Щороку ми схиляємо голови перед подвигами ветеранів, які на цілих 70 років подарували кожному з нас мирне життя. Безсмертний подвиг нашого народу, що вистояв i перемiг у полумї Великої Вiтчизняної війни — святиня для кожного з нас.
На жаль, з кожним роком усе бiльш вiддаленими стають цi подiї та все менше залишається учасників бойових дій, ветеранів трудового фронту. Вони вiдходять у вiчнiсть. І кожне сказане ними слово дороге для нас, особливо зараз!
У бронзi, гранiтi й мармурi обелiскiв, скульптур, меморiальних дошок i назв вулиць та площ увiковiчнена память про солдатiв, що стали гордiстю не лише свого народу. Згадати цих людей, поки вони з нами, поки вони поряд — означає доторкнутися до слави наших батькiв i дiдiв, приклонитися перед їхнiми мужнiстю й героїзмом.
Сьогоднi, шановнi читачi, пропонуємо вашiй увазi розповiдь про ветерана Великої Вітчизняної війни, ветерана педагогічної праці Анісіну Тетяну Степанівну.
Народилася Тетяна 24 лютого 1925р. в с. Авілове Дмитрівського району Орловської області.
Т.С. Анісіна закінчила Харківський педагогічний університет, факультет — російська мова та література. Після його закінчення молода дівчина працювала старшим вихователем у дитячому садочку. Як пригадує Тетяна Степанівна, їй не було і 18-ти років, коли її викликали у військкомат і повідомили, що забирають на фронт, сказали, щоб дівчина зібрала усі необхідні речі. А вже вранці 120 жінок відправили на фронт.
“Зібрали найкращих кухарів, медиків, педагогів, бухгалтерів, з них були 2 офіцери і 1 старшина. Старшина нам повідомив, що ми будемо працювати на пекарні. Пекти хліб для солдатів. Для кожного був розподілений обсяг робіт», — пригадує жінка. Тетяна Степанівна отримала значок “Відмінний пекар”.
Зустріла перемогу в невеликому будинку в Німеччині в місті Зеро, не далеко від Берліна. «Нам забороняли відкривати вікна. Ми з дівчатами сиділи і чули, як десь неподалік бомблять. Аж чуємо — хтось нам стукає у двері і голосно говорить: «Всі на шикування!». Нас зібрав командир і повідомив: «Дорогі мої друзі! Війні кінець. Для нас вона закінчена. Ми перемогли!»
У цю щасливу, найхвилюючу мить усі почали обніматися, цілувати один одного, хлопці почали танцювати в присядку. А потім ми запитали у командира, що ми чули, що десь бомблять, а він нам відповів, що це наші льотчики стріляли в повітрі на честь перемоги”.
10 вересня 1945р. Тетяна Степанівна повернулась додому. Після війни вона працювала в Преображенській ЗОШ завучем та одночасно вчителем російської мови і літератури.
Нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ст. “За мужність», медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. В 2004 році жінці подарували найціннішу для неї книгу — Книгу Памяті України Луганської області, переможців Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.
Мине ще зовсім небагато часу і з нами зовсім не залишиться тих, хто наближав Перемогу. Нинішнє покоління знає про ту війну лише з книжок та кінофільмів. Давайте шанувати кожну годину спілкування з тими, хто 70 років тому так, як і Тетяна Степанівна, зі сльозами на очах вперше вимовили це — таке величне слово — Перемога!
Фото: Т.С. Анісіна; з наради дівчат військовослужбовців 20 листопада 1945 р.
Олена Бачерікова
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
