзвонили сватівчани: до Луганська, до Києва, до різних інспекцій, але відповідь була одна – немає ще рішення «зверху». Та майже через рік Євгену Вікторовичу, відділу земельних ресурсів і юристу вдалося вирішити цю важливу проблему. І навіть з інших міст і районів Луганщини дзвонили та приїздили за досвідом з цього питання. Завдяки патріотизму, здібностям, далекоглядності Є.В. Рибалку в умовах збройного конфлікту та Донбасі вдалося зберегти мир і спокій у нашому місті та районі.
Та спокій нашому міському голові лише сниться, бо ще багато невирішених проблем сьогодення і перспективних, воєнних, бо у нас дислокуються військові, госпіталь, біженці. І вирішення всіх цих проблем потребує як міцного здоровя, так і міцних нервів. А ми іноді забуваємо, що він теж жива людина!
Тому бажаємо Євгену Вікторовичу в подальшому міцного здоровя, безмежного щастя, успіхів, сонячного сімейного тепла і затишку. А ту ситуацію, яка виникла з Євгеном Вікторовичем під час представлення головою облдержадміністрації Г.Г. Москалем нового голови райдержадміністрації О.В. Петіка, потрібно вважати простим непорозумінням, адже в умовах воєнного часу навіть залізні нерви можуть підвести.
Миру, злагоди, добра і терпіння нам усім на Україні!
З повагою, ветерани педагогічної праці А. Охрімчук, Г. Плющ, Н. Полякова, В. Радомська