Першого травня 1965 року у звязку із скороченням штату я була переведена з посади інспектора РайВНО на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи (на той час йменувалась завуч) ВШ №3 м. Сватове. Сьогодні у цьому будинку розташована стоматполіклініка. На той час частина населених пунктів Кремінського району (Ново-Астрахань, Заліман, Кабаннє, Новонікольське та інші), які раніше були приєднані до Сватівського району, знову перейшли до Кремінського. У районному відділені освіти тоді працювало шість інспекторів, але у звязку зі зміною адміністративно-територіальних кордонів двох районів у Сватівському РайВНО залишилися працювати лише два інспектори – Любов Корніївна Новохатська та Антоніна Іванівна Гурєва, у яких був найбільший стаж роботи у відділенні. Решту четверо інспекторів, в тому числі і мене, перевели на посади директорів чи заступників директорів у школи міста.
На той час навпроти школи №3 була розташована контора другого відділення радгоспу «Дружба», а поруч – центральне кладовище, яке існує і по теперішній час. Біля широкого шкільного подвіря була досить велика пришкільна ділянка. Зараз вона забудована приватними будинками. При школі ні спортивної зали, ні спортивної кімнати не було. Уроки фізкультури і позакласна спортивна робота проводилися у дворі на спортивному майданчику, а в негоду – в коридорі приміщення. Туалет також був на подвірї.
В кінці шкільного коридору була їдальня, де кухарі готували їжу та забезпечували недорогим харчуванням школярів. В коридорі на підвіконнях учні іноді залишали недоїдені залишки продуктів, це свідчило про те, що діти не були голодними. За цим суворо доглядали вчителі, бо з нами проводилася розяснювальна робота щодо належного харчування дітей. Їжа завжди готувалася тільки з якісних продуктів, тому випадків отруєнь ніколи не було.
Навчання в школі відбувалося у півтори зміни, але після добудови до приміщення добавилося ще три класні кімнати для учнів молодших класів та кімната для бібліотеки зі сховищем для книг. Після цього навчання у школі відбувалося тільки в одну зміну. В школі навчалися переважно діти з мікрорайону. Після закінчення восьмирічки вони продовжували навчання в СШ №2 або в СШ №6. Дехто вступав до технікуму або ПТУ, де отримували середню освіту. Після того, як побудували нове приміщення для школи №8 на кв. Луначарського, восьмирічні школи №3, №4 були обєднані в одну СШ №8 (сьогодні ЗОШ №8). В той час на навчання діти з віддалених мікрорайонів міста підвозилися безкоштовно автобусами «Кільце-1» та «Кільце-2. Обєднання шкіл відбулося у 1982 році.
А до цього часу в ВШ №3 працювали директором школи Зоя Іванівна Іщенко (за фахом – математик), я (словесник) була завучем. У початкових класах вчителями працювали Лідія Олексіївна Рибальченко, Олена Варфоломіївна Ткачова, Антоніна Василівна Назаренко, Марія Іванівна Щербак. Українську мову викладала Марта Василівна Бурим (учасник бойових дій ВВв), російську мову і літературу – Марія Гнатівна Друзь, математику – Раїса Яківна Ляпко, географію – Петро Федорович Дрига, німецьку мову – Євгенія Федорівна Ганжа (в роки окупації міста Сватове була вивезена на примусові роботи до Німеччини), історію викладав Олексій Ягорович Лісняк (учасник бойових дій ВВв), фізкультуру – Іван Герасимович Кальченко (теж учасник бойових дій), біологію – Микола Іванович Шепель. Микола Іванович завідував пришкільною ділянкою, де діти працювали і вели спостереження за рослинами. А на самій ділянці зростали чудові овочі і фрукти (зокрема, виноград). Уроки цього педагога були особливими, бо наближали школярів до життя. Так, наприклад, при вивченні органів тварин він приносив і показував учням серце зарізаної свині, його складові. Учні любили його уроки і поважали вчителя.
По-материнські ставилася до учнів класний керівник Марта Василівна Бурим. Любили та поважали діти і географа та класного керівника Петра Федотовича за його ерудицію та добре серце. Трохи підшумовували діти на уроках математики та російської мови і літератури, але педагогічний колектив цілковито забезпечував школярів необхідними знаннями, вміннями та навичками, і учні це підтверджували, навчаючись у подальшому в середніх школах, технікумах, ПТУ. Всі випускники ВШ №3 були вихованим, без поганих звичок, але не без дитячих пустощів. Пригадую, як один із учнів – Геннадій Химченко, приносив кістку з кладовища і лякав дівчаток, які верещали на всю школу.
В той час старшою піонервожатою у школі працювала Зоя Володимирівна Іщенко (Кускова у одруженні, яка з часом була переведена до СШ №7, де працювала заступником директора школи). Піонери ВШ №3 були дуже активними та завжди брали участь в усіх шкільних та районних заходах. Багато хто з них відвідував різні гуртки у Будинку піонерів (тепер районний молодіжний центр).
Майже всі вчителі ВШ №3 мали педагогічну освіту, за виключенням Є.Ф. Ганжи та І.Г. Кальченко. В школі практикувалося взаємовідвідування відкритих уроків, бо було чому повчитися або перейняти досвід одне у одного. На педрадах, а також на педконференціях завжди озвучувався передовий досвід роботи вчителів школи і району, про які доповідала заступник директора школи.
Педколектив ВШ №3 завжди пишався своїми учнями. Багато хто з випускників цієї школи чимало досягнув у житті. Одною із успішніших учениць школи була Ліда Стреблянська, яка щорічно відзначалася почесними грамотами, а СШ №6 закінчила із золотою медаллю. Вона після закінчення медичного вузу стала прекрасним лікарем. Сергій Химченко закінчив вище військове училище і дослужився до генеральського чину Генштабу. Ліда і Сергій були подружжям, але жінка трагічно загинула в морі.
Юрій Гавриленко, який після закінчення восьмирічної школи №3 навчався у Купянському технікуму, а згодом закінчив Луганський сільгоспінститут, очолював Сватівський міжрайгаз. За його керівництва збудувалася міцна база газового господарства, яка, на жаль, була зруйнована під час вибухів снарядів у жовтні 2015 року.
Тетяна Щербак теж вчилася в цій школі, завжди мріяла про світ книжок і після навчання працювала у районній бібліотеці. Алла Сердюк (Григоренко) стала вчителем. Знайшли своє гідне місце у житті залізничник Олександр Васильєв, лікар Любов Бондар (Саранова), бізнесмен Валентин Морока, Євген Сердюк – завідувач лабораторією РТМО (був настільки соромязливим хлопцем, що навіть уривок з твору Пушкіна лист Тетяни до Онєгіна вчив під ковдрою). Олександр Сапожніков та його сестра стали працівниками Укртелекому, а Геннадій Химченко працював водієм. Хочу зазначити, що кожен випускник ВШ №3 став працелюбною людиною, завжди самовіддано працював і працює на користь людей та країни. Багато хто з них стали депутатами, громадськими діячами.
Після виходу на заслужений відпочинок З.І. Іщенко, восьмирічну школу №8 очолила Зінаїда Григорівна Брайловська, яка через певний час була переведена директором середньої школи №6, а згодом – вчителем біології у СШ №7. Під її керівництвом педколектив ВШ №3 продовжував працювати і примножувати кращі традиції як школи, так і районної освіти в цілому.
У 1973 році директором школи була призначена Лідія Семенівна Головня (за фахом – вчитель географії). Саме за її керівництва була побудована газова котельня (до цього було пічне опалення). Заступником директора була О.М. Сердюк, бо мене знову перевели інспектором шкіл у РайВНО у січні 1973 року у звязку із виходом на пенсію Л.К. Новохатської. Після Л.С. Головні восьмирічну школу №3 очолив Л.М. Королько, але це вже інша історія.
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
