На дотик, на смак, за звуком, за вібрацією — тільки так вони можуть сприймати цей світ. Тільки побачити життя у всіх кольорах для них проблема. У світі більше 161 млн. людей, які страждають від порушення зору, з них 124 млн. - повністю сліпі. Як часто ви бачите на вулицях своїх міст сліпих із палицями чи людей у візках? Дуже рідко, або майже ніколи. Та це зовсім не означає, що таких людей у нас немає.
Сьогодні на Сватівщині, за офіційними даними, проживає 206 інвалідів з вадами зору різного ступеню. І якби вони могли вільно пересуватися вулицями міста і сіл, вони б це робили, і ми їх, звичайно, помічали б. Та поки що Україна залишається доступною тільки для здорових людей. Решта змушені заживо замуровувати себе у чотирьох стінах власних квартир. У ліпшому разі зрідка виходячи на вулицю у супроводі своїх родичів чи знайомих, бо самотужки вони не впораються.
Час від часу наші чиновники звітують про «вжиті заходи зі створення безбар’єрного середовища у країні для маломобільних груп населення». Зазначають про кількість зроблених пандусів у переходах чи магазинах, про пониження бордюрів, але те, чи якісні ці так звані «зрушення» і чи насправді вони полегшують життя інвалідам — нікого не обходить.
Міжнародний день сліпих, який відзначається щорічно 13 листопада, покликаний привернути увагу людей до тих, хто назавжди втратив зір і опинився у важкій життєвій ситуації. Ця дата приурочена до дня народження відомого педагога Валентина Гаюї (Valentin Hauy), який першим у 1784 році відкрив школу для сліпих дітей під назвою «Майстерня трудящих сліпих». Незважаючи на великі фінансові труднощі, Гаюї зумів створити при школі друкарню і видав у ній декілька книг для сліпих, надрукованих «унціалом» рельєфно-лінійним шрифтом. Це були перші на Землі книги для сліпих. По цих книгах незрячі люди навчалися аж до появи шеститочкового шрифту Брайля.
Становище, яке склалося упродовж останнього десятиліття в нашій країні, інваліди вважають безвихідним. Українське товариство сліпих існує майже 80 років й завжди допомагало своїм членам і турбувалося про них: забезпечувало ліками, продуктами, адже дуже багато людей із вадами зору не мають змоги самотужки цим займатися. Раніше УТОС (всеукраїнська добровільна громадська організація інвалідів по зору) підтримувалося за рахунок підприємств, на яких працювали інваліди. Зараз цих підприємств вже давно не існує, бо держава не в змозі надати робочі місця здоровому населенню країни, не те що інваліду.
В Сватівському товаристві сліпих зареєстровано 70 чоловік. Ці люди постійно спілкуються між собою, підтримують та допомагають одне одному. Але саме товариство останнім часом зазнає багато труднощів не тому, що його голова не хоче працювати, а тому, що держава практично не надає їй такої можливості. Останнім часом скоротили посади керівника спортгуртка, баяніста, техпрацівниці. Залишилися тільки голова районного товариства сліпих та секретар, яка працює за половину мінімальної заробітної плати. Будівля в Сватове, де розташоване товариство, обласним УТОС не підтримується за браком фінансування. А меценатство, що тут гріха таїти, в цьому напрямку не працює. В результаті – будівля не опалюється, бо за газ платити нічим. За розпорядженням Сватівського міського голови Є.В. Рибалка, були профінансовані роботи по відновленню енергопостачання будівлі УТОС працівниками КП «Сватове – тепло» (В.І. Данильченко) та ТОВ ЛЕО «Сватівський МЕМ» (П.Б. Маханько). Тому є надія, що члени товариства після тривалої перерви зберуться разом, щоб відзначити не тільки Міжнародний день інвалідів, а й Новорічні свята.
Голова Сватівського УТОС Козьменко В.Л. говорить не за себе, а за тих людей, котрі долею приречені проживати в дуже складних умовах у світі зрячих.
— До моїх обов’язків, як голови, входить допомога інвалідам – членам нашого товариства. Всі вони сплачують членські внески у розмірі 12 грн на рік, щоб ми мали можливість хоча б оплатити електрику. Я, як голова товариства, беру на себе зобов’язання по щорічному оформленню всіх документів на підтвердження інвалідності, бо багато інвалідів (особливо із сіл) не мають можливості цим займатися. Ми багато не просимо у місцевої влади і зайвий раз намагаємося не привертати до себе уваги. Але хотілося б озвучити наші мізерні потреби, як забезпечення технічними засобами незрячих (пристрої для читання аудіокниг, озвучені термометри, тонометри, мобільні телефони), товарами побутового призначення та ін.
Змінюється влада, однак проблема незрячих у суспільстві залишається незмінною. Підвищили пенсії — і нехай сидять по домівках. Хотілося б привернути увагу можновладців та середньостатистичних громадян ставитися до сліпих не як до людей «другого сорту», а як до повноцінних членів суспільства. Подумаймо спільно, як це можна зробити, і не забуваймо, що вищезазначена проблема — лише мала дещиця таких труднощів нашого суспільства: є ж іще глухі, інваліди-«опорники» та інші інваліди, яких суспільство знати не хоче, а в той же час ми вважаємо себе цивілізованими людьми. Тож давайте змінюватися! Змінювати насамперед своє ставлення одне до одного!
О. Найдьонова
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
