Прочитала в газеті, як в області вирішили, що наслідки вибухів у Сватовому ліквідовані і питання закрите. Звичайно, я обурилася, але не здивувалася. Бо, як говорив наш перший Президент «маємо те, що маємо». І судячи з усього – мати будемо ще довго.
Розповім, як «ліквідували» наслідки у нашому будинку. Я живу на кварталі Мирному (мабуть, хтось з великим почуттям гумору після вибухів дав кварталу таку назву). Наш будинок був найближче до епіцентру вибухів. Ми з чоловіком всю канонаду просиділи на четвертому поверсі в квартирі. Чоловік за станом здоровя сам не міг покинути квартиру, а я, звичайно, залишилась з ним. Ніхто евакуйовувати нас не поспішав. Прийшли якісь вояки вже після «контрольного вибуху», приблизно о третій ранку. В нашій квартирі вилетіли вікна, перекосило вхідні двері. Сказати, що нам було страшно — це нічого не сказати.
Наранок до будинку прийшов хтось з депутатів і сказав, що скло на вибиті вікна будуть видавати на колишньому ремзаводі. А як бути з пластиковими вікнами? Бо в мене вилетіли саме пластикові вікна – відповісти не могли, не знали.
Що залишалося робити? На вулиці мінусова температура, по квартирі гуляє вітер. Одним словом — не травень місяць. Взяла із «заначки» (самі знаєте, що в кожного пенсіонера є невеличка заначка) і замовила нові вікна. А через місяць в будинку всім підряд почали міняти вікна на пластикові. Всім нам, хто вже поставив вікна, запропонували написати заяву про відшкодування. Всі заяви з усіма необхідними документами знаходяться в райдержадміністрації. Там нас цілий список (і, мабуть, більша половина того списку пенсіонери). Виходить всі ми двічі встановили собі пластикові вікна. Одного разу по своїй ініціативі, а вдруге після вибухів.
Потім приходили ще якісь військові, писали ще якісь акти, фотографували мої вікна. Сказали: «Чекайте, Вас викличуть до слідчого». Чекаю й досі. Словом, паперів списали багато.
Скажете: «Вам же дали по три тисячі». Дали! Але їх дали всім однаково. А компенсувати ті три тисячі можуть хіба що відірвану кватирку. Сьогоднішні ціни – і три тисячі! Я знаю, що дехто з приватного сектора затратив десятки тисяч, ремонтуючи власні домівки після вибухів.
А отримані три тисячі я витратила на своє лікування. Після перенесеного стресу загострилися всі мої хронічні болячки і я в тяжкому стані пробула в лікарні три тижні. А всім відомо, що безкоштовне лікування у нас в Україні прописане тільки в Конституції, то та компенсація, якої ще й не вистачило, осіла в аптеці.
Восени минулого року, якраз пройшло вже два роки з моменту тих трагічних подій. Я пішла на прийом до керівника району дізнатися, коли буде вирішене питання щодо моєї компенсації. Натомість голова райдержадміністрації Дмитро Мухтаров, а потім і спеціаліст адміністрації, який нібито займався цією справою, довго розповідали куди писали та до кого зверталися. Я сиділа, дивилася на купу списаного паперу, уважно слухала все, а самій згадався мій шкільний вчитель математики. Він кожного уроку перевіряв домашнє завдання і коли хтось не вирішив задачу і починав виправдовуватися: «Я рішав, ну, правда, рішав, а воно не вийшло», він відповідав: «А знаєш я штовхав паровоз, а він не поїхав. А можна ж було просто залізти в кабіну і навчитися ним керувати». І ставив заслужену двійку в щоденник. Цей вчитель навчив нас працювати на результат. З часом тангенси і котангенси забулися, а ця наука залишилася назавжди. Жаль, що не всім пощастило з таким вчителем.
Повірте мені, якби руйнація квартири відбулася під час військових дій, ні про яку компенсацію я б і не заїкнулася. Як говорять, «На войне не без потерь». Але фронт від нас (слава Богу) за 100 кілометрів. А тут стопроцентний людський фактор. Один «дуже розумний» чоловік зі штабу вирішив майже на порозі нашого дому (нашого міста) розташувати таку кількість вибухівки, другий дозволив це зробити, а третій не оберігав як треба. І всі вони державні службовці. Держава найняла їх, платила чималу зарплату з державної казни. І якщо вони отак «накосячили», то держава і відповідальність несе за їхні дії.
У моєму розумінні держава для свого народу, як в сімї рідна мати для дітей. Вона і любить, і турбується про всіх однаково. А в нашому випадку вийшло як в дитячий казочці про сороку – білобоку, що діткам кашку ділила: «Цьому дам, цьому дам, а цьому не дам». Правда, сорока, на відміну від чиновників, пояснила обділеному чому йому не дала каші. А нам державні мужі так і не сказали, чим же ми завинили, що з тих мільйонів, виділених державою, нам нема ні копійки компенсації.
І ще одне питання, яке хвилює всіх сватівчан, тільки чомусь ніхто його не озвучує. Що з нашою екологією, після того як все вибухнуло? І яка кількість отрути потрапила в землю після вибуху селітри?
З повагою — Т.П. Дорофєєва,пенсіонерка
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
