Нещодавно глава Луганської ОДА Г. Москаль на районній нараді в Старобільську сказав, що військовий госпіталь зі Сватового переведуть в Сєвєродонецьк, ближче до лінії фронту. Однією з причин він назвав те, що поранених не завжди встигають довезти через велику відстань.
Мені, як і багатьом сьогодні сватівчанам, порадили звернутися у військовий госпіталь, розташований у нашому місті, щоб підтвердити обстеження УЗД, зроблене в районній лікарні. Потрапивши в розташування госпіталю, я зустрівся з командиром медустанови Юрієм Віталійовичем, який мені ввічливо пояснив, що лікарі госпіталю консультують всіх цивільних абсолютно безкоштовно, тільки операцій стаціонарних вони не роблять, але якщо щось екстрене, то обовязково нададуть будь-яку допомогу. Юрій Віталійович терпляче показав, де займати чергу на діагностику.
В той же час мене не полишало відчуття незручності через те, що я стану навантажувати військових лікарів своїми проблемами, та ще й безкоштовно. Але тут брата побачив, який приходив робити рентген хворого зуба, тому що в РТМО апарат не працював. Загалом здоровя виявилося важливішим, тому після недовгих роздумів вирішив скористатися пропозицією начальника госпіталю і зайняв чергу. Але, як виявилося, даремно - лише зіпсував собі настрій на цілий день.
У коридорі в черзі до різних лікарів стояло багато людей різного віку, чоловіки і жінки, заможні і не дуже (тільки дітей не було), адже військові лікарі обслуговують цивільних практично з будь-якого захворювання. Зайняв чергу за одним із сватівських підприємців, і, як би виправдовуючи свою присутність, завів розмову - мовляв, добре, що у нас в Сватове розташований військовий госпіталь. Я сказав - треба дякувати меру Є. Рибалку за те, що знайшов можливість відремонтувати будівлю колишнього стадіону і створити всі умови для роботи госпіталю. А тепер добро повертається сторицею не особисто Євгену Вікторовичу, а всім сватівчанам, які можуть звернутися до військових лікарів, щоб поліпшити своє здоровя. Адже лікують тут усіх, незалежно від політичних поглядів чи соціального становища.
Я звернувся за підтримкою своїх слів до підприємця, але він відповів: «Я дотримуюся нейтралітету у відносинах України і Донбасу». Я був ошелешений. Начебто не остання людина в місті, йому країна надала можливість займатися бізнесом, він щодня спілкується з покупцями, і в той же час залишається байдужим до своєї країни, до війни, яка «кровоточить» раною на Сході. За його словами можна дійти висновку, що Україна і Донбас - дві різні країни. Це я йому і сказав. Але яким було моє здивування, коли раптом майже всі в черзі пожвавилися і зашипіли як гуси, почувши «чужака» (тобто мене) у своєму сараї! І пішли в хід репліки, що «Україна поміняла одних олігархів на інших», називалися (спеціально перекручуючи) прізвища керівників держави, люто критикували всіх, починаючи від київської і закінчуючи місцевою владою, галасували - «навіщо нам та Європа і НАТО», а одна жінка навіть стверджувала, що нахабні «чорномазі натовці» в Чугуєві на блокпосту її особисто «викидали з машини для перевірки». «У Чугуєві і блокпоста-то немає» - подумав я і вийшов з приміщення, щоб вдихнути свіже повітря.
Мені навіть стало не по собі від лавини негативу, яку я щойно отримав від своїх земляків. Вийшов, дихаю на повні груди і думаю: «Ось він - наш сватівський електорат, що на останніх виборах мало не обрав до Верховної Ради сепаратюгу Голенка, який зі своїми однопартійцями не просто розграбували всю Україну, а ще й привели війну на Донбас. Ці люди, що стоять зі мною в черзі, заперечують все українське, моляться на країну, яка вщент «расфігачила» з «Градів» єдиний регіон, який їх підтримував, «захищаючи» російськомовних.
І згадався нещодавно побачений по телеку сюжет про російського контрактника, який воював в Луганську. За кого? «За своїх! За кого ж ще?», - відповідає терорист і воював, напевно, за принципом - бий своїх (російськомовних), щоб чужі боялися! Ці люди в черзі, живуть у мирному місті Сватове, говорять про високу політику, нібито щось у ній розуміють, скаржаться на своє «важке» життя і на українських військових, а самі прийшли на уклін до тих же військових лікарів, вважаючи, що їм всі винні. Вірно сказав Євген Рибалко, що у більшості наших людей присутній тільки хапальний рефлекс. Вони звикли завжди брати, і не вважають за потрібне не тільки щось віддавати або хоча б у відповідь подякувати, а можуть ще й «плюнути в колодязь». Не дивно, що більшість молодих людей хоче швидше виїхати з рідного міста, менталітет половини людей якого застряг у середині минулого століття.
Так і хотілося запитати у присутніх в черзі: чому ж вони не йдуть лікуватися у Сватівське РТМО або не їдуть на обстеження в такий близький їм за духом Луганськ, де вже не залишилося лікарів, а є тільки медпрацівники? Чому вони прийшли до тих же українських військових, щоб знову щось взяти собі, а у відповідь... Непогано б біля входу на стадіон поставити ще один діагностичний апарат - «детектор брехні», який тестував би відвідувачів тільки з одного питання: «Чи любиш ти Україну?». Може тоді навантаження на військових медиків у нашому місті значно зменшилося б? Шкода, що разом з тілесними хворобами не можна вилікувати байдужість і злість в серцях таких сватівчан. І, слава Богу, що у нас в місті живуть тисячі абсолютно інших, патріотично налаштованих громадян, які думають не тільки про себе, а й про майбутнє нашого Сватового, нашої України.
Повернувшись у чергу, я вже стояв мовчки, не втручаючись у розмову потенційних пацієнтів, які ще довго галасували про НАТО і про війну, як гуси, що ніколи не виходили за межі власного сараю. Стояв, мовчки ковтаючи образу, згадуючи наших солдатів, які щодня гинуть або лікуються в подібних госпіталях після запеклих боїв, захищаючи цих же людей від банд озвірілих найманців. І було мені нескінченно боляче від того, скільки багато живе серед нас - «чужих», таких ось - «своїх».
Хочу в Новому 2015 році побажати своїм землякам мирного неба над нашим містом і над всією Україною, здоровя та розсудливості. А нашим військовим медикам, усім українським солдатам хочу побажати терпіння, витримки і підтримки від істинних патріотів України.
Все одно ми переможемо, бо ми - разом і ми - небайдужі.
Сергій Давиденко
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
