Слово про ювіляра. Новини Голос Громади

        22 січня відзначила свій 90-річний ювілей учасниця бойових дій Ольга Огорівна Шевченко. З нагоди цієї поважної дати на гостину до ювілярки з теплими словами поздоровлень завітала заступник міського голови Л.В. Жаданова.
        Увійшовши до оселі, ми побачили іменинницю з книжкою в руках. Читала Ольга Огорівна без окулярів, та й книга в руках у жіночки була солідна — роман К. Симонова «Живые и мертвые». Як розповіла нам сама О.О. Шевченко, вона багато часу приділяє читанню.
        До нашого міста ювілярка переїхала тільки три роки тому на запрошення доньки Валентини. Родом Ольга Огорівна з с. Олексіївка Новоайдарського району. Народилася вона 1922-го року в багатодітній родині простих робітників колгоспу. Щоб допомогти батькам підняти на ноги п’ятеро діточок, Ольга в 16 років пішла працювати до колгоспу, де й застала її Велика Вітчизняна війна.
        — У 1942-му році мене та багатьох інших моїх співвітчизників зібрали у Новоайдарі, воєнком вручив нам повідомлення про призов на фронт. Нас відвезли до Луганська, відправили у лазню, а потім кожній видали військову форму, — пригадує бабуся. — Тоді ми так раділи їй — тільки-но уявіть собі: після нашого сільського вбрання ми отримали новеньку форму, та ще й військову! Разом з іншими солдатами я брала участь у визволенні Луганської області від німецько-фашистських загарбників.
        Та це тільки початок фронтової дороги О.О. Шевченко. Разом із своїми бойовими товаришами вона йшла за фронтом аж до Німеччини. Пройшовши Відень та Будапешт, Ольга Огорівна потрапила до військової частини в м. Бєльци. Там таких дівчат, як вона, навчали саперній справі.
        — По закінченні навчання, — згадує Ольга Огорівна, — я потрапила до розмінувальної частини. Під час бойових дій ми розміновували поля. Спеціальними приладами — щупом або міношукачем — прочісували певну територію, поки не натрапляли на міну, а потім, як то кажуть, — справа техніки. Я й досі пам’ятаю цей звук міношукача і через те, що трохи недочуваю, інколи плутаю його з іншими сторонніми звуками.
        Після перемоги у Великій Вітчизняній війні О.О. Шевченко направили до Старої Руси відбудовувати зруйновані німцями населені пункти. Тому вдома мама зустрічала свою доньку-фронтовичку аж 1 вересня 1945 року. Після демобілізації Ольга повернулася до колгоспу, а з часом пішла працювати санітаркою до пологового будинку. Відпрацювавши там три місяці, жінка влаштувалася на роботу до місцевої контори прибиральницею. Та непосидючість Ольги, її прагнення приносити користь людям та рідній країні повернули нашу героїню до радгоспу, де вона працювала спочатку з телятами, а потім дояркою. На фермі за дівчиною одразу закріпили аж сім корів. Наполеглива праця згодом дала свої результати — надої молока поступово збільшувалися. Працювати було важко, але весело. Кожної весни Ольга Огорівна разом з іншими працівниками радгоспу виганяла корів на пасовисько. Прямо у полі, випасаючи худобу, люди й жили — ночували в куренях. Там зустріла Ольга Огорівна і своє кохання на все життя.
        — У 1950 році, коли ми працювали у теплий період на пасовищі, до нас прийшов після армії на роботу молодий хлопець. Був він сиротою, статків не мав. Ми сподобалися один одному (сміється) і почали жити разом. Тоді я так для себе й вирішила — мій обранець повинен бути без рідні. Не знаю чому, та мені хотілося своє життя з цією людиною розпочати з чистого аркуша. Незабаром з’явилася у нас донечка Галинка. Одразу після її народження чоловік заборонив мені працювати. Тяжко нам було жити у ті часи — дитину виховували, дім будували, чоловік дуже тяжко працював, та й мамі доводилося допомагати, бо після смерті у 1937 році мого батька вона залишилася сама. Згодом наша родина поповнилася ще однією дитиною. Вдома сидіти я більше не мала можливості. Тому залишала маля на старшу донечку, а сама наймалася на поденну роботу.
        Родина Шевченків виховала шістьох дітей — сина та п’ятьох доньок. Зараз вони роз’їхалися, мають своїх дітей і онуків. Всього ж у Ольги Огорівни десятеро онуків, десятеро правнуків та вже є семеро праправнуків.
Під час розмови ювілярка попросила започаткувати у газеті рубрику, де б розміщали пісні про війну, воєнних років, старі народні пісні. Пообіцяла Ольга Огорівна бути і дописувачкою рубрики. Тому на прохання О.О. Шевченко ми друкуємо її улюблену пісню, а також приєднуємося до привітань і бажаємо Вам, шановна Ольго Огорівно, міцного здоров’я, щастя, благополуччя, тепла та затишку. Нехай Вас радують Ваші діти, онуки, правнуки та праправнуки. З ювілеєм Вас!

Ольга Яцина

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Слово про ювіляра

Слово про ювіляра фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!