Пам'ять про війну, її сувора правда залишаються з нами як найкращий за силою духу приклад мужності, патріотизму, важкої ратної праці і вічної скорботи за тими, хто поклав на вівтар Перемоги найдорожче – життя.
Війна пройшла залізним плугом через кожне серце, кожну долю і кожне життя. Так, Перемога була одна на всіх, хто вступив у двобій з нацистською навалою. І ніхто не стояв за ціною. Про тяжкі часи, які випали на долю нашого народу ми можемо почути від стареньких ветеранів, від їх дружин, синів, дочок. Ось що розповіла мені Клименко (Коверга) Любов Василівна донька покійного вже ветерана, учасника Сталінградської битви, Ковергу Василя Петровича: «Доля так розпорядилася, що в 1941 році мій батько закінчив навчання в середній школі №6 м.Сватове. Як і десятки інших, мріяв про професію військового, тому подав документи до Харківського воєнного танкового училища, але навчатися в Харкові довелося дуже мало, бо загарбники вже топтали рідну українську землю. Училище евакуювали до м. Ташкент, тоді це було в Узбекистані. Прискорене навчання протягом одного року - і вже в строю стояли молоді лейтенанти. Серед них був і мій батько Коверга В.П., якому на той час тільки виповнилося 18 років.
Сто двадцять випускників Ташкенського училища, молодих “необстріляних” офіцерів кинули у горнило війни. Батько попав до фугасно – вогнеметної роти в армію під командуванням генерала Чуйкова. Їх розмістили спочатку під м. Калачем, а там уже був недалеко і фронт. Батько був улюбленцем роти, бо заслужив це своїми справедливістю, мудрістю, умінням нікого не скривдити (а був він призначений командиром взводу), був вимогливий до себе і товаришів, а ще він міг пошуткувати, заспівати пісню і цим підняти настрій бійців.
На мого батька та його побратимів випали страшні випробування. Перші бої, перший біль від втрати товаришів, перші поранення. Довелося воювати в голоді і холоді. Бої точилися жорстокі, люті… Крок за кроком радянські воїни рухалися вперед, відвойовуючи рідну землю по клаптику. І ось-сам Волгоград (пізніше Сталінград). Тато розповідав, як не раз піднімав бійців в атаку. Кругом все палало, диміло. Ворог нещадно поливав танковим, мінометним вогнем, але справжні патріоти не відступали, бо прозвучав лозунг: «Відступати далі нікуди. Позаду Волга».
Дуже запекло точилися бої за висоту, що звалася Мамаєвим Курганом. Ось саме тут татусь і отримав контузію та дуже серйозне поранення в груди. Він стікав кровю, але товариші не покинули його, винесли з поля бою і відправили до військового шпиталю. Поряд з ним був і наш земляк, Герой Радянського Союзу П.В. Коваленко. Так для сватівчанина, уже старшого лейтенанта, Василя Коверги закінчилася війна, він став інвалідом І групи, і вже не потрапив більше на фронт. Довгі роки реабілітації, інвалідність на все життя. Батько був нагороджений саме за взяття Мамаєвого Кургану орденом Червоної Зірки, а пізніше медалями: «За оборону Сталінграду», «За відвагу», «За Перемогу». Уже в мирні часи В.П. Ковергу нагородили Орденом Великої Вітчизняної Війни І ступеню та багатьма ювілейними медалями, а також “Знаком Пошани”.
Майже сорок років після війни Василь Петрович пропрацював на МЕЗі. Виховав сина та доньку. Разом з дружиною відсвяткував 45 років подружнього життя. Але поранення давали про себе знати, його знову перевели на І групу інвалідності. І ось 1990 році перестало битися серце В,П, Коверги. Але у памяті рідних та близьких він залишається людиною сильною духом, з гарними помислами, відчайдушно хоробрим, невгамовним, співучим, з почуттям гумору. “Він – патріот. За його вміння на все поглянути з посмішкою, з оптимізмом, проступає велика душа трударя і мужність непомітного героя, бо він був дуже скромною людиною. Про війну говорив мало, бо вона пекла, горіла в його душі, на очах зявлялися сльози при спогадах про нашого дорогого батька, дідуся. І на душі стає якось тепло, тиха радість огортає серце. І хочеться бути хоч трішечки схожим на нього. В книзі «Сватівщина в роки війни» є і його прізвище”, - схвильовано пригадує донька героя-захисника.
Дорогі ветерани, ми завжди будемо пам'ятати ваш героїчний подвиг і обіцяємо вам, що будемо продовжувати вашу справу і боронити мир на землі. Миру, добробуту, міцного здоров'я та щасливого довголіття. Низький уклін живим і вічна пам'ять полеглим.
Спілкувалася Олена Бачерікова
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
