Життя, обірване на злеті. Новини Голос Громади

"...На всій землі можна на пальцях перерахувати тих, у чиєму житті і пам'яті, у випробуваннях долі і особистих пристрастях кінь зовсім не займав місця." - У. Фолкнер

Прикро коли людина помирає. Але добре, коли його справа продовжує жити, коли він залишає часточку своєї душі в учнях, яких виховав на прикладі любові і відповідальності.

Такою світлою людиною був і залишається в памяті своїх рідних та друзів Юрій Анатолійович Радченко. Сам Юрій був переселенцем з Луганська, де працював тренером у кінно-спортивній школі. З початком війни на сході Юрій Анатолійович переїхав до Сватового. Але не міг жити без улюблених коней, тому прийшов працювати на громадських засадах до Сватівського кінно-спортивного клубу «Юнацька слобода». Під час вибухів, які сталися у Сватовому, Юрій першим прибіг до стайні з денниками, аби рятувати коней. Він стримував їх, заспокоював як міг. А вже 2 грудня 2015 року Юрій Радченко пішов із життя – не витримало серце, інсульт.

Багато дітвори ходило на заняття з верхової їзди до Юрія Анатолійовича. Вже стали випускниками його перші учні – Євгенія Доценко та Євген Горб. Дівчина вчиться на другому курсі Харківської зооветакадемії, і саме любов до тварин, яку передав їй тренер, вплинула на обрання професії.

Євген вступив до Київського військового суворовського училища ім. Івана Богуна. Обоє вони продовжують займатися кінним спортом. Можна із впевненістю сказати, що справа Юрія Анатолійовича живе в його учнях.

Сьогодні Сватівський кінно-спортивний клуб «Юнацька слобода» переживає не кращі часи. Щоб якось триматися «на плаву» працівники беруть участь у багатьох грантах та проектах і деякі з них вже реалізовані. Проте дуже складно знайти спонсора, який би опікувався проблемами цієї громадської організації. Щодо державної підтримки, то сьогодні на кінний спорт в Україні нічого не виділяється. Залучити працювати тренерів вкрай важко, бо грошей немає. У клубі сьогодні тренером працює тільки Микола Михайловський та Юрій Гнєдін (на громадських засадах). Під опікою працівників клубу вісім коней. Допомагає утримувати їх тільки міська рада та сватівські підприємці. Євген Митрофанов та Євген Бондарєв (Новониканорівка) допомогли із сіном, Ксенія Кошова (Дуванка) виділила дві тони вівса, Любов Полякова допомогла із соломою. За словами голови ГО «Кінно-спортивний клуб «Юнацька слобода» Сергія Давиденка, на кожного коня потрібно три-чотири тони сіна на зиму, а де його брати. «Колись думали, що самі будемо сіно заготовляти. Районна рада свого часу передала клубу трактор ЮМЗ-6. Та він потребує капітального ремонту, а коштів на це немає. Як бачимо, одного бажання та любові до цих тварин недостатньо», - зазначає Сергій Вікторович.

Але найбільша проблема сьогодні – будівництво критого манежу. Це потрібно і для тренінгу коней у зимову пору року, і для того, щоб діти круглий рік займалися у клубі верховою їздою. Список бажаючих налічує більше ста чоловік. Але поки що це залишається тільки мрією. В планах на майбутнє також активні показові виступи, участь у змаганнях різних рівнів та створення Козацького кінного театру.

В Україні з кожним роком стають все популярнішими приватні кінні клуби, які нарівні з усіма беруть участь у змаганнях. Заняття у таких клубах платне і не кожному по кишені. Кінний спорт — це доволі дороге задоволення. Але, без сумніву, — задоволення!

Наталія Світлична

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Життя, обірване на злеті

Життя, обірване на злеті фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!