Кожна дитина по-своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом — неоціненний скарб суспільства, запорука його майбутньої долі. Ці твердження мають універсальне значення у всіх суспільствах і культурах.
В той же час серед нас живуть люди – насамперед діти, про існування яких ми добре знаємо, але не помічаємо, на скільки їхнє життя проблемне. Чому так відбувається? Бо допомогти їм несила через складні культурні та соціальні установки. Це люди зі спеціальними потребами — особливі.
Мало хто замислюється над тим, що для багато людей не можуть чути шум дощу, музику, голос рідної людини…За статистикою вадами слуху страждає кожна девята людина у світі. Його втрачають внаслідок травм, хвороб або вроджених вад. Коли потрапляєш в коло таких людей, чомусь почуваєшся винним, адже не розумієш їхньої мови жестів. А потім ловиш себе на думці, що ці люди набагато мудріші та добріші за нас. Вони відразу помічають нещире ставлення і прямо про це висловлюються власною мовою. Нас же вони називають людьми, що говорять. Цікаво, правда? Мабуть, відсутність одного з органів чуття змінює весь процес сприйняття світу, дозволяючи звертати увагу на дрібниці, приховані від більшості.
Існує міф, що глухі люди замкнуті та уникають спілкування. Але мало хто знає, що багато яскравих і талановитих особистостей були глухими. Зокрема, Віктор Гюго – автор «Собору Паризької Богоматері», Людвиг Ван Бетховен – відомий композитор, Антоніо Станьолі – італійський художник, Клод-Андре Десен – французький скульптор, Жан-Жак Руссо – французький філософ і письменник.
Ніхто з людей, які не мають слуху, не вважають себе німими – у глухих є мова жестів, така ж повноцінна, як і мова вербального спілкування. Перший словник жестів був надрукований у 1965 році і містив 300 жестів, а третє видання 1975 року включало вже 1500 жестів. У 1982 році в США вийшла книга Саймона Кармела «Міжнародна ручна абетка глухих», в якій змальовано 43 дактильних алфавіти, які використовують у 59-ти країнах світу.
Розпочалися Новорічні свята для дітей Сватівської обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату з привітань у День Святого Миколая. На гостини цього дня із подарунками для дітей вже другий рік поспіль завітали волонтери зі Львівщини. Окрім солодощів гості подарували школі музичний центр, миючий пилосос, спортивне знаряддя та найголовніше – позитивний настрій та веселощі. А вже наприкінці навчального року діти зустрічали Новий рік. Музичне свято для вихованців підготували педагоги та вихователі школи. «Глухі та слабочуючі, особливо, якщо мова йде про дітей, гостро потребують підтримки та участі оточуючих, а організація свят значною мірою сприяє цьому, - говорить директор школи Юрій Довбнич. - Глухі діти дуже музичні та люблять мистецтво! Так, вони не чують мотив звичним для нас способом, але відчувають вібрацію музики. Дуже часто через відсутність слуху в них підвищується загальна чутливість тіла, тому на дотики або вібрації вони реагують особливо чутливо».
Дійсно, участь дітей у святі підтвердили ці слова. Новорічна красуня – ялинка сяяла сотнями вогників. У спортивному залі зібралися учні школи, їхні педагоги та батьки. Діточки теж відповідально поставилися до зустрічі Нового року – одяглися в костюми казкових героїв. Були ігри та конкурси, пісні та вірші, танці та естафети. І, звичайно ж, були Дід Мороз та Снігуронька, Сніговик і Принцеса. У дружному колі зібралася уся шкільна родина, аби зустріти разом найчарівніше зимове свято, під час якого кожен сподівається на диво та здійснення найзаповітніших мрій. Виявляється, для щастя таким дітям не потрібно від нас надмірних зусиль. Потрібно тільки, щоб ми їх почули. Почули серцем.
Цього дня я познайомилася не тільки з особливими дітьми. Я познайомилася з умовами їхнього навчання і проживання, з їхніми захопленнями та мріями. Але це вже буде інша історія, яку незабаром ми розповімо.
Олена Бачерікова