Гололь у часі і просторі

З одного боку більшість з нас мріє зїздити відпочити на море, помандрувати по країні та відвідати славетні місця. З другого, залишаючись вдома та діючи стереотипно, знаходиш причини, щоб не здійснити свою мрію, пояснюючи своє рішення браком коштів, вирішенням нагальних проблем тощо.

Добре, що іноді поміняти подібний стереотип поведінки може Інтернет. Саме отримана у соцмережі інформація й допомогла мені за один день, з мінімальними затратами для мого гаманця, відвідати місця, оспівані Пушкіним, Гоголем, Башкирцевою та іншими майстрами пера, а також відомі кожному - с. Диканьку, с. Великі Сорочинці та знаменитий Сорочинський ярмарок.

Щоб відчути увесь колорит української культури та зануритися у Гоголівську повість, було витрачено всього 135 грн. на послуги туристичного агентства «Отдых на все 100%» м. Харків (проїзд з м. Харкова комфортабельним автобусом «Вольво» і екскурсійне обслуговування кваліфікованим гідом) та 56 грн. за проїзд поїздом зі Сватового до Харкова і навпаки. Харчі кожен бере із собою.

Три години їзди від Харкова — і ми вже в Диканці. Три години пролетіли непомітно, бо дорогою гід цікаво розповів про кожен населений пункт, який ми проїжджали – про його історію, цікаві місця, економіку, відомих людей.  

Диканька зустріла історичним символом – Тріумфальними воротами (аркою) - унікальним архітектурним памятником, який свідчить про перемогу над французами у Вітчизняній війні 1812 року. Побудовані вони за ініціативою В.П. Кочубея.

Вразив своєю неповторною красою Миколаївський храм - родова церква-усипальниця сімї Кочубеєв, де поховано 5 князів та 3 княгині старовинного роду. За легендою храм побудовано на місці, де колись був пеньок, на якому явилася ікона Миколи Чудотворця. Особливу увагу в храмі привертає різний іконостас з мореного дубу.

Історію народження Миколи Васильовича Гоголя напряму повязують із храмом. Біографи кажуть, що мати Гоголя, зневірившись після смерті перших двох дітей, щоденно приходила пішки до образу Святителя Миколая та вимолювала народження сина. На честь ікони вона й назвала довгоочікуваного хлопчика Миколою.

Неподалік храму підносяться величні Кочубеєвські дуби, яким вже понад 800 років. За легендою, біля одного з велетенських дубів з 14-аршинним охопленням, який не зберігся, юна Марія (Мотря) Кочубей зустрічалася з гетьманом України Іваном Мазепою. Цей дуб так і називається в народі: дуб Марії або дуб Мазепи. Історія кохання цих двох людей дуже заплутана та загадкова і до теперішнього часу викликає суперечки. Різниця у віці закоханих складала близько 50 років. Самовіддане кохання Мотрі та Мазепи підкорило та надихнуло багатьох майстрів мистецтва і літератури. Про нього згадували О. Пушкін в «Полтаві», Д. Байрон в поемі «Мазепа» та інші.

Як свідчить народне повір\'я, притиснувшись до могутнього дерева, можна й собі перейняти його здоров\'я, міць та довголіття. Тут завжди людно, часто приїжджають туристи. Збережені плином століть міцні широкі велетні - німі свідки славної історії стали символом сили і природної краси Диканського краю. (фото)

Ніде в світі немає такої, як у Диканьці цікавої пам\'ятки, як Бузкова яма. Закладений В.П. Кочубеєм у 20-х роках XIX ст. В кар\'єрі глибиною до 5 метрів, де добувалася глина для цегельного заводу, Бузковий гай площею 2 га, з часом став унікальною пам\'яткою садово-паркового мистецтва. І досі живе в народі пов\'язана з цим гаєм історія. Було у впливового державного діяча князя П. Кочубея тринадцятеро дітей. Одна дочка Ганна тяжко захворіла і вилікувати її нічим не могли. Лікарі порадили просто її вразити чимось незвичайним, чимось з дивовижною красою. Багатий батько велів засадити вже непотрібну після закриття цегельного заводу величезну яму кущами бузку різних сортів, привезених із-за кордону і розбити алеї, поставити альтанки. 

Навесні, коли все зацвіло, привезли до гаю згасаючу Ганну. Бузкова яма справила неповторне враження на дівчину. Змучена юна Ганна повеселіла, їй стало краще. Але відцвів бузок, і разом з в\'янучими квітами зів\'яло життя молодої дівчини. А Бузкова яма залишилась, щоб кожної весни наповнюватися неповторними ароматами і солов\'їними мелодіями, щоб своїм існуванням зцілювати і веселити людей. А зараз кожен рік в Бузковому гаю проходить співочий фестиваль. (фото)

Не кращим чином подіяв час на памятки старовини та на наше відношення до них. Вітряк в Диканьці, розташований біля храму, колись «годував» околиці навкруги, а зараз стоїть посеред поля, нагадуючи про своє існування жалісним поскрипуванням під натиском вітру.

Головною подією моєї мандрівки був приїзд до Великих Сорочинців на знаменитий Сорочинській ярмарок. В цьому році він проходив з 20 по 25 серпня. 

Місце розташування ярмарку теж саме, що й за часів Гоголя. Святковий «гоголівський дух» відчутно і сьогодні. Ніяких асфальтованих доріжок, крім центральної. Для автотранспорту облаштована стоянка у полі, де нещодавно покосили кукурудзу. 

Торгові місця стилізовані під старовину. Майже всі продавці та відвідувачі в українському національному вбранні. Від напливу людей вільно пройтися по центральних рядах ярмарку неможливо. Біля кожного торговельного намету натовп відвідувачів. (фото)

Народні майстри з України, Дагестану, Білорусії, Грузії розташувалися на нескінченних рядах. На кожному ряду свої правила. Наприклад, щоб зайти на територію торгового ряду Грузії, потрібно сплатити 5 грн.

На смак покупців були представлені найрізноманітніші товари: вироби з кераміки, соломи і лози, картини, вишиванки, іграшки, чудові прикраси та сувеніри. Дивуєшся, наскільки земля українська багата майстрами та традиціями. Але ексклюзивні речі коштують дорого. За вишиванку ручної роботи продавці просять від 1500 грн. (фото)

Окрім українських товарів на ярмарку приватні підприємці торгують «ширпотребом» з Китаю та пропонують речі, зроблені за часів СРСР.

Під час ярмарку на декількох сценах виступають артисти, на території працюють кафе. Ціни в подібних закладах зависокі, але це не лякає відвідувачів, бо всі місця в кафе зайняті. Гостям пропонують скуштувати українські національні страви - галушки, український борщ с пампушками, вареники, запечені на вогні свині рульки та ковбаски, а також грузинський шашлик та узбецький плов. 

Відвідувачі ярмарку із задоволенням приймають участь у різноманітних конкурсах та забавах, навчаються у майстрів ліпити горщики, виготовляти кукли-мотанки та інше. 

Герої гоголівських оповідань, казкові герої, козаки, бандуристи, сопілкарі розважають гостей і готові сфотографуватися з ними за декілька гривен. Наприклад, з чумаками та волами можна сфотографуватися за 10 грн. (фото)

Загалом, майже все як у Гоголя: "С утра тянулись нескончаемою вереницею чумаки с солью и рыбою. Горы горшков, закутанных в сено, медленно двигались... Волы, мешки, сено, цыгане, горшки, бабы, пряники, шапки - все ярко, пестро, нестройно; мечется кучами и снуется перед глазами".

За кілька годин, проведених на Сорочинському ярмарку, я отримав неймовірний заряд емоцій, відчуття причетності до української історії з її самобутніми традиціями та неповторним колоритом.  Всі, хто повертався з ярмарку додому, був вельми задоволений, навіть придбавши на згадку лише невеличкий сувенір. Всього одна доба, а скільки пізнано нового та скільки отримано вражень. Заради цього завжди варто вирушити у подібну подорож. Бажаю всім трохи змінити свій погляд на подібні питання.