Соловей Сватiвщини. Новини Голос Громади

В житті кожної людини залізничний вокзал є місцем зустрічей і розлук. І так було завжди, в усі часи. На вокзалі станції Сватове кожен бачить паровоз, встановлений на честь 125-річчя Донецької залізниці. Пасажири завжди поспішають і рідко замислюються над цим постаментом. Скільки цей паровоз «бачив» різних життєвих випадків, скільки перевіз вантажів, а головне — хто ті люди, що на ньому, або на подібних паровозах, працювали. Час летить невпинно і в майбутньому, коли підуть у всесвіт ті, що знають принцип роботи паровоза, нікому буде, навіть, розповісти про це. Напередодні Дня залізничника я зустрілася з ветераном праці депо Сергієм Павловичем Озеровим, який працював на паровозі майже 20 років. Під час нашої розмови на память приходить вірш В. Михайлюка «Паровоз»:

Он стоит на пьедестале,

А когда-то был в строю.

Весь в пыли и очень старый.

С ним, как прежде, говорю:

— Машинист я тоже ветхий.

Помнишь ты, и помню я.

Ты трудягой был заветным,

Без тебя не быть меня.

Вот пришел на встречу —

здравствуй!

Не забыть те времена —

Дым с трубы, колеса в пляске,

Поезда шли на ура!

Но сейчас другое время,

Ты и я ушли в запас,

Паровоз, мой друг, не верю,

Что забыли все о нас…

Нелегкі дитинство та юність були у Сергія Павловича. Народився у 1932 році в Курській губернії, потім тата перевели працювати в м. Сватове і став Сергій сватівчанином Але це були роки війни, дивився смерті прямо у вічі, та долею судилося вижити. Після війни теж було нелегко — у свої 15 років Сергій працював на комбайні. Розповідає: «У 1947 році колосок в пшениці був такий великий, що в ньому налічувалося 80 зернинок, від чого й був добрий врожай. Цього ж 1947 року пішов навчатися у ремісниче училище №8 (с. Фомівка), де мене запросили до участі в художній самодіяльності, коли зрозуміли, що маю гарний голос і є бажання співати».

В 1951 році Сергій Павлович пішов служити до лав Радянської Армії, до військ ПВО, був радистом ІІ-го класу у м. Одеса. Після служби в армії прийшов працювати до паровозного депо Сватове кочегаром, потім – помічником машиніста, згодом – машиністом, було дуже важко. Сьогодні С.П. Озеров дуже страждає на ноги, і не дивно — скільки вугілля було перекидано на паровозі. За його словами, приблизно 10000 тон, то така хворобу, в першу чергу, є наслідком тяжкої праці. З 1977 року, після закінчення курсів машиністів, Сергій став машиністом тепловозу, так як прийшла на зміну нова техніка і депо вже стало локомотивним. Працював наш земляк на різних станціях — Переїзна, Насвітевич, Рубіжне, Сватове.

Сергій Павлович Озеров — ентузіаст з великої літери, посміхається і співає пісні. Всі сватівчани знають його красивий голос, а перша перемога була ще тоді, коли з училища №8 їздив на фестиваль «Трудових резервів», що проходив у м. Луганськ в БК ім. Леніна. Там за пісню «Давно не бывал я в Донбассе» йому присудили перше місце.

І, звичайно ж, він був гарним солістом в народному ансамблі «Пролісок», яким керувала заслужений працівник культури А. Шмельова. До речі, в цьому році ансамбль відзначив 50-річчя творчого життя. Сергій Павлович з великою радістю згадує кожен концерт, що був у його житті та у житті всього колективу ансамблю «Пролісок», адже чоловіча група ансамблю була організована в основному з чоловіків Локомотивного депо — Груздо П., Борзило О., Носін В., Пономарьов В., Білоконь М., Скрипнік П., Демяненко О., Лукяненко О., Озеров С., Дзюба В. та інші. Але з того чоловічого складу пісенного колективу сьогодні з нами залишається тільки Сергій Павлович. Цей чоловічий гурт давав концерти по всій Донецькій залізниці, на шахтах області та для трударів міста Сватове і району.

Я згадую як 23 лютого до Дня Радянської Армії та Військово-морського флоту в БК ім. Кірова Сергій Павлович в військовій формі з хоровою капелою співає «Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат…» і хочеться сказати, все-таки недарма курський соловейко став Сватівським соловєм. Каже ветеран, що завжди співав — і вдома, і у вільні хвилини на роботі. Після ансамблю «Пролісок» Сергій Павлович довгий час співав у хорі ветеранів, але через стан здоровя з 2010 року більше не є учасником художньої самодіяльності.

Зараз С.П. Озеров вже більше ніж півстоліття живе разом з коханою дружиною, чорноокою Галиною Іванівною, яку зустрів ще в далекому 1959 році. Син Віктор навчався у м. Волгоград, працював у структурі МВС, зараз проживає у Луганську, займається адвокатською практикою.

І дуже приємно, що талант співу передався племінчатому онуку який сьогодні навчається у Луганську, і його звати Сергій Озеров, так що пісням Озерових ще довго звучати На прощання зустрічі Сергій Павлович співає улюблену пісню «Рідна мати моя», а я йому підспівую.

На мажорній, щасливій ноті С.П. Озеров вітає всіх колег з Днем залізничника і бажає всім людям Сватівщини, щоб були здорові, щасливі і завжди йшли по життю з піснею.

Тетяна Колеснік, технік-розшифрувальник

Моторвагонного депо Сватове, учасниця ансамблю «Пролісок»

На фото: С.П. Озеров та А.С. Шмельова під час виступу

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Соловей Сватiвщини

Соловей Сватiвщини фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!