До міської ради зателефонували небайдужі люди будинку №8 з кв. Луначарського і поскаржилися, що одна із мешканок ображає свою матусю, з якою проживає разом в одній квартирі. За словами сусідів, старенька, що прикута до ліжка після інсульту, майже щодня терпить від своєї доньки не тільки образливі слова, а й побої та знущання. Адміністративна комісія міськради разом із представником міліції відреагувала на сигнал і відвідала вказану оселю. Жінка (сама вже пенсіонерка) до квартири членів комісії не впустила, вела себе дуже агресивно і неохоче йшла на контакт. Відвідувачі намагалися переконати співрозмовницю про недопустимість подібних дій, тим більше по відношенню до своєї матусі. Навряд у такому вже поважному віці можна переконати людину не робити подібних речей, адже на відміну від дитини, дорослий громадянин цілком усвідомлює те, що робить. На жаль, інших важелів впливу на поведінку мешканки будинку члени комісії поки що не застосовували, бо мають надію, що винуватиця змінить своє відношення до рідної матері.
Чому ми ображаємо батьків? Тому що нам здається, що вони якісь не такі, - недостатньо розумні, не настільки красиві та молоді, не так багато отримують зарплатні або пенсії, не з тими дружать, не те кажуть, неправильно думають і занадто багато читають мораль?
Можливо ображаємо тому, що батьки все стерплять і все пробачать, будуть вірити, сподіватися, незважаючи ні на що і всупереч усьому, бо батьківська любов безмежна і нескінченна.
Згадаймо слова М. Норбекова: «Подивися уважно на скорботну складку навколо маминого рота... Повнота і яскравість її молодих, красивих губ дісталася тобі. А ти перетворив її в пристрасть, яку щедро марнуєш на всі боки. Як потьмянів погляд твого батька! Блиск його молодих очей ти забрав собі, перетворивши в ненаситну жадібність. Сивина, зморшки, скорбота на обличчі... Ніколи вони не були такі старі, як зараз! Ти і сам ледве впізнаєш їх. Чи не справа твоїх рук - усі ці рани? Чи не твоїх зусиль плоди?»
Ольга Найдьонова