Саме про це я завжди думаю під час відзначення одного з найвеличніших державних свят — Дня соборності України, яке сватівчани, як і всі українці, відзначили 22 січня. Цього дня 1919 року відбулося проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Це був один з найпрекрасніших моментів нашої багатовікової історії.
Урочистості у Сватовому розпочалися з покладання квітів до памятника Тарасу Шевченку. На площі зібралися громадськість та школярі, представники колективів підприємств, установ та організацій, керівництво міста та району, священослужителі. Кобзар вже близько двох століть є провідником української національної ідеї, натхненником визвольної боротьби українського народу за власну незалежність.
«Це свято закликає всіх нас до єдності. Ми всі розуміємо, на скільки важливо сьогодні для України бути єдиною державою, єдиним суспільством, єдиною родиною. У мене є мрія, щоб кожен українець, проживаючи у вільній державі, мав змогу на Різдвяні свята поїхати на відпочинок на… Мальдіви. У мене є мрія, щоб не гинули хлопці в окопах на передовій, щоб не віддавали свої життя і здоров'я. Я хочу, щоб була єдність не на словах, а на ділі. Нехай наша держава буде вільною, соборною, заслуговує на нашу повагу та на наші мрії. Слава Україні!» — наголосив Сватівський міський голова Євген Рибалко.
Голова Сватівської районної ради Віта Сліпець під час привітального слова зазначила: «Сьогодні День Злуки, і день коли ми згадуємо про УНР та ЗУНР, а також про трагічний досвід Української незалежності, драматичну сторінку української історії. Сьогодні виповнюється сто років, як Четвертий універсал Центральної ради оголосив про утворення суверенної держави, незалежності українського народу. Пройшло сторіччя, але Україна знову у вогні.
Сьогодні ми схиляємо голови перед тими, хто боровся і віддав життя за свободу та незалежність України у її численних визвольних рухах. Ми памятаємо про всіх героїв, які завжди будуть у наших серцях».
Під час заходу учасники мітингу вшанували хвилиною мовчання всіх, хто загинув у боротьбі за незалежність та цілісність України. Слава героям!
Також наприкінці січня українці вшановують память про Героїв Крут. 29 січня 1918 року близько чотирьох сотень юнаків – студентів Університету імені Святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету та гімназисти Київських гімназій вступили в нерівний бій із чотиритисячним підрозділом російської Червоної гвардії. Бій тривав лише пять годин, але юні патріоти затримали ворога на чотири дні. Ця затримка дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Після бою у полон до ворога потрапили 27 юнаків. Їх катували, а потім стратили. Перед розстрілом гімназист Пипський почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Тіла страчених були поховані місцевим священиком на кладовищі у с. Печі. Пізніше їх було з почестями перепоховано на Аскольдову могилу у Києві. Під час перепоховання голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».
І хоч подвиг Героїв Крут згодом забули більш ніж на 70 років, а їхні могили за радянських часів були зруйновані, захисники молодої Української Народної Республіки власною кровю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.