Березень місяць щороку, крім всього, особливий тим, що проводяться зазвичай свята, присвячені Т. Г. Шевченку. В цьому році в нашому місті відбувся Сьомий відкритий Свистунівський фестиваль поезії Т. Г. Шевченка. Він був присвячений 201 річниці від дня народження великого українського поета, письменника і художника. На цю подію відгукнулися й місцеві ЗМІ. Зокрема, допис на першій сторінці газети “Сватівські відомості” починався з того, що виступи учасників фестивалю були оцінені як добрі. «Але чи то було щиро?», - запитує автор публікації. А ви, шановні читачі, бачили де-небудь нещирих дітей? Діти щирі завжди - і тоді, коли бешкетують, і тоді, коли так емоціонально читають вірші, як на Шевченківському фестивалі.
Далі в згаданому дописі йшлося про дискомфорт автора від того, що він аж шість разів почув у різному, зрозуміло, виконанні вірш Т.Г. Шевченка “Розрита могила”. Шановні читачі, подумайте самі - чи можна диктувати дітям те, про що вони хочуть говорити зі сцени? На мій погляд - ні. Діти відображали своє бачення світу через сприйняття поезії, а тому саме такі вірші звучали в різному виконанні і в різній інтерпретації. Згаданий вірш про образ української волі, заритої глибоко, і надихнули на написання вірша події археологічних розкопок. Насправді в Україну, мабуть, вже ніколи не повернуться артефакти, що були знайдені не тільки за часів Кобзаря, а й в значно пізніший період, наприклад: радянські, коли були знайдені унікальні знахідки скіфського золота. Не повернуться знахідки унікальної кераміки часів Трипільської культури і багато іншого. Україна, як безприданниця, залишилася після розвалу Союзу без тих цінностей, які вважалися загальносоюзними і були успадковані Російською Федерацією.
А сучасні події в Криму і на Сході України, що несуть численні жертви, дуже сильно привертають до образів саме в цій поезії Т. Г. Шевченка. І в ліричних віршах діти теж зверталися до мотивів найбільш близьких їм. Цей світ сучасних школярів у сприйнятті через поезію був різноманітний і цікавий. Варто було лише прийти на захід та підтримати дітей оплесками і тоді, коли в кінці виступу дякували за увагу, і тоді, коли завершували виступ словами: “Слава Україні!”
Без перебільшення на фестивалі були унікальні виступи. Справедливо зазначали ті, хто говорив про перевантажену програму фестивалю, бо її вистачило б на два дні. Бо чималий загал глядачів хотів би більше поспілкуватися з унікальним дослідником - шевченкознавцем, який мало не весь світ обїхав, щоб дослідити історію і зібрати світлини, що зображають памятники Т.Г. Шевченку. Бурю оплесків викликали у глядачів актори Київського театру Володимира Завальнюка. А гра на бандурі здавалася такою потужною звуковою хвилею, що линула далеко за межі зали Народного Дому “Сватова - Лучка”.
Можливо й не помилюся, коли скажу, що виступ такого кобзаря, ми, скоріше за все, не скоро почуємо в нашому місті. Звуки двохсотлітньої кобзи здавалися справжнім мистецьким чаклунством, тексти пісень, яким чимало сотень літ, вражали неперевершеною чистотою. На превеликий жаль, автор згаданого допису не написав про унікальність Шевченківського фестивалю, який проводиться на Сватівщині, і вже став традицією. Він лише радить повчитися популяризації у відомого гурту “Океан Ельзи”. Цей гурт мені подобається, але всяка популяризація дуже часто буває споріднена з вульгаризацією, бо це слово за походженням з латині і означає - вульгаризацію.
Виникає питання до автора згаданого допису: а чи не було лукавством ніби-то піклування про невідшкодований вихідний вчителям і чи була необхідність публікації матеріалу на першій сторінці згаданої газети, згідно із журналістською етикою?
Можливо, шановні читачі, ми не дуже переймаємося тим, що створює імідж нашої громади, нашого міста і всієї Сватівщини? Саме так відбулося і з висвітленням проведення фестивалю поезії Кобзаря, який є нашим духовним наставником, а духовність то - з царини інтимного в кожній людині. І дівчина, котра виступала першою на фестивалі в номінації “Ліричні мотиви поезії Т. Г. Шевченка” Аліна, яка до того ж неодноразово брала участь у пісенних конкурсах в Одесі та Маріуполі. І те, що діти на фестивалі демонстрували вміння втілювати поетичний образ на сцені так, як не всякий професіональний актор зможе. І військові, які вручали призи дітям, теж було сильним виховним моментом під час заходу. І те, що спонсори фестивалю дуже відомі в світі: Богдан Шаврилишин, Союз українок імені княгині Ольги з Австралії та ін. І наші місцеві газети теж створюють імідж нашому місту.
Щиро вдячна за виступи всім конкурсантам фестивалю, спонсорам, учасникам і тим, хто підтримує наше українство.
Любов Білоцерківська — історик-суспільствознавець