Війна на сході обєднала всіх українців. Вона змусила чоловіків покинути свої сімї та домівки і йти захищати країну, цілісність держави. Серед військовослужбовців з різних куточків України можна зустріти й хлопців з Луганської області.
Мені випала чудова нагода познайомитися та поспілкуватися зі справжнім патріотом України, захисником Луганських і Донецьких земель – Владиславом Бережним. Йому лише 21 рік, а він вже встиг взяти участь у багатьох бойових операціях.
— Чим ти займався в мирний час, до війни?
— Я ще навчався в школі, коли почалися всі події в країні, Майдан. Закінчив 11 класів, потім півроку працював на приватному підприємстві. Дивлячись на те, що відбувається в Україні, вирішив піти в армію.
— Йти добровільно на війну – це дуже сміливий вчинок. Як на це відреагували батьки?
— Я і моя родина з самого початку були українських поглядів. Ми не хотіли, щоб в нашому місті, та й взагалі на Донбасі, був «русский мир». І я вирішив стати на захист свого рідного краю. На той момент мені було 18 років. Пішов у військову частину, мені запропонували строкову службу або контракт. Я підписав довгостроковий контракт з 5-го січня 2015 року до завершення АТО. Звичайно, батьки були в шоковому стані, не хотіли, щоб я в такому ранньому віці йшов на війну, але потім вони мене підтримали.
— Розкажи про перший бойовий досвід. Де це відбувалося? Які в тебе були завдання?
— Після укладання контракту мене відправили на навчання. За два місяці я навчився правильно поводитися зі зброєю різних видів, дізнався про всі моменти та навички, які мені знадобляться на війні. І вирушив до зони АТО. Спершу я потрапив до Зайцевого під Горлівкою. Спочатку було нічого не зрозуміло, досвіду у цій справі в мене не було, тому виникали деякі складнощі. Мені допомагали побратими та командири, розповідали, як і що потрібно робити, як діяти в певних ситуаціях. Єдине, що можу з упевненістю сказати, воєнній справі і всім тонкощам навчився у ході бойових дій. Мій перший бойовий досвід полягав в тому, що потрібно було «відпрацьовувати» по постах ворога, відбивати атаку, закріплюватися на позиціях. На той момент я був навідником БМП-2 (бойова машина піхоти). Пригадую, як ми просунулися вперед, на позиції далі нуля, це було взимку. Ми самі копали окопи, укріплялися на новому місці. Нашим завданням було не тільки «окопатися», але й бути непомітними, щоб ворог не почав обстріли, поки ми не готові. За таких умов не можна було розпалювати багаття, лише рано вранці або пізно ввечері. Головною справою на той час, в якій я брав участь, було ходити в розвідку. Ми ходили через невеличке село, яке вважалося сірою зоною. Одного разу нас помітили бойовики (вони вийшли на нашу рацію), і почали погрожувати, казали, щоб ми вийшли з села. Ми вимушені були відступити, щоб не втрачати живу силу, тому що міг би завязатися бій.
— Що ти можеш сказати про забезпечення військових? Чи вистачало вам харчів, медикаментів?
— Нам всього вистачало. Те, що потрібно, все видавалося. Допомагали волонтери, привозили й медикаменти, й смаколики. Скаржитися ні на що.
— Чи підтримують тебе друзі, родина, батьки?
— Авжеж, мене підтримують. В першу чергу моя родина: дружина, пятирічна донечка і десятимісячний синочок. Я дуже їх люблю і сумую за ними. Хочу, щоб скоріше закінчилася війна, і завжди бути поруч з ними. Після обстрілів, щоб якось трохи абстрагуватися та зняти стрес, мені дуже допомагає спілкування з дружиною по телефону. Батьки, як я вже казав, з самого початку мене підтримують. Майже всі друзі разом зі мною, тому тут і так все зрозуміло. З тими побратимами, які зараз в інших бригадах, ми спілкуємося по телефону, а буває, що їздимо один до одного в гості. Залишилися друзі і в моєму рідному місті, які теж патріоти, і я з ними постійно підтримую звязок. Є й такі знайомі, з котрими одразу, як тільки вступив до лав ЗСУ, перервав всі стосунки і звязки, бо вони, як виявилося, були інших поглядів.
— Наскільки я володію інформацією, ти знов підписав новий контракт. Як на це відреагувала родина?
— Так, я підписав другий контракт наприкінці 2017 року. Дружина хвилюється за мене, але все одно підтримує, бо розуміє, що для мене це дуже важливо. Мені подобається військова справа, подобається захищати Україну. Я хочу, щоб ми перемогли у цій війні, повернули всі окуповані території. Мої рідні повинні жити в мирі і назавжди забути, що таке війна. Я воюю за українців, за родину, за Донбас!
— Де ти зараз несеш службу? Як завжди, у «гарячій» точці?
— Зараз я у зоні АТО на нульових позиціях. Так, обстріли тут не вщухають. Найголовніше - зі мною класні хлопці, вони всі патріотично налаштовані, готові чинити опір ворогові, йти вперед та звільняти нові території. Є навіть зовсім молоді, яким лише по 18 років, але вони нічого не бояться і виконують бойові задачі. Особливо памятаю дату 19 грудня 2017 року, коли був дуже важкий бій на Світлодарській дузі. Тоді ми разом із побратимами просунулися вперед і зайняли 1,5 км ворожих позицій – «ліс». На жаль, деякі мої друзі під час цієї операції загинули: «Эфа», «Семьянин», «Шайтан», «Гюрза», «Саныч»… Я їх буду памятати завжди. Військовослужбовець «Пиранья» отримав важке поранення, яке було майже несумісним з життям, але, на щастя, його вдалося врятувати, і зараз він знаходиться на лікуванні. Хочеться, щоб нам давали більше змоги воювати, проводити всілякі операції, віддавали команди просуватися вперед, щоб ми мали змогу визволяти нові й нові території-позиції.
— Ти стільки часу провів в зоні АТО, брав участь в багатьох боях, був у найгарячіших точках. Чи маєш нагороди?
— Ні, нагород ніяких не маю. Взагалі, для мене це не важливо. Я пішов на війну не через нагороди, гроші або ще чогось. Я просто виконую свій обовязок. В мене на сьогодні навіть немає посвідчення УБД (учасника бойових дій), досі не отримав.
— А звання? Ти отримав нову посаду?
— Так. Зараз я сержант, командир відділення і БМП. Всі ці посади отримав у бойових умовах. Командир помітив моє ставлення до військової справи, що я патріот, вмію в бою керувати людьми, відповідальний, тому вирішив призначити мене командиром відділення. Мені пропонували навчатися на офіцера, я дуже цього хотів, але поки що не готовий залишити сімю.
— Що тобі більше всього запамяталося під час перебування в АТО? Який момент?
— Смерть побратимів. Як гинуть хлопці й чоловіки. Мені їх дуже шкода. Війна забирає багато гарних людей. Насправді, я навіть вже забув, як я жив до війни, у мирний час. Наразі я сконцентрований на всіх цих подіях. З приємних моментів мені запамяталося, як ми визволяли міста, займали нові позиції.
— Яка в тебе мрія?
— Я хочу, щоб ми якнайшвидше визволили всі окуповані міста, і над кожним населеним пунктом майорів український прапор. Також хочу, щоб українці, які зараз знаходяться поза війною, навели порядок в центрі країни. Якщо вони цього не зроблять, тоді ми вимушені будемо це зробити. Що стосується моєї сімї, сподіваюсь, що всі наші плани здійсняться, і у нас будуть кращі можливості будувати нове життя в мирі.
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
