Нелегкі життєві випробування дісталися нинішньому поколінню. Хто винен? Як відповісти на запитання? Боюсь, що правильною відповіддю буде: «Напевно всі». Кожен в тій чи іншій мірі, окрім зовсім малих дітей та немовлят, які щойно народилися. Хтось був байдужим, хтось корисливим, а хтось займався відкритим мародерством у своїй же країні, розвалом підприємств та сільгоспструктури, розбирав рейки та шпали, а хтось бачив все це і мовчав.
А що зробили з нашою Армією? Хтось за це відповість? Може тепер винуватці вийдуть на передову без бронежилетів і будуть спокутувати свою провину? Боляче бачити, що розплачуватись доводиться нашим солдатам, здебільшого зовсім дітям, які в наших страшних умовах, коли не розбереш де свої, а де чужі, захищають нас, поки мирно спимо.
А що до населення, то дивно бачити людей несвідомих, які замість збереження останнього, що у нас залишилось – це наша земля і наші душі, ладні здати позиції без всякого спротиву, ждуть загарбників, як спасителів, наївно думають, що ті, хто прийдуть з-за кордону неодмінно будуть враховувати їхні інтереси. Ми вже побачили все це на прикладі Криму. Деякі не приховують негативне ставлення до солдат нацгвардії. Як так можна? Вони ж чиїсь сини та батьки і треба допомагати їм, в таких умовах навіть звірі приймають і вигодовують чужих немовлят іншого виду, при потребі спрацьовує інстинкт материнства.
Я звертаюсь до матерів нашого району. Давайте попіклуємося про наших солдат. Кожен чимось може допомогти матеріально. Чужих дітей не буває. Як же соромно буде перед нашими дідами та прадідами, які віддавали життя за Батьківщину. Хіба вони сподівалися на нашу зраду?
Люди! Пробуджуйтесь! Включайте розум і совість, бо ми в історії залишимось як «память батьків зрадивши». Роздеруть нашу неньку Україну на наших очах і залишиться від неї тільки фантом, який буде боліти вічно. Хтось хоче цього?
Згадався мені вірш нашого земляка Павла Лукаша:
«Какая досада – звереет народ.
Не стая, так стадо и наоборот.
И нечем похвастать, - отныне и впредь
со стаею шастать,
со стадом терпеть…
Ничто не поможет: ни фарс и ни труд,
И стаю обложат, и стадо сожрут».
Віра Мазнєва, сватівчанка