22 листопада в Україні згадували жертв Голодомору та політичних репресій. Сватівчани зібралися цього дня біля памятного знака жертвам Голодомору, встановленого на території центрального кладовища на вул. Комсомольській. Серед учасників урочистостей були представники місцевої влади, підприємств, установ та організацій міста, учні шкіл, військовослужбовці та священнослужителі, які провели богослужіння за загиблими у 1932-33 роках та помолилися разом із присутніми за мир у нашій країні.
Усі присутні тримали в руках квіти, колоски та свічки, які після урочистостей було покладено до памятного знаку. На стенді були оприлюднені прізвища жителів Сватівського району, які стали жертвами страшної трагедії тих років.
Щоб краще зрозуміти, чим був для українців Голодомор, потрібно подивитися на сьогоднішній Донбас. Саме тут бойовики повторюють соціальний експеримент, який у 1932-33 роках провели їхні попередники-більшовики. Як і під час Голодомору, мільйони людей сьогодні на територіях, підконтрольних бойовикам, поставлені в обставини, практично несумісні з життям. Разом з наростаючою гуманітарною катастрофою на Донбасі зростає соціальне напруження, що поступово виливається в стихійні «голодні» бунти в різних населених пунктах мешканців, які ще зовсім недавно двома руками підтримували «Новоросію».
Сьогодні (втім, як і півроку тому) вони у всіх своїх бідах звинувачують українську владу, яка не виплачує їм пенсій і соціальну допомогу. Коли слухаєш ці звинувачення, мимоволі згадуєш, як зовсім недавно ці ж люди з прапорами «ДНР» плювали в обличчя українським військовим під час «ганебного параду переможців» в Донецьку, вбивали та катували українських патріотів, привязавши до «стовпу позору». Але все стрімко змінилося, коли стало питання про фізичне виживання цих громадян.
Як свідчать історики, результатом Голодомору в українських селах на довгі роки стало пияцтво, злодійство, але головне - панічний страх перед голодом. У той далекий час відбулося перезавантаження життєвих потреб. Колгоспне кріпацтво, безправя, злидні - все сприймалося, як менше зло у порівнянні з голодом,
Те ж саме відбувається зараз на Донбасі. Ще навесні у тамтешнього населення були великі амбіції - хотіли “зарплату, як у Росії та стабільність, як у Білорусі”. В результаті сьогодні біженці з зони АТО раді працювати за копійки, а жителі «республік» - за продуктовий пайок. Зовсім як їх прабабусі - за трудодні. Ще зовсім недавно жителі Донбасу обурювалися з приводу заворушень у Києві, а тепер змирилися з владою бойовиків, які обстрілюють «Градами» житлові масиви просто заради втіхи. Очманілі від жаху люди психологічно зломлені від постійного вогню артилерії і мінометів.
Наслідки знущань над Донбасом розтягнуться на десятиліття, як і наслідки “шокової терапії” в період 1932-33 рр., від якої українське село повністю не оговталося й досі. І вже недостатньо просто прогнати бойовиків, бо зломлене і обдурене населення захоплених сьогодні територій України ще довго не зазнає сплеску громадянських почуттів, бо після війни цих людей буде цікавити тільки одне питання - як відновити своє розтоптане життя і навчитися без остраху ходити вулицями свого рідного населеного пункту.
Незважаючи на те, що сьогодні дуже багато говорять та пишуть про страшні події 1932-33 років, на думку істориків, Голодомор і досі залишається однією із найневивченіших сторінок новітньої історії України.
Ольга Найдьонова