Другий закон діалектики - єдність і боротьба протилежностей - розкриває сутність розвитку суспільства і не тільки. На перший погляд неможливо зрозуміти, яким чином боротьба протилежностей може слугувати розвитку. Гегель констатує: «Протиріччя - це корінь будь-якого руху…». Такий мій філософський вступ буде зрозумілий пізніше.
Останнім часом майже всі місцеві ЗМІ обговорюють зустріч Є.Рибалка з народним депутатом України І.О. Швайкою, а також розгляд міською радою питання використання Червоного прапору. Звісно, не оминули цю тему Кривоніс С.І. (редактор газети «НС»), Принь В.М. (головний комуніст району) та Мормуль В.В. (голова РДА).
Як завжди, всім, хто інакше думає, розуміє нашу історію й розвиток держави, вони навішали «ярлики», і звинуватили у зрадництві. З їх вуст лунають патріотичні гасла, що тільки вони є патріотами держави, а всі інші - вороги. Вони все знають, у всьому праві, завжди дотримуються своїх поглядів і мають чіткі та непохитні переконання. Така тісна ідилія між поглядами цих «патріотів» дуже мене здивувала, тому я вирішив поцікавитися – чи завжди вони були такими принциповими, як сьогодні. Для цього я зробив екскурс у недалеке минуле, переглянувши сторінки газети «НС» за 2002 рік. Виявилася доволі цікава картина. Здебільшого у газеті «НС» з того часу нічого не змінилося, ті ж гасла, але вже під брендом іншої політичної сили. Так, у 2002 році все позитивне підносилось під прапором Аграрної партії України. Наприклад, у № 76 від 18 вересня майорів заголовок «Президія Аграрної партії. Ми за продовження реформаторського курсу, розпочатого Президентом», або «Аграрна партія України з турботою до кожного, з любовю до всіх», або (дуже знайоме гасло) «Стабільність - запорука добробуту». Цікава інформація друкувалася у № 100 від 11 грудня: «Аграрна партія надасть премію у 500 грн жителям кв. Луначарського, хто встановить причину втрати води у теплотрасі». Зараз, все те саме, але під прапором іншої партії. До речі, сьогодні більшість членів Аграрної партії перейшли до Партії регіонів, але зміна партквитка не змінила їхнього світогляду.
На той час ідеї комуністичної партії головним редактором «НС» висвітлювались, мяко кажучи, виключно в негативних тонах. Так, у вересні 2002 року на противагу мітингу, який відбувся в місті під прапорами комуністичної та соціалістичної партій, влада провела свій мітинг. Кривоніс С.І. інформує громаду і говорить, що зібралося 3,5 тис. людей з різними плакатами: «Товариш Симоненко, дайте відповідь, де поділись 4,5 млн. українців, репресованих 65 років тому?». До речі, ці питання актуальні й сьогодні, але Сергій Іванович чомусь сьогодні їх не ставить. Або теж цікаве запитання у газеті: «Хто придумав Соловки – аграрії, соціал-демократи чи комуністи?». Дійсно хто придумав радянські концтабори?! Далі Кривоніс, як головний редактор, дає пораду Віталію Приню «не робити з гарбуза диню». В ті часи відношення газети до комуністичної ідеології було своєрідним. Так, в № 79 від 28 вересня на першій сторінці Кривоніс С.І. друкує статтю «Про сусідів, опозиціонерів і зруйнованих камяних вождів» в якій зазначається «… Володимир Ленін писав укази про знищення історичних памятників царям та їх посіпакам. Більше того, геній світового пролетаріату, найлюдяніший з людей, сам виходив на площу, особисто накидав удавки на камяні шиї і з допомогою побратимів по революції стягував з пєдесталів…». Далі в цій же статті говориться, що першими Леніна гупнули об землю не демократи і рухівці, а комуністи. Автор згадує про памятник Леніну і Сталіну в нашому місті і запитує: «хто ж його зруйнував і де він є?». Звісно, на той час дається оцінка головному комуністу району Приню і його дружині. Ось таке ставлення головного редактора до комуністів було у 2002 році.
Гортаючи сторінки газети далі, дуже цікаво спостерігати за світоглядом і життєвими принципами теперішніх керівників. Таке враження, що люди все життя прожили подвійним життям — кажуть одне, а думають зовсім інше. Єдине мене приємно вразило, що в ті часи районна газета досить правдиво і багато висвітлювала болючу для нашого народу тему голодомору. За це я по-людські вдячний головному редактору. Кореспонденти газети (та й сам редактор) особисто зустрічались з людьми і розповідали нам їх спогади про страшну трагедію. Наприклад в статті «Жінка, що перемогла смерть» (№95 від 23.11.2002), Сергій Іванович розповів про нелегку долю мешканки с. Ковалівка Любов Гаврилівну Нікуліну. Автор пише: «Настав 30-й рік, а з ним і розкуркулення її сімї. Прийшли якісь люди на подвіря, постукали у вікно. Тривожно стало на душі. І душа не помилилась, то прийшли за невеличким скарбом, якого стало достатньо, щоб батька зарахували у куркулі. Забрали все» - розповіла жінка. Або наприклад Г. Куліковська в статті «Реквієм загиблим» від 30.11.2002 № 97 доносить спогади жителя с. Райгородка Литвинова Павла Никифоровича: «вийдеш на вулицю і скрізь можна було натрапити на трупи». І подібних матеріалів було дуже й дуже багато. Зараз мені здається, що Кривоніс менше переймається цією темою. Може змінив своє ставлення, а може змінились погляди, а може світогляд теперішніх керівників?
Що ще цікавого я знайшов в новинах того часу. Приблизно в трьох - чотирьох номерах широко висвітлювалась поїздка Сватівської делегації до Івано-Франківська на фестиваль патріотичної пісні і поезії «Воля - 2002». З газети я дізнався, що за пропозицією тодішнього голови Луганської ОДА О. Єфремова, делегація митців зі Сватового чисельністю близько 30-ти чоловік відбула на фестиваль. Я поцікавився у людей, хто там був, одні кажуть,що Кривоніс був, інші навпаки. Головне, що у самому центрі «бандерівщини» були близькі йому люди. Були вони біля памятника С. Бандері в м. Стрій, зустрічалися з воїнами УПА, тиснули їм руки, дивилися у вічі, слухали повстанські пісні, щиро посміхалися, а ще їли й пили «бандерівський» харч. І жодного разу Кривоніс не згадав про «пособників фашистів», про те, що вони стріляли у спину воїнам Червоної армії. Навпаки, він друкує спогади деяких учасників фестивалю і, зокрема, одна поважна людина каже: «Я навіть у сні не мріяв, що так будуть приймати представників нашої східної області.
Після Івано-Франківська побували у Моршині, де в реабілітаційному центрі, в прекрасних умовах, які нам могли тільки приснитись, відпочивають і лікуються ветерани УПА» (газета «НС» від 20 жовтня 2002 року). І таких схвальних відгуків було надруковано в цьому виданні дуже й дуже багато. А де Ваші, пан Кривоніс С.І., «моральні» принципи, де «человеческая память и историческая правда»? Мабуть, тоді ще особисто для Вас не були святими поняття – батько, мати, держава, дочка, син, брат, сестра. Мабуть, для Вас такі поняття прийшли в 60 років і обовязково за зміни влади? «Опять власть меняется» — це цитата з фільму, який пан Кривоніс, я так розумію, полюбляєте дивитися і взяв за життєвий приклад. Оце — яскравий приклад «патріотизму», яскравий приклад холуйства і блюзнірства, приклад пристосування. Лише в одному номері газети я знайшов матеріал проти воїнів УПА (лист комуністів на статтю Є. Дзюби). І все. Більше за пособників фашистів Кривоніс не пише. Чомусь тоді він не згадував ні про Червоний прапор, ні про бандерівські формування. Чому тоді не розповідав про те, як бандерівці одягали на шию металевий зашморг воїнам Червоної Армії? Що, тоді самому було боязно, чи були інші переконання? Не висловлювали тоді своє негативне ставлення до бандерівців ні Бервено Т.В., ні Чесних В.С., ні Данильченко О.Ф., ні інші принципові «патріоти» сьогодення. Цікаво запитати у них, що у вашому світогляді змінилось за 10 років? Особисто я знаю — страх втратити посаду змушує вас, «шановні патріоти», завжди поступатися своїми поглядами, своїми ідеалами. Ніхто з вас на той час відкрито не виступив проти свавілля, проти несправедливості, ніхто не згадав за Червоний прапор, ніхто не писав про «бандерівців», бо ви банально боялись втратити посади. Якщо зараз хтось з вищого керівництва почне проводити заходи щодо вшанування памяті воїнів УПА, одразу зміниться й ваша позиція. Одразу змінить позицію і головний редактор газети.
Цікаво, чому не було чути голосу обурених депутатів – регіоналів на чолі з головою РДА Мормулем В.В. в січні 2010 року, коли Президент Ющенко В.А. підписав Указ № 75/2010 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті». Указом передбачено вшановувати память усіх воїнів, в тому числі і воїнів ОУН-УПА.
Президент Янукович В.Ф. не відмінив цей Указ, а в цьому році Вищий адмінсуд України залишив чинним зазначений Указ і тим самим визнав воїнів ОУН-УПА учасниками боротьби за незалежність України. Тобто подвиг цих воїнів прирівняне до подвигу воїнів Червоної Армії. Чому, Володимире Володимировичу, Ви не розглядає це питання на сесії райради, чому Ви й досі не в «шоці»? Де звернення депутатів-регіоналів з цього приводу? Адже вимогами зазначеного Указу голови адміністрацій зобовязані проводити заходи по вшануванню памяті воїнів ОУН-УПА. За логікою, тепер 9 Травня треба вивішувати прапор повстанської армії? Шановні, Володимире Володимировичу та Ваші однодумці, звісно мої слова для Вас нічого не варті і я для Вас не авторитет, але може вагомим авторитетом є Президент держави В.Ф. Янукович, який чітко зазначив: «Влада докладатиме всіляких зусиль для консолідації суспільства. В історії завжди є багато суперечностей. Але минає час, росте нове покоління, і треба думати як жити далі. Треба думати про майбутнє». Яку відповідь надасте громаді? Може направите листа до Президента України і запитаєте у нього про патріотизм, про постріли в прапор Перемоги? Цікаво, Ви хоча б самі собі іноді зізнаєтеся, що живете подвійною мораллю, подвійними стандартами і Ваш світогляд повністю залежить від політичних поглядів керівництва. Чомусь О. Єфремов того часу, направляючи сватівську делегацію до Івано-Франківська, не згадував про «пособників неофашистів». Що сталося? А коли міський голова Є.В. Рибалко, згідно з законодавством України, зустрівся з народним депутатом Швайкою І.О., йому одразу «приліпили політичний ярлик».
Така ж двояка позиція і у завзятого комуніста Рижевола В.О. В газеті «НС» того часу друкується його відкритий лист до Президента України Кучми Л.Д., в якому Віктор Олексійович скаржиться на Просіна В.В., на те, що голова РДА у 2002 році не побажав зустрічатися з народними депутатами Ситником, Матвієнко та Лукяненко. Рижевол пише, що Просін порушував вимоги законодавства. І дивно, коли Є. Рибалко зустрівся з народним депутатом Швайкою І.О., той же Рижевол звинуватив Євгена Вікторовича у зраді, одразу причепивши політичний ярлик. Коли Євген Вікторович зустрічається з депутатом - комуністом Кілінкаровим — це добре, а коли з опонентами комуністів — це погано.
Взагалі, мені особисто не зрозуміло, чому ми примирилися з німцями, італійцями, румунами та поляками, з якими воювали під час Другої Світової війни, а зі своїм народом — ні? Доки ми будемо жити у ворожнечі, доки будемо звинувачувати один одного і шукати ворога серед своїх? Здавалося б, і Президент України закликає до єднання, і суд визнав, що воїни Української повстанської армії були захисниками вітчизни, але продовжується пошук ворогів, продовжується непримиренна боротьба. Це не державницька політика, це братовбивча політика, політика розбрату, яка спрямована виключно на протиборство, а не на єдність нації. Кривоніс пише, що людям все одно де і як будуть прийматися рішення щодо використання Червоного прапору. Таким же чином будуть діяти мешканці Західних областей відносно прапорів УПА і що доброго з цього вийде? Приклад вже був, коли Верховна рада України прийняла рішення про використання Червоного прапору на день Перемоги, — що відбувалось у Львові ми всі бачили. Володимире Володимировичу, Ви, як представник Президента, відповідаєте за соціально-політичний стан в районі і повинні виконувати Укази Президента України, бо на вас покладено велику відповідальність. Займіть державницьку позицію, якщо не державницьку, то - християнську.
Що ще цікавого було в районній газеті того часу? Як тоді так і зараз майже слово в слово висвітлюється роль голови РДА при проведені ремонту в лікарні та при проведенні різних нарад, змінилося лише прізвище голови, риторика залишилась колишньою. В той час (після першого обрання міським головою Рибалка Є.В.) дуже багато писалося про геніальність районного керівництва і критикувалася робота мера. Зараз та ж сама історія, а вже минуло 10 років.
Як православний християнин прошу у всіх вибачення, у тому числі й у згаданих мною осіб. Дай нам Бог, розуму та терпіння!
І наостанок. Читачі думають - а до чого тут згаданий закон діалектики? Справа в тому, що над нашою ідеологічною суперечкою люди будуть замислюватися, хто правий. Будуть шукати документальне підтвердження моїм словам, будуть міркувати, аналізувати і, можливо, поступово будуть змінювати свій світогляд. Як наслідок, не будуть сліпо вірити керманичам з подвійною мораллю, а це – великий крок вперед. Слава Україні!
З повагою — О. Звягольський.
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
