Артем мав жити ще довгі-довгі роки, виховати своїх дітей та плекати онуків. Не судилося…Артем Олегович Стриженко народився 28 жовтня 1993 року в м. Сватове.
Так вийшло, що 13 років тому сімя Артема Стриженка переїхала з Луганщини до м. Житомир. «...Хто ж тоді знав, що там, де народився, там зустріне його смерть», - говорить крізь сльози мама Героя Тетяна Олегівна.
У дитинстві Артемка був непосидючою дитиною. Неможливо було встигнути за ним: мить - і він уже далеко від того місця, де був щойно. Але мама швидко знаходила сина, бо голосом хлопченя імітував машину - не бігав, а їздив. Улюбленими іграшками були автомобілі та інша техніка, хлопчик легко міг розібрати та зібрати будь-яку машинку. А як він умів фантазувати!
То ж не дивно, що пізніше, коли навчився читати, став шанувальником Гарі Потера та перечитав усі його пригоди. Шкільні роки Артема пройшли у Житомирському ліцеї № 25. Запам'яталися рідним відповідальним ставленням хлопця до навчання, він не обтяжував батьків клопотами виховання, сам із розумінням ставився до шкільних обовязків. Артем по життю мав гарних друзів, бо сам був чесним і надійним.
Чималий вплив на виховання хлопчика здійснили бабуся та дідусь Галкіни, які й сьогодні проживають у Сватовому. Як згадує бабуся Людмила Олександрівна, під час переїзду до Житомира, батьки на цілий рік залишили Артемку у Сватовому. Навчався він тоді у 3-му класі ЗОШ №8. Виховувала бабуся його за всіма правилами – спочатку уроки, а вже потім дозвілля. Але хлопчик завжди мав схильність до навчання тому його не треба було змушувати вчитися. Особливо цікавився технікою. Після переїзду до Житомира, Артем все одно кожні літні канікули проводив у Сватовому. Тут він вперше поцілував дівчину, яка йому дуже подобалася. Тут він разом із своїм дідусем Олегом Олександровичем змайстрували міні-трактор, який допомагав обробляти город і дачу. А яким щасливим був хлопець, коли у 18 років отримав водійські права і дідусь дозволив йому проїхатися на машині!
Після школи Артем обрав навчання у Житомирському коледжі бізнесу і права, а потім був призваний до лав Збройних сил України. Служив гідно, виконував чесно військові обовязки, товаришував з однолітками. Вступивши у доросле життя, юнак будував плани на майбутнє. Дитячі фантазії переросли на більш реалістичні мрії про майбутню сімю, добробут, професійну кар'єру.
Але все зруйнувала сувора реальність - на українську землю прийшла війна. Вже з квітня 2014 року Артем підписав контракт і служив у складі 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України. В цей час 20-річний юнак бере участь у військових діях, що точаться на Сході країни. 21 липня 2014 року у складі штурмової групи зі знищення бойовиків під час виконання бойового завдання солдат Артем Стриженко, захищаючи рідну землю, загинув під Лисичанськом Луганської області, так і не зустрівши свій 21-й день народження. Артем Олегович Стриженко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
Єдиний син у батьків. Улюблений онук. Артем мав жити ще довгі-довгі роки, виховати своїх дітей та плекати онуків. Передавати їм свої знання, життєвий досвід, свою любов. Не судилося…
Хай пам'ять про чудового юнака, справжнього патріота ніколи не згасне у наших серцях! Нехай ніколи не згасне память про більше трьох тисяч загиблих працівників силових структур, з яких більше 2,5 тисяч військових. Кожен з них мав власну мрію, будував плани на майбутнє, любив своїх рідних та українську землю, яку захистив, окропивши власною кровю.
Памятаємо про кожного з них. Розповідаємо про них своїм дітям і онукам, щоб память про їхні подвиги та жертовність жила століттями.
Віримо, що український народ, де народжуються такі герої, не перемогти ні зовнішнім, ні внутрішнім ворогам!
Слава Україні! Героям слава!
За спогадами Л.О. Галкіної та за інформацією Житомирської міської книги Памяті «Герої не вмирають!»