1 серпня виповнилося 10 років з дня заснування 59-го військового госпіталя, що з перших днів війни рятує життя українським воїнам та мирним громадянам, які постраждали внаслідок військових дій.
Газета «Голос громади» неодноразово писала про медичний персонал 59-го мобільного госпіталя. Перший репортаж про відважних лікарів був надрукований, коли госпіталь ще дислокувався в полі неподалік від нашого міста. На той час командував мобільним військовим госпіталем Ю.В. Подолян. Була середина вересня 2014 року і працювати в польових умовах під час активних бойових дій на фронті з кожним днем становилося все складніше. Саме тоді Юрій Віталійович звернувся до Сватівського міського голови Є.В. Рибалко із проханням підібрати підходяще приміщення для розташування госпіталю. В той неспокійний час, коли лінія фронту була зовсім близько, коли залишалися невирішеними безліч інших проблем, Євген Вікторович разом із членами виконавчого комітету та іншими небайдужими земляками прийняли рішення якнайшвидше відремонтувати друге крило будівлі колишнього стадіону «Нива», аби була можливість розгорнути там військовий госпіталь.
Враховуючи невідкладність вирішення даного питання, всі сили були кинуті на створення побутових умов для нормального функціонування військово-медичної установи. У стислі строки були проведені всі комунікаційні мережі, встановлений новий котел для опалення та облаштовані кімнати. На екскурсію до нашого міста тоді приїжджали і депутати Верховної Ради.
У Сватовому 59-й військовий мобільний госпіталь працював майже два роки. За цей час військові лікарі не тільки виконували свої безпосередні обовязки, а й допомагали сватівчанам, які зверталися за медичною допомогою. Також військові неодноразово брали участь у культурно-масових та спортивних святах, які проводилися в м. Сватове. Натомість дехто із сватівських медиків підписали контракт на службу в цьому військовому підрозділі.
1 серпня в м. Сєвєродонецьк, де сьогодні розташований 59-й військовий мобільний госпіталь, відбулися урочистості з нагоди святкування 10-ї річниці від дня його створення. На свято був запрошений Сватівський міський голова Є.В. Рибалко. Не зважаючи, що сьогодні цією медичною установою керує вже інша людина, медперсонал госпіталю і досі згадує сватівчан добрим словом. Євген Вікторович під час урочистостей привітав медиків з ювілеєм, передав від міської ради вітальний лист особовому складу 59-го військового мобільного госпіталя та побажав всьому медичному персоналу наснаги і нових професійних здобутків у справі порятунку життя українських воїнів та мирних громадян, які постраждали внаслідок збройного конфлікту. За словами міського голови, приємно, що сватівчанин, капітан медичної служби Олег Скворцов отримав відзнаку від Міністра оборони України С.Т. Полторака. Заступник командира частини теж наш земляк – Салієнко.
«Не маю права віддавати накази, але знаю про те, що 15% від особового складу військового госпіталю — сватівчани, тому наголошую на особистому розпорядженні, щоб шановні медики скоріше закінчували службу та поверталися до рідного Сватового з дружинами та чоловіками, бо людям вкрай потрібна ваша допомога, ваші знання та досвід. З житлом допоможе міська рада. Головне, щоб був МИР!», - зауважив під час виступу на святі міський голова Євген Рибалко.
Наталія Світлична
У зоні бойових дій
В історії війни, яку нині переживає Україна, перший "медичний бій" прийняли вінничани 59-го військового госпіталя. У зону бойових дій вінницькі медики почали виїжджати ще навесні 2014 року – у складі лікарсько-сестринських бригад. Згодом зі спеціалістів військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, розташованого у Вінниці, було сформовано 59-й військовий мобільний госпіталь. Наприкінці травня 2014 року більше сотні лікарів разом із технікою та обладнанням вирушили з міста над Бугом на Схід. А вже в червні вперше в історії незалежної України виконали надскладну операцію на черевній порожнині в польових умовах. Життя пораненому воїну тоді було врятовано.
Військовий мобільний госпіталь створили у 2007 році. Наразі він має статус окремої військової частини. Медперсонал постійно проходив навчання в мирний час і, за словами начальника Центру, полковника медичної служби Сергія Петрука, на момент від'їзду в АТО до роботи "в полях" були готові всі.
Майже весь медперсонал, який працює в госпіталі, має військові звання, відтак на війну медики їхали в рамках мобілізації. Щоправда, і добровольців серед них чимало. Добровільно поїхав в АТО і відомий вінницький хірург Юрій Білієнко, який в мирний час працював травматологом в обласній дитячій лікарні. Полковник Петрук згадує, як Білієнко прийшов до його кабінету із запитанням: "Де тут приймають у військовий мобільний госпіталь?". "Я відповів, що приймаємо не ми, а військкомат. Він сказав: "Добре, зараз повернусь". І пішов. За годину приходить і кладе довідку з військкомату на стіл. Отак він опинився в нашій команді".
Перший орден Богдана Хмельницького у госпіталі отримав саме працівник Збройних сил, який не був військовим, – капітан запасу, анестезіолог Сергій Ліваківський. Лікар очолював медичну групу, що здійснює евакуацію поранених повітряним транспортом. "Він сам здійснив близько 60 таких вильотів. Працював по дві-три доби в різних аеропортах та різних умовах. І його роботу оцінили. Він, коли повернувся, сам пішов до військкомату, призвався і вже п'ять місяців працює в мобільному госпіталі на посаді начальника відділення анестезіології та реанімації", - розповідає Петрук.
На початку війни весь особовий склад мобільного госпіталю до останнього не знав, куди саме їх везуть, адже місце дислокації трималось в суворій таємниці. Зрозуміли лише, коли прибули на місце - Луганська область. Розташувались поблизу міста Старобільськ.
Підполковник медичної служби Павло Горчук, який майже півтора роки пропрацював у мобільному госпіталі на посаді начальника відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії, пригадує як оперативно госпіталь розгорнувся на місці дислокації. «Це приємно здивувало керівництво нашого сектору. Мабуть, про наші реальні можливості вони і не підозрювали. Спочатку, м'яко кажучи, до нас відносились скептично», - розповідає лікар.
А от жіночу частину госпіталю страшила передусім невідомість. Старшина військової служби за контрактом, старша операційна сестра Ольга Бабкіна зізнається, що найстрашніше було саме спочатку. "Завдання ми своє розуміли. Але якщо раніше на навчаннях був чіткий план: що робити, скільки часу на розгортання, скільки на навчання, то тут ми не знали наскільки їдемо і куди. Нам дали команду зібратися і виїхати", - пригадує жінка.
Одним із головних завдань 59-го мобільного госпіталю була аеромедична евакуація з передової. Госпіталь був найближчим пунктом, куди могли відправити поранених "на передку" бійців. Перші такі пацієнти почали поступати на початку червня 2014 року. За словами медиків, близько 80% поранень бійці отримували в кінцівки. Лікарі кажуть, що навіть попри невтішні прогнози, щосили намагались зберегти хлопцям руки та ноги.
За словами медиків, робота в операційній в польових умовах значно відрізняється від роботи в стаціонарі. Відчувається, наприклад, нестача проточної води. Медсестрам доводилось її приносити власноруч. Крім того, вони були змушені кожного разу обробляти післяопераційну білизну, адже у військових госпіталях немає санітарок.
Та головне, стверджують медики, що було обладнання, завдяки якому можна було оперувати та рятувати життя бійців. Павло Горчук пригадує, як в лютому 2015 року, коли точилися бої за Дебальцево, бригади госпіталю виїжджали на обладнаному реанімобілі на передову забирати поранених бійців. "Наш реанімобіль був обладнаний необхідною апаратурою повністю, навіть апаратом штучної вентиляції легень. І якщо бригада виїжджала в зону конфлікту, вона завжди могла надати там кваліфіковану допомогу", - каже Горчук.
59-й військовий мобільний госпіталь часто змінював місце дислокації. Під час одного з переїздів його розгорнули у школі в селі Побєда, що на Луганщині. Там вінницькі медики попали під обстріл.
Старша медична сестра відділу анестезіології реанімації та інтенсивної терапії Аліна Андрійченко пригадує, що напруга, навантаження та небезпека тоді "зашкалювали", однак медики боролись за кожного пораненого бійця і жодного з них не втратили. "Поранені все поступали, паралельно йшов обстріл. Звучить команда "повітря", і нам потрібно ховатися в підвал. Але ми свого місця біля операційного стола залишити не могли. Кого можна було, на носилках спускали в підвал. Команди "повітря" лунали через кожні десять хвилин. В такому напруженому режимі ми і працювали, але за цей час у нас ніхто не помер", - розповідає Андрійченко.
За словами медсестри, тоді в Побєді медперсонал три доби не спав. Всім було дуже важко, особливо хірургам та анестезіологам, адже їм потрібно було постійно оперувати. Крім того, під час обстрілу снаряди "начиняли" якоюсь хімією, бо всіх тоді страшенно нудило.
Звісно, жінкам в польових умовах було нелегко, однак вони кажуть, що про макіяж та свій зовнішній вигляд теж старались не забувати. "Дівчатам відвели окремий намет під душ. Нам давали гарячу воду, а інколи ми і самі старались - гріли її на сонці. Ми за собою доглядали точно так само, як і вдома. У нас ніхто не ходив з немитою головою чи без макіяжу. Ми завжди старалися гарно виглядати: є 5 хвилин - і приводиш себе в порядок", - розповідає медсестра Ольга Бабкіна.
В круговерті буднів медики старалися знаходити приводи і для радощів. Зокрема, завжди святкували дні народження колег, готували їм сюрпризи.
Медики 59-ого військового мобільного госпіталю за майже два роки роботи, надали допомогу кільком тисячам поранених бійців. Серед них були і сумні, трагічні долі. А були щасливчики, які рятувались тільки завдяки щасливому збігу обставин.
Багато поступало невідомих – без рук, без ніг, без очей. Привозили до госпіталю і "двухсотих". "Коли стояли в Орєховому, привезли "двохсотого", молодого хлопчину. Він лежав на санітарній машині. І тут в його жилетці дзвонить телефон. Подивились – мама. І ніхто з нас не міг взяти трубку і сказати мамі, що сина нема. Це має зробити тільки командир. І ми всі стояли там і плакали", - розповідає медсестра Аліна Андрійченко.
Усі, з ким довелось говорити про 59-й військовий мобільний госпіталь, в один голос кажуть: було важко, але ніхто не скаржився: ні персонал, ні бійці. Лікарі відверто дивувались, як молоді медсестри так швидко вчились і дорослішали. "Я досі дивуюсь, як молоді дівчата після медучилищ, пропрацювавши десь рік-два, змогли себе зібрати, мобілізувати і працювати там на повну. Медсестри буквально за пару ночей ставали повноцінними помічниками лікарів. Вони виконували і виконують свою роботу на 110%", - розповідає лікар Павло Горчук.
Медсестри ж кажуть, що не було скарг і від бійців. Навпаки: просили лікарів, щоб ті скоріше їх "зашивали" і відпускали на передову, бо там без них ніяк. "Один боєць просився на передову з поламаною рукою. Лікар йому каже: не можна. А він своє: "Без мене там ніяк не обійдуться", - згадує Ольга Бабич.
За весь час роботи мобільного госпіталю на передовій поранення дістали троє медиків. В одного було вогнепальне поранення гомілки - куля пролетіла крізь палатку. Іншому осколок влучив в око, коли він вискочив надавати медичну допомогу бійцям з підбитого БТРу. А третій поламав ногу в аварії на дорозі, коли перекинулась санітарна машина.
Перед медиками 59-го військового госпіталю повстає чимало викликів: робота з ризиком для життя, втома, велике навантаження, проте кожен з них готовий і далі виконувати свій обов'язок військового медика - рятувати життя бійців за будь-яких умов.
За матеріалами веб-сайту Depo.Вінниця
На фото: Олег Скворцов разом із міським головою;
Є.В. Рибалко із командирами військових госпіталів ЗСУ; мобільний госпіталь у Сватовому (2014 р.)
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
