Я українець.
Сутністю і кров‘ю.
Моє коріння тут, у цій землі.
А я страждаю болями її.
Я українець.
Що відвикає нині від ярма.
І не в те, що все це не дарма.
Я українець.
Моє кохання, як гірке вино.
Як буйним вітром золоте зерно.
Цього не відняти.
Пращури мої.
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
А є - знедолений вкраїнський люд.
І є сім\'я - "міжгірських" ненажерів,
Захочуть - милують, а схочуть, то й уб\'ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
Коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
В моєї мами, як на шахтах дзвони б\'ють.
А батько твій не може самокрутку
Від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час сльозу ховає хутко,
Біда не в нас. Та в нас також болить...
З Донецька - ти, а я живу у Львові,
Приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
Я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(а сам в той час вите су є гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
Мовляв, хай чубляться "презренные рабы"
У мене на столі лиш картоплина,
А ти, хто-зна, чи й вчора їв....
Я вже не хочу, щоб моя родина,
Й твоя також, кормила упирів!
Немає "москалів" між нас,
Нема "бандерів." є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
То не вони... А ми - одна Сім\'я!
Автор невідомий.