Більшість сватівські будинків не мають власних імен. Їм накреслено долею бути безіменними свідками історії міста, а для окремих представників – її творцями. В той же час кожен будинок має свою долю, як і кожна людина. Інколи їхні долі тісно переплітаються на довгі роки. У більшості випадків будинок чи-то квартира переживають разом з господарем все його життя, захищають його від дощу та вітру, зігрівають довгими холодними вечорами, ділять всі сімейні радощі та горе. А добрий господар доглядає свою оселю, прикрашає та любить її, бо тут пройшло все його життя, народилися та виросли діти та онуки. Мабуть, тому іноді так сумно і водночас радісно повертатися у будинок своїх батьків, де пройшли твоє дитинство та юність.
До редакції «Голосу громади» звернувся старожил будинку №10 на кв. ім. А.В. Луначарського М. В. Брайловський. Він попрохав привітати всіх співмешканців з днем народження свого будинку. За словами Миколи Васильовича, 25 квітня їхній будинок відзначає своє 40-річчя. Всього будинок №10 налічує 70 квартир і тільки у 19 з них і досі живуть господарі, які вселилися у новобудову у далекому 1975 році. Микола Васильович розповідає, що всі давні сусіди роками живуть дуже дружно, завжди разом прибирають біля свого будинку, облаштовують лавочки, доглядають за квітниками.
Ми теж поздоровляємо жителів будинку №10 на кв. Луначарського і хочемо нагадати історію будівництва самого кварталу. На початку 60-х років тут були поля радгоспу «Дружба» та величезний пустир. Перший будинок був введений в експлуатацію у 1965 році і більшість квартир у ньому отримали вчителі. Потім “виріс” будинок №2. Новобудови мали адресу – пров. Промисловий. Коли були побудовані інші багатоповерхівки так званого «нижнього» кварталу, мікрорайону хотіли спочатку дати назву «Черемха», але потім вирішили назвати цей спальний район на честь першого наркома просвіти А.В. Луначарського. Поступово в мікрорайоні збудували інфраструктуру: магазин, школу, дитячий садочок. «Верхній» квартал зявився набагато пізніше. Сьогодні у мікрорайоні налічується 18 багатоквартирних будинків. І, мабуть, про кожен з них старожили можуть написати щось цікаве. Тому чекаємо на ваші листи або дзвінки, шановні читачі.