Сьогодні особливою популярністю серед дітей, підлітків, молоді та людей більш старшого віку користуються вишиванки. Комусь до вподоби розшиті сорочки, а дехто із задоволенням носить сукні, прикрашені вишивкою сумочки тощо.
Вишивка — давнє українське народне мистецтво. Нею прикрашають сорочки, спідниці, шаровари, вишивають картини, постільну білизну та багато інших речей. Це роблять не тільки для того, щоб прикрасити річ, а й для того, аби зберігати та примножувати українські традиції, показати шану та любов до рідної землі, до нашої Батьківщини. Нам добре відомо, що вишивання на одязі та інших предметах побуту було поширене серед жінок в древні часи, тому вишиваючи, ми показуємо відданість нашій Україні. Отже можна сміливо сказати, що вишивка - це не тільки мистецтво, це частинка українських звичаїв. Тому люди прикрашають нею свій одяг.
У Сватовому та районі є майстрині-вишивальниці, які закохані у вишивання і цю любов плекають з самого дитинства. Навичкам їх навчали ще бабусі чи мами, і сьогодні ці жіночки передають від покоління до покоління не лише вміння та техніку вишивання, а й наші традиції, роблячи цим самим неоціненний внесок у збереження культури українського народу, у його самобутність.
Бондаренко (Черкаська) Олександра Микитівна народилася в селі Бондарівка Марківського району. Вона є членом Сватівського районного клубу «Берегиня» осередку Луганського народного клубу «Лівша». Скільки памятає себе Олександра Микитівна, стільки й тримає в руці голку та вишиває. Цьому мистецтву вона присвятила все життя.
Дитинство та юність майстрині припали на роки Великої Вітчизняної війни та післявоєнні роки. Ще мама вчила маленьку Олександру вишивати «як по три ниточки та на домотканому полотні». Коли німці спалили село, згоріло все, а на згадку про маму залишилася вишита скатертина, яка збереглася і донині.
Раніше дуже важко було купити нитки. Тому дівчина міняла їх у ганчірників, віддаючи непотрібний мотлох, а ще збирала металобрухт, який теж міняла на нитки. Червоні та чорні нитки називалися «заполоч», пізніше зявилися нитки «муліне». Ще школяркою Олександра Микитівна зрозуміла, що муліне – найбільша цінність для неї. Вона використовувала будь-яку можливість, аби придбати саме ці нитки для вишивання. Зараз же придбати якісні нитки – не проблема. Найрізноманітніші кольори та текстури представлені у магазинах для рукоділля. Саме тому вона вишиває яскравими, якісними акриловими нитками.
Ранні роботи Олександрі давалися доволі важко через відсутність таких необхідних кожній вишивальниці пялець. Дівчина вишивала тримаючи полотно на руках, що додавало чимало незручностей. Коли зявилися перші пяльця, вона їх придбала і була дуже задоволена.
У 1952 році, провчившись 6 місяців у ФЗО м. Шегрес Іванівського районну Ворошиловградської області, Олександра Микитівна отримала професію «Штукатур 4–го розряду». Її направили строїти Каховку. Жити довелося у надскладних умовах, але дівчина все одно знаходила вільну хвилину, щоб присвятити її улюбленій справі свого життя – вишиванню.
Так і є у житті – талановита людина талановита в усьому. Саме тому майстриня проявила себе не тільки у вишивці, а й у роботі. Олександра Микитівна – передовик праці. Її фото тривалий час прикрашало дошку пошани на Сватівському пивзаводі, де вона віддано працювала. За високі досягнення у праці Олександра Микитівна у 1975 році була нагороджена екскурсією до міста Севастополь. Коли їхала потягом, вагонами ходили чоловік та жінка, розпитуючи, хто б зміг заспівати пісень для трансляції у потязі. Вона погодилася, за що ще й отримала почесну грамоту. В молоді роки Олександра дуже гарно співала, навіть під час робочого процесу працівники приходили насолодитися співом жіночки. По прибуттю до Севастополя їх зустрічав духовий оркестр, під звуки якого вони танцювали вальс та фокстрот.
Увесь свій вільний час О.М. Бондаренко вишиває, а як дуже захопиться малюнком – забуває про всю іншу роботу. Свої рушники вона обвязує гачком власноруч. Чоловіку — Миколі Антоновичу, дуже подобалося, коли Олександра вишивала, казав навіть: «Ти вишивай, а я сам все зроблю». Коли йшов на базар, то питав, чи не потрібно купити ниток. В улюбленій справі всіляко підтримував дружину.
Олександра Микитівна не єдина в родині майстриня, донька також вишиває сорочки, але зараз більше вяже спицями.
Вийшовши на пенсію, Олександра Микитівна змогла присвятити весь свій вільний час улюбленій справі. З іншими майстринями обмінюється малюнками, купує на пошті. Полюбляє вишивати квіти: троянди, лілеї, анютині вічка. У доробку майстрині сорочки, картини, скатертини, постільна білизна, але найбільш рушників. Цими вишивками обдарувала усіх своїх родичів. Вишила два рушники своєму онукові Олександру та правнучці Даринці. Її роботи є прикрасою Сватівського краєзнавчого музею. Під час участі у Всеукраїнській виставці робіт майстрів народного мистецтва (селище Пирогово Київської області) подарувала музею портрет О.С.Пушкіна та молитву «Отче наш».
Коли маєш у душі такий скарб, то гріх не поділитися ним із іншими. Олександра Микитівна захоплена українською вишивкою, прагне передати свою любов молодому поколінню. До неї звертаються зі шкіл для проведення майстер-класу, йдуть навчатися як дівчата, так і хлопці. Проте, на превеликий жаль, охочих повчитись мистецтву вишивки зовсім небагато. «Ми повинні передати свої вміння новому поколінню, аби вони продовжили справу своїх бабусь», — каже вишивальниця.
Її роботи неодноразово виставлялися на різних виставках. Олександра Микитівна брала участь в обласному фестивалі сімейної творчості «Родинні скарби Луганщини» (м. Луганськ, 2009 р.), в обласному фольклорному святі «Славяне мы – в единстве наша сила» (с. Сіротіно, Троїцький р-н, Луганська обл., 2011-2012 рр.), у Всеукраїнському фестивалі мистецтв «Слобожанський Спас» (м. Сватове, 2003-2010 рр.), у Всеукраїнській виставці-ярмарку сільського зеленого туризму «Українське село запрошує» (м. Київ, 2007 р.), в обласному фестивалі-конкурсі «Луганщина – світанок України» (2012 р.), у Всеукраїнській виставці робіт майстрів народного мистецтва (сел. Пирогово Київської області), у міжнародній виставці «Східна Брама України» (м. Луганськ), у фестивалі народного мистецтва та духовно-патріотичної пісні (с. Мілуватка, Сватівського району, Луганської області, 2013 р.), у виставці-аукціоні для онкохворих дітей (м. Київ, 2013 р.) та багатьох виставках місцевого рівня.
Вона зробила маленький вклад до миру між регіонами нашої країни, брала участь у проекті Всеукраїнської рушникової доріжки «Рушник єдності: Схід і Захід разом», 2007 рік. За своє життя Олександра Микитівна отримала безліч грамот і дипломів.
Щодо планів на майбутнє — вишивати, як вона каже: «Поки є сили, поки бачать очі».
Творча скарбниця вишивальниці налічує більше ста робіт.
На фото: майстриня Олександра Микитівна на фоні своїх робіт
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
