Коли ми з продуктовим набором завітали до наступних переселенців з Лисичанську, то посмішку на обличчі можна було побачити тільки у маленької дівчинки – Лесі. Вона разом з мамою, бабусею та сестрами мешкає зараз у нашому місті і дуже часто розповідає всім, як їй було страшно раніше. «Здесь хорошо, тихо. Здесь не стреляют. А вот там, где мы живём – очень страшно. Мы все боялись и плакали. И я плакала, и мама плакала, а они всё стреляли …».
Хто ще рік тому міг подумати, що українська чотирирічна дитина матиме такі спогади!
Війна, що триває – стосується кожного!
Хай скоріше настане мир. Хай буде тихо на українській землі. Хай назавжди замовкнуть гармати!