У суботу, 17 січня, глядацька зала НД «Сватова-Лучка» ледве вмістила всіх бажаючих. Тут були сватівчани різного віку, військові, школярі, керівництво міста та району – всі прийшли подивитися виставу Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка. Я особисто тільки двічі у своєму житті була в театрі, а більшість сватівчан (я впевнена) за все своє життя навряд чи мали й таку нагоду, тому для багатьох це була щаслива можливість насолодитися грою акторів такого знаменитого театру. Перед тим, як описати своє враження від постанови, хочу повідомити, що пєса «Нація» була написана ще 25 років тому українською письменницею (поетом, прозаїком, публіцистом) Марією Василівною Матіос. Твори письменниці перекладені сербською, румунською, російською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською, єврейською мовами. Друкувалися у Канаді, США, Китаї, Хорватії, Росії, Сербії.
Не дивлячись, що пєса була написана дуже давно, вона й сьогодні є дуже актуальною. Молода театральна трупа (всі актори до 25 років) під керівництвом заслуженого артиста України, директора і художнього керівника Івано-Франківського театру Р.Л. Держипільського, представляла виставу «Нація» не тільки в найбільших містах Європи, а й в Америці, Канаді. За словами артистів, керівництво східних областей України протягом останніх 20-ти років просто забороняло цю виставу нібито через негативне ставлення громадян Сходу до подій, які розгортаються у пєсі. Отак колишній партійно-номенклатурний актив вирішував за нас – що нам потрібно дивитися, а що - зась! І тільки у 2013 році пєсу «Нація» було дозволено зіграти на сцені Донецького театру, де глядачі після закінчення вистави стоячи 17 хвилин оплесками дякували Івано-Франківським акторам. «Це в черговий раз доводить, що Україна – єдина від Сходу до Заходу, від Півдня до Півночі», - каже режисер Ростислав Держипільський.
На сватівській сцені вистава ставилася ювілейний 55-й раз, і дуже приємно, що своє турне по східній частині України артисти розпочали саме з нашого міста. Марія Матіос (до речі, депутат Верховної Ради України) теж разом з театром бере участь у турне, і, за словами акторів, є «їхнім янголом-охоронцем».
Хочу зазначити, що сама вистава «Нація» особисто мене ввела у шоковий стан, як втім і більшість глядачів у залі. Під час вистави було настільки тихо, а дійство на сцені настільки захоплюючим, що кожен мимоволі відчував якийсь споріднений звязок з героями, прототипи яких вже давно покинули цей світ, але, здається, завжди знаходяться серед нас, слідкують за нашими діями і спрямовують нас на певні вчинки. Головною героїнею вистави була лялька-мотанка, яка є символом української нації. Традиційно ляльку-мотанку вважають родинним оберегом, який матір робить спеціально для дитини, символом жіночої мудрості. У ляльки-мотанки немає обличчя і вона є своєрідним звязком між нами, тими, кого вже немає з нами, і тими, хто ще не народився. Кожна лялька у виставі несе під серцем ненароджену дитину і наводить глядача на думку, що ця дитина є продовженням нашої самобутньої, української нації, тому обовязково повинна народитися, інакше немає сенсу в самому житті.
Сюжети вистави «Нація» відображають трагічні сторінки історії України, які пережив український народ у минулому столітті. Вистава “Нація” спирається на сюжети чотирьох новел Марії Матіос - “Юряна і Довгопол”, “Прощай мене”, “Вставайте, мамко” і “Не плачте за мною ніколи”. Історії мають підзаголовок “Одкровення” 40-50-х років ХХ століття – визвольна війна, розстріли, депортація, насильницька колективізація.
Крім прекрасної гри акторів необхідно сказати про мову постановки, яка вражає своєю прозорістю й традиційністю. Стискається серце й від давніх українських пісень, які актори виконують «наживо» без будь-якого музичного супроводу. Ці пісні дають нам змогу усвідомити, наскільки ми культурно високорозвинена нація, наскільки точно вони передають генетичний код українців від покоління до покоління. Актриси Олеся Пасічняк заворожує глядачів своїми пречудовими монологами буковинської бабці, що готується вмирати, Галина Баранкевич бездоганно грає роль жіночки, що страждає, Марія Левченко красивим альтом співає народних українських пісень. В унісон звучить й музичне оформлення, лейтмотивом якого є співане “Господи помилуй” і його латинський аналог “Kyrie eleison”.
На сцені було багато смерті. Гинули воїни УПА, гинули НКВДисти, гинули звичайні сільські жінки. Було багато плачу, заупокійних молитов і співів. Особливе місце у виставі займає сюжет визвольної боротьби українського народу, який, як ніколи, актуальний сьогодні. Один із героїв, на руках якого вмирає брат та ворог в образі жінки, що не скорилася, каже: «... Навіщо ми вбиваємо один одного так нещадно... Цю жінку я, може, навіть любив би... Але, може, завтра мені доведеться її вбити... Я їх усіх ненавиджу... І вони нас ніколи не полюблять... Чому вони кажуть зупинитися? Що? Зупинитися вбивати один одного чи зупинити машину? Я зупинив би, але не можу вже. Попереду засідка, позаду кров... Ці ріки крові... це одна кров... вона заливає й мене... й хто буде знати, котра з них чиста... кров... Брате!! Кров не має нації. Але це не так просто розказати тим, хто розпалений ненавистю до тебе...».
Попри смерть у виставі було і багато життя, любові і навіть старечого доброго гумору.
Зовсім неоднозначно у виставі представ перед глядачами образ труни. Цей предмет на сцені використовувся творчо та несподівано. Буковинська бабця навіть позичала приготовану для себе труну: «Двадцять раз мою позичали й вісім - дідову... А оця моя домовинка найстарша в селі. Двадцять пять років - ще не день. Але хіба вгадаєш, коли тобі дорога до неї простелиться? Видиш, як лялечка, стоїть моя хатка. Другі думають, що їх хатка та, що три поверхи має, або та, що на чотирьох колесах їде, а воно, дочко, ні. Оце - наша найголовніша хатка... А скільки того маєтку на той світ треба? Усі однаково беруть. Бідний не візьме, бо немає що, а багатий не візьме, бо немає куди... Як живеш по-людськи, то ховатимуть тебе по-людськи... А решта - самі знаєте. Як зробите - так буде!».
Наприкінці вистави труна, яка врятувала велику українську родину від депортації, натомість забравши життя матері чотирьох дітей, раптом перетворюється в колиску для немовлят, немов кажучи нам, що Господь не забув про нашу землю, про нашу націю, яка завжди буде мати своє продовження. Із смерті народжується життя. Народжується молода, здорова нація.
Закінчилася вистава. Одні глядачі плакали, інші не могли дочекатися закінчення спектаклю. На когось вистава справила сильне враження, на когось – гнітюче. Але байдужих у залі не залишилося.
Після вистави на сцену була запрошена сама авторка книжки «Нація» Марія Матіос. Вона сказала, що ніколи так не хвилювалася, як у Сватовому, бо серед глядачів у залі було багато військових, які сьогодні захищають нашу землю від ворога. Найбільше Марія Василівна розчулилася, коли їй підніс квіти молоденький солдат і сказав: «Пані Маріє! Я ніколи не любив театру, бо я ніколи в ньому не був». Але сьогоднішня вистава його так пройняла, що він навіть не міг говорити від почуттів, які переповнювали його серце.
«Він ще ніколи не був у театрі, але вже був на війні. Чи не про це ми сьогодні дивилися виставу? Я дякую всім присутнім і хочу вибачитися, що ми до вас приїхали не з розважальною програмою, а змусили вас поринути в українське історичне пекло. На мою думку, люди, які не памятають свого минулого, приречені переживати це минуле знову, – каже Марія Матіос. – Сьогодні ми намагаємося зрозуміти: що з нами було, що з нами є і що з нами буде. Вистава «Нація» - це драма-реквієм, це молитва за душі невинно убієнних українців, які були поділені на різні табори. Я вірю, що в глядацькій залі Сватового сидить покоління, яке абсолютно точно хоче Україні миру, добра і незалежності. Тому я вірю, що це покоління не віддасть ні пяді української землі жодному ворогу».
Наприкінці промови Марія Василівна попрохала сватівчан підтримати молитвами нашого земляка Юру Гладченка, сержанта Луганського прикордонного загону, який разом із товаришами декілька діб тримали оборону в червні минулого року на українсько-російському кордоні. Він був дуже тяжко поранений, але завдяки добрим людям пройшов лікування в Ізраїлі і сьогодні завдяки силі духу і прагнення до життя намагається стати на ноги. 22-річний Юра мені сказав: «Мария Васильевна, Вы знаете что нас объединяет? Восточная Украина – это генетический страх, а Западная – это генетическая память. И я так хочу, чтобы они объединились!». Помолімося за нього, за всіх українців, кому сьогодні так необхідна підтримка, бо я вірю, що Бог нас любить, Бог нас чує і ми все витримаємо».
Зі словами вдячності до артистів звернулися керівники міста та району Євген Рибалко, Олексій Борзило та інші, представники великої Сватівської шкільної родини, а глядачі дарували квіти і гучними оплесками висловлювали свою єдність та солідарність із гостями з Івано-Франківська.
М.В. Матіос подарувала Сватівській районній бібліотеці добірку своїх книжок, а Ростислав Держипільський від імені колективу Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка вручив міському голові Є.В. Рибалку подарунок для Сватівської територіальної громади – ляльку-мотанку, як символ чистоти і процвітання. У відповідь Євген Вікторович подякував івано-франківцям за прекрасну виставу і наголосив, що добро обовязково переможе зло, і Україна буде великою державою.
Від Сватівської територіальної громади особисто М.В. Матіос та колективу Івано-Франківського театру, було вручено Листи-подяки, щедрий коровай, великий торт від Сватівських майстрів та кошики квітів.
Під час урочистостей за сумлінну службу і виконання покладених обовязків під час проведення АТО в Луганській та Донецькій областях державними нагородами були відзначені військовослужбовці ВЧ «Польова пошта В6056». Медаллю «За оборону рідної Держави» нагороджено механіка-водія В.В. Ананченка, орденом «За вірність присязі» та нагрудним знаком «Учасник Євромайдану» за участь в революції Гідності та відстоювання людських прав і свобод нагороджено старшого сапера І.Л. Туровець, орденами «За вірність присязі, «Єдність та воля» та нагрудним знаком «Учасник Євромайдану» було нагороджено командира військової частини Д.В. Сєрова.
Слава українським воїнам!
Слава Нації!
На фото: під час спектаклю;
М. Матіос дякує міському голові Є. Рибалко за гостинність;
актори вистави під час спектаклю
Ольга Найдьонова
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
